У ТРАМВАЇ
У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.

КУРЯЧА ГРАМОТА
На мій погляд, це хороші завели порядки,
Що на курячих яєчках ставляться печатки:
Якого числа
Курочка знесла.
Ось купила бабусенька яєць два десятки.
— Звідки ж на них, — дивується, — взялися печатки? —
А дід каже: — Не дивуйся. Є спеціалісти,
Які можуть з печаткою й не туди залізти.

ІСТОРІЯ ХВОРОБИ
Занедужав наш Омелько, кілька літ хворів.
Побував у кабінетах різних лікарів.
Пив навари і мікстури, порошки ковтав,
Доки висох, як тараня, аж зеленим став.
На дослідження в лікарню він недавно ліг.
Терапевт його оглянув з голови до ніг.
Всю історію хвороби пильно прочитав —
Скільки з'їв Омелько ліків, скільки поковтав.
Прочитав і довго думав: дати щось нове —
Порошки якісь, пілюлі? Чи нехай живе?

ПІСЛЯ АВАНСУ
Чоловік аванс одержав, здибався з дружком
Та добряче й причастився просто під ларком.
І, п'янющий, як то кажуть, у дрезину, в дим,
Почвалав у дитсадочок за дитям малим.
Там схопив синка за руку і повів, як міг.
Не устиг він ще ступити дома й на поріг,
Як дружина в крик, у сльози: — В тебе сором є?
Ти привів чужу дитину. Де ж дитя моє? —
Чоловіка в різні боки буйний хміль хита.
— А яка тобі різниця? — жінку він пита. —
Чи чужого прихопив я, чи привів свого…
Ти ж назад відтарабаниш завтра знов його.