«Україна еміграційна» – «біла пляма» української історії
21 листопада 1920 р. є однією з «чорних» дат української історії. Цього дня останні частини Армії Української Народної Республіки (УНР) перейшли річку Збруч і залишили територію Наддніпрянської України. Так почалася історія «України еміграційної», яка завершилася у серпневі дні 1992 р., коли Президент, уряд і парламент УНР в еміграції склали свої повноваження перед Президентом, урядом і Верховною Радою вже незалежної України.
Україна не є унікальною з точки зору еміграційного уряду. Практично всі країни, що втрачали свою державність, мали свій еміграційний уряд. Так, уряд Білоруської Народної Республіки (БНР) в еміграції діє і по сьогоднішній день. Але нам, мабуть, все ж більш цікава наша історія.
Наша українська еміграція створила в країнах, уряди яких співчутливо або нейтрально ставилися до її політичної діяльності, фактично паралельну державу. Там був власний уряд, парламент, Президент, система податків, політичні партії, церква, школа, газети, книжки, журнали, наукові інституції, мистецькі спілки.
Мало кому відомо, але вже 3 вересня 1939 р. уряд УНР в еміграції, що діяв у Парижі, оголосив про підтримку Англії і Франції у війні проти Німеччини і закликав всіх українців підтримати ці країни, у тому числі і приєднавшись до їх армії. До речі, вперше назву Українська повстанська армія (УПА) було використано ще восени 1941 р. отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, що єдиною законною владою визнавав уряд УНР в еміграції.
Мав уряд УНР в еміграції і свою радикальну опозицію. Нею стала утворена в 1929 р. у Відні Організація українських націоналістів (ОУН). Пізніше вона розкололася на три: власне ОУН, ОУН (самостійників-державників) і ОУН («двійкарі»).
ОУН поступово посилювала свій вплив в еміграційному середовищі і в кінці кінців стала правлячою партією в «Україні еміграційній». Принаймні до неї належав останній Президент УНР в еміграції Микола Плав’юк (*5 червня 1925 р. – †10 березня 2012 р.)
Уряд УНР в еміграції мав своє військове міністерство, свій Генеральний штаб і свою розвідку. Розсекречені нещодавно таємні документи Центрального розвідувального управління США (ЦРУ) свідчать, що розвідувальна мережа спецслужби еміграційного уряду УНР доволі успішно діяла в Україні і співпрацювала з ЦРУ до моменту проголошення незалежності України.
Це – тільки невелика частка інформації про «Україну еміграційну», що доступна у відкритих джерелах. Тема чекає своїх дослідників…
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ:
1) Діяльність Державного Центру УНР в еміграції (Президент, уряд, Національна Рада) проходила у 1920–1992 рр. у містах Тарнів (Польща), Париж (Франція), Варшава (Польща), Веймар, Бад-Кісінген, Мюнхен (Німеччина), Філадельфія (США).
2) Джерела фінансування: національний податок, що збирався через громадські організації українців в країнах Європи і Північної та Південної Америки, Австралії.
3) Президенти УНР в еміграції: Симон Петлюра (1921–1926 рр.), Андрій Лівицький (1926–1954 рр.), Степан Витвицький (1954–1965 рр.), Іван Багряний як виконуючий обов’язки (1965–1967 рр.), Микола Лівицький (1967–1989 рр.), Микола Плав’юк (1989–1992 рр.)
Леонід Лапай для «Європейської України»
Україна не є унікальною з точки зору еміграційного уряду. Практично всі країни, що втрачали свою державність, мали свій еміграційний уряд. Так, уряд Білоруської Народної Республіки (БНР) в еміграції діє і по сьогоднішній день. Але нам, мабуть, все ж більш цікава наша історія.
Наша українська еміграція створила в країнах, уряди яких співчутливо або нейтрально ставилися до її політичної діяльності, фактично паралельну державу. Там був власний уряд, парламент, Президент, система податків, політичні партії, церква, школа, газети, книжки, журнали, наукові інституції, мистецькі спілки.
Мало кому відомо, але вже 3 вересня 1939 р. уряд УНР в еміграції, що діяв у Парижі, оголосив про підтримку Англії і Франції у війні проти Німеччини і закликав всіх українців підтримати ці країни, у тому числі і приєднавшись до їх армії. До речі, вперше назву Українська повстанська армія (УПА) було використано ще восени 1941 р. отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем, що єдиною законною владою визнавав уряд УНР в еміграції.
Мав уряд УНР в еміграції і свою радикальну опозицію. Нею стала утворена в 1929 р. у Відні Організація українських націоналістів (ОУН). Пізніше вона розкололася на три: власне ОУН, ОУН (самостійників-державників) і ОУН («двійкарі»).
ОУН поступово посилювала свій вплив в еміграційному середовищі і в кінці кінців стала правлячою партією в «Україні еміграційній». Принаймні до неї належав останній Президент УНР в еміграції Микола Плав’юк (*5 червня 1925 р. – †10 березня 2012 р.)
Уряд УНР в еміграції мав своє військове міністерство, свій Генеральний штаб і свою розвідку. Розсекречені нещодавно таємні документи Центрального розвідувального управління США (ЦРУ) свідчать, що розвідувальна мережа спецслужби еміграційного уряду УНР доволі успішно діяла в Україні і співпрацювала з ЦРУ до моменту проголошення незалежності України.
Це – тільки невелика частка інформації про «Україну еміграційну», що доступна у відкритих джерелах. Тема чекає своїх дослідників…
ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ:
1) Діяльність Державного Центру УНР в еміграції (Президент, уряд, Національна Рада) проходила у 1920–1992 рр. у містах Тарнів (Польща), Париж (Франція), Варшава (Польща), Веймар, Бад-Кісінген, Мюнхен (Німеччина), Філадельфія (США).
2) Джерела фінансування: національний податок, що збирався через громадські організації українців в країнах Європи і Північної та Південної Америки, Австралії.
3) Президенти УНР в еміграції: Симон Петлюра (1921–1926 рр.), Андрій Лівицький (1926–1954 рр.), Степан Витвицький (1954–1965 рр.), Іван Багряний як виконуючий обов’язки (1965–1967 рр.), Микола Лівицький (1967–1989 рр.), Микола Плав’юк (1989–1992 рр.)
Леонід Лапай для «Європейської України»
|
Теґі:
