Упродовж десяти серпневих днів майже тридцять українських прочан мандрували на північ Росії, аби вшанувати пам’ять жертв політичних репресій, які полягли на місцях масових страт в’язнів ГУЛАГу ― в карельському урочищі Сандармох і на Соловецьких островах (Архангельська область РФ).
З 1997 року, відколи карело-пітерська пошукова експедиція віднайшла в Медвежогорському районі таємне місце розстрілів (дослідник Юрій Дмітрієв поділився невеселими спогадами про пошуки), де 1937-го страчено соловецький тюремний етап ― 1111 в’язнів (серед них і українці ― інтелектуальна й духовна еліта нашої нації), наші земляки почали відвідувати пам’ятні місця з ініціативи громадськості. 2-11 серпня 2010 вчетверте проща відбулась за фінансової підтримки держави під егідою Українського інституту національної пам’яті. У 2007 році тодішній Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору ― масових політичних репресій 1937-1938 років». Відтоді щороку близько тридцяти українців на чолі з Інститутом національної пам’яті (координатори поїздки ― працівники Інституту Олександр Полонський та Ірина Болтасова) їдуть до Карелії та на Соловки, аби разом з делегаціями інших країн вшанувати пам’ять невинно убитих українців.
Цього року у поїздці взяли участь представники Товариства «Меморіал» ім. В. Стуса, Всеукраїнської організації політв’язнів та репресованих, Спілки української молоді, «Просвіти» ім. Т. Шевченка, молодіжної організації «Особистість», журналісти.
Після благословення настоятеля Покровської церкви (УАПЦ), що на Подолі, прочани 2 серпня вирушили з Києва. У мандрівці українців супроводжував священик ― настоятель храму Стрітення Господнього (м. Біла Церква) о. Сергій.
Мандруючи територією Білорусі, через Санкт-Петербург, прочани зупинились у Петрозаводську (Карелія). Члени Карельського республіканського товариства української культури «Калина», яке тривалий час очолює Лариса Скрипникова, радо зустріли земляків. Після теплої зустрічі та екскурсії Карельським державним краєзнавчим музеєм (його теж очолює українець за походженням Михайло Гольденберг) 5 серпня українці разом із іншими прочанами взяли участь у церемонії вшанування пам’яті жертв політичних репресій на меморіальному цвинтарі урочища Сандармох (Медвежогорський район) біля пам’ятника «Люди, не убивайте друг друга».
На місці, де було розстріляно найкращих синів українського народу ― митців, учених, священиків (Лесь Курбас, Микола Зеров, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Степан Рудницький, Марко Вороний, Матвій Яворський, Антін Крушельницький із синами), українці помолились, поклали квіти, запалили свічки. У цьому моторошному глухому закутку в лісі, де капітан Матвєєв розстріляв в’язнів пострілом у потилицю, активісти товариства «Калина» 2004 року встановили гранітний пам’ятник ― Козацький хрест «Убієнним синам України» (київські скульптори Микола Малишко й Назар Білик). Серед членів товариства немає бізнесменів, тому кошти на спорудження пам’ятника довелося збирати самотужки, за підтримки світового українства. Народний депутат України Ярослав Кендзьор пообіцяв, що повернувшись в Україну, організує фонд для збереження та доглядання пам’ятника.
Наступного ранку українська делегація від порту в Кемі прибула до Соловецького острова (Архангельська область РФ). Дні пам’яті жертв політичних репресій 6-9 серпня організували Соловецький музей-заповідник спільно з регіональними відділеннями Міжнародного товариства «Меморіал».
У перший день усі охочі могли переглянути фільми про історію Соловецького табору особливого призначення (російською абревіатура СЛОН), «рекламний» фільм про Соловки, яким радянську та світову громадськість намагались переконати в тому, що на острові в’язням живеться чудово.
День 7 серпня розпочався з панахиди у Спасо-Преображенському соборі, спорудженому ще в 15 столітті. Він знаходиться на території Соловецького кремля, де свого часу за наказом імператриці Катерини ІІ на 25 років було ув’язнено останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Тут кошовий і дожив свого віку й помер на 113 році життя.
А вже у 20-30-х роках ХХ століття у Соловецькому монастирі утримували політичних в’язнів, яких радянська влада хотіла «перевиховати». По всьому острову розкидані також штрафні ізолятори, в яких ламали дух незговірливих «контрреволюціонерів». Про жахливі умови життя в’язнів на Соловках, де апробовувались методи використання людського ресурсу усіх в’язнів ГУЛАГу для побудови «соціалістичного майбутнього» з мінімальними затратами, розповідає експозиція «Історія Соловецького табору особливого призначення 1923-1939 рр.»
Цього ж дня разом з представниками інших делегацій (зокрема, цього року вперше у Днях пам’яті взяли участь представники Німеччини ― відділення Товариства «Меморіал» Берліна та Мюнхена) українці вшанували пам’ять загиблих на мітингу біля Соловецького каменя та поклінного хреста.
8 серпня на горі Секирній, де в церкві Вознесіння містився чоловічий штрафний ізолятор, відбулась акція «Свіча пам’яті».
На завершення програми відбувся круглий стіл учасників Днів пам’яті та вечір-зустріч із автором книги «Соловки. Двадцять років особливого призначення» Ю. Бродським.
Українська делегація повернулась додому. Але в тих місцях, де навічно залишились закатовані тіла цвіту української нації, горять свічки з України, майорять вишиті рушники, витає відлуння українських пісень… «Чуєш, брате мій…» ― співали соловецькі в’язні, коли хтось із земляків-українців помирав у неволі. «Чуєш, брате мій…» ― повторили під акомпанемент бандури нащадки закатованих в’язнів…

Тетяна Пасович, заступник головного редактора освітнього студентського тижневика «Аудиторія»
Джерело: Український інститут національної пам’яті