Україні доведеться вибирати - Європейський Союз чи Росія
Financial Times подає розгорнутий аналіз економічної ситуації у Східній Європі, включно із Україною, у посткризовий 2010 рік.
У тій статті ситуацію описано переважно на прикладі Латвії. Проте поруч із цим аналізом його автор, Ніл Баклі, друкує статтю під назвою "Україна, за якою впадають ЄС і Росія, мусить зробити вибір".
Автор переказує "загадкове" пояснення Віктора Януковича про його преференції щодо інтеграції до Євросоюзу чи Росії: "Чоботи дорогу знають". "Місце розмови було вдало вибране - Лівадійський палац у Ялті, де Черчіль, Рузвельт та Сталін розрізали Європу на шматки у 1945 році. Через шість десятиліть Україна виявилася поміж силами гравітаційного тяжіння з боку Москви та ЄС", - пише він.
Автор згадує про візит у середу до Києва російського прем'єр-міністра Владіміра Путіна.
"Президент (В. Янукович - ред.), здається, надає перевагу тому, щоб побачити, що він може здобути від кожної з цих сторін, - пише Ніл Баклі. - Проте і Росія, і ЄС зараз пропонують набагато глибшу інтеграцію з Україною. Зрештою їй доведеться зробити вибір".
На думку автора, Росія поводиться дедалі впевненіше: у намаганні зменшити тиск на важку промисловість України, що особливо постраждала внаслідок економічної кризи, пан Янукович у квітні домігся знижки на російський газ. В обмін на це він продовжив оренду бази російського флоту в Севастополі. Це перекреслило, як видавалося, членство в НАТО в середньостроковій перспективі і ще більше розбурхало апетити Кремля. І вже за лічені тижні Москва почала вимагати злиття авіаційних і ядерних промисловостей обох країн.
Тоді як ЄС, хоч і не пропонує членства Україні, принаймні веде переговори про створення зони вільної торгівлі. Представники ЄС кажуть, що доступ на 500 мільйонний внутрішній європейський ринок є для України спокусливою пропозицією. Угода про ЗВТ з ЄС підштовхнула б Україну до запровадження прозорих інвестиційних правил і до модернізації її промисловості. Звісно, це вдарило б по певних кланових інтересах, зазначає автор статті, але мало б величезні довготермінові зиски.
Часопис зауважує: "Аналітики припускають, що багаті прибічники президента - а в Україні олігархи вирішують куди більше, ніж їхні колеги в Росії, - насправді не так прагнуть інтеграції до ЄС, як вони про те заявляють. Вони надають перевагу, каже один колишній політичний гравець, експлуатації непрозорого політичного та юридичного середовища в Україні, щоб заробити "швидкий долар".
Автор завершує: "Пан Янукович, якому треба підняти економіку, аби підтримувати популярність, може таким чином почуватися зобов'язаним шукати з Москви подальшої допомоги. Проте якщо враховувати, що його поступки тільки підштовхнули вимоги ще більших поступок, йому варто, можливо, згадати ще одну приказку, яку часто цитують росіяни: апетит приходить під час їжі".
У тій статті ситуацію описано переважно на прикладі Латвії. Проте поруч із цим аналізом його автор, Ніл Баклі, друкує статтю під назвою "Україна, за якою впадають ЄС і Росія, мусить зробити вибір".
Автор переказує "загадкове" пояснення Віктора Януковича про його преференції щодо інтеграції до Євросоюзу чи Росії: "Чоботи дорогу знають". "Місце розмови було вдало вибране - Лівадійський палац у Ялті, де Черчіль, Рузвельт та Сталін розрізали Європу на шматки у 1945 році. Через шість десятиліть Україна виявилася поміж силами гравітаційного тяжіння з боку Москви та ЄС", - пише він.
Автор згадує про візит у середу до Києва російського прем'єр-міністра Владіміра Путіна.
"Президент (В. Янукович - ред.), здається, надає перевагу тому, щоб побачити, що він може здобути від кожної з цих сторін, - пише Ніл Баклі. - Проте і Росія, і ЄС зараз пропонують набагато глибшу інтеграцію з Україною. Зрештою їй доведеться зробити вибір".
На думку автора, Росія поводиться дедалі впевненіше: у намаганні зменшити тиск на важку промисловість України, що особливо постраждала внаслідок економічної кризи, пан Янукович у квітні домігся знижки на російський газ. В обмін на це він продовжив оренду бази російського флоту в Севастополі. Це перекреслило, як видавалося, членство в НАТО в середньостроковій перспективі і ще більше розбурхало апетити Кремля. І вже за лічені тижні Москва почала вимагати злиття авіаційних і ядерних промисловостей обох країн.
Тоді як ЄС, хоч і не пропонує членства Україні, принаймні веде переговори про створення зони вільної торгівлі. Представники ЄС кажуть, що доступ на 500 мільйонний внутрішній європейський ринок є для України спокусливою пропозицією. Угода про ЗВТ з ЄС підштовхнула б Україну до запровадження прозорих інвестиційних правил і до модернізації її промисловості. Звісно, це вдарило б по певних кланових інтересах, зазначає автор статті, але мало б величезні довготермінові зиски.
Часопис зауважує: "Аналітики припускають, що багаті прибічники президента - а в Україні олігархи вирішують куди більше, ніж їхні колеги в Росії, - насправді не так прагнуть інтеграції до ЄС, як вони про те заявляють. Вони надають перевагу, каже один колишній політичний гравець, експлуатації непрозорого політичного та юридичного середовища в Україні, щоб заробити "швидкий долар".
Автор завершує: "Пан Янукович, якому треба підняти економіку, аби підтримувати популярність, може таким чином почуватися зобов'язаним шукати з Москви подальшої допомоги. Проте якщо враховувати, що його поступки тільки підштовхнули вимоги ще більших поступок, йому варто, можливо, згадати ще одну приказку, яку часто цитують росіяни: апетит приходить під час їжі".
Джерело: ВВС