В Італії переслідують українських водіїв. Україна мовчить
Останнім часом, в українських громадах в Італії найбільш поширеною темою розмов є “війна”, котру розв’язала італійська влада проти українських перевізників – водіїв так званих бусиків, що везуть передачі мігрантів.
Драконівські штрафи в 4130 євро та арешти автомобілів за відсутність транспортних ліцензій, приводять до того, що кількість перевізників зменшується, а трудові мігранти втрачають єдиний зв’язок з Батьківщиною і сім’ями, котрі там залишилися.
Ця нова і штучно створена проблема зачіпає чи не кожну третю сім’ю в Галичині, Закарпатті і на Буковині. І не лише їх, адже українська громада в Італії вже давно перестала бути виключно західноукраїнською.
Черкаси, Херсон, Одеса, Вінниця, Сімферополь – це далеко не повний перелік міст, звідки продовжують їхати зневірені у власній державі люди, шукаючи елементарного – місця роботи.
В Україні, близько 1,5 тисячі сімей виживають завдяки цьому виду діяльності, зареєструвавшись приватними підприємцями і сплачуючи податки до державної скарбниці.
Практично, всі члени сімей трудових мігрантів користуються послугами бусиків, отримуючи регулярні передачі з їжею, одягом та іншими найнеобхіднішими речами.
Мігранти ж отримують фотографії рідних, листи, останні новини з України. І тут вже мова йде про сотні тисяч громадян, адже лише офіційно в Італії живе і працює близько 250 000 українців, не говорячи вже про нелегальних мігрантів.
З початку року до нашого Товариства почастішали звернення громадян про проблеми, з якими почали стикатися водії мікроавтобусів. Цілі громади скаржилися на те, що через репресії поліції в їх міста перестали їздити буси і, таким чином, вони залишилися відрізаними від України і своїх сімей.
На першій зустрічі з новопризначеним Послом України в Італії Євгеном Перелигіним, яка відбулася 6 квітня цього року в Римі, практично всі представники громад порушували це питання.
Варто зазначити, що ні Товариство, ні його керівництво не має у власності бусів, не займається організацією стоянок. Це не входить до пріоритетів діяльності організації.
Головним мотивом, що спонукав нас порушити це питання, є відверте і масове знущання над українцями з боку італійської поліції.
Приниження, висаджування пасажирів, переважно жінок, з багажем просто на дорозі, величезні штрафи для водіїв, брудна кампанія проти українців в італійській пресі – всі ці факти не залишають байдужими.
Аналізуючи разом з адвокатами юридичні аспекти цієї проблеми, ми прийшли до висновку, що немає чіткої норми закону, яка б забороняла здійснювати українським перевізникам цю діяльність.
Навпаки, виходячи з визначень європейського законодавства, ці мікроавтобуси не потребують жодних ліцензій. В дійсності, італійські судді, котрі розглядали оскарження протоколів поліції водіями, дуже часто приймали протилежні рішення.
Тобто має місце нормативна прогалина в законодавстві. А як говорили римські правники часів імператора Юстиніана І – “In dubio pro reo” – якщо є сумнів, рішення на користь підсудного.
Італійська поліція вимагає від українських водіїв легкових машин, а саме до цієї категорії відносяться пасажирські мікроавтобуси до 3,5 тонни, приміром, наявності ліцензій на вантажні перевезення, які видають великим вантажним транспортним засобам – багатотонникам.
Чи є в таких вимогах здоровий глузд? Чи можна порівняти фуру вагопідйомністю в 40 тонн і бус, який везе 2-8 пасажирів і 500-800 кг пакунків?
Такі вимоги поліція почала ставити протягом останніх двох- трьох років. До цього майже 20 років нічого подібного не відбувалося.
Варто зазначити, що не змінилося і законодавство Італії. Українських водіїв штрафують, посилаючись на закон 1974 року.
Крім того, угода Європейської комісії міністрів транспорту (ЄКМТ), до якої приєдналася і Україна, а також Європейський регламент щодо транспорту вантажів дають чітке визначення, суть якого зводиться до того, що, зважаючи на незначну вантажну підйомність, мікроавтобуси, загальною масою до 3,5 тонни звільняються від будь-якого виду ліцензій та дозволів!
Крім того, цей же регламент дає визначення і поняттю “транспортний засіб”, яке використовується у законодавстві щодо транспорту вантажу: це автотранспорт, який пристосований виключно для транспортування вантажу.
Всі ж українські бусики за техпаспортом – пасажирські.
У двосторонній українсько-італійській угоді не вказано прямо про звільнення мікроавтобусів до 3,5 тонни від будь-яких ліцензій, як це має місце в подібних угодах з Францією, Німеччиною, Іспанією.
Але стаття 29 передбачає, що: “Питання, що нерегламентовані цією Угодою або міжнародними конвенціями, до яких приєднались обидві Договірні сторони, вирішуються у відповідності з національним законодавством кожної з Договірних сторін”.
Для Італії, найвищими законодавчими нормами в цій сфері є згадані норми ЄС. І таких юридичних моментів можна привести ще багато.
Поведінка ж італійської поліції більш подібна на “полювання” на українців: виходять на дорогу в певні дні і чекають появи українських номерів.
З особливим завзяттям працюють правоохоронці провінції Удіне, через яку проходить автомагістраль до України. Зупиняють і штрафують всіх “злочинців”.
До румунських, польських, болгарських бусиків у поліції запитань нема. Вони в ЄС, тому, перевозячи посилки від своїх емігрантів, “злочину” не чинять.
А єдина провина українців – це паспорт з тризубом.
Чи можна це назвати ще інакше ніж дискримінація і переслідування за національною ознакою?
Повернемося до ліцензій. Транспортні ліцензії надаються для України італійським Мінтрансом згідно річної квоти, яка є досить невеликою – близько 15 тисяч в рік. Вони розподіляються вітчизняним міністерством поміж транспортними компаніями.
Зрозуміло, таких ліцензій не має жоден бус. І не може мати апріорі, бо в Україні видача таких ліцензій бусам не передбачена – це наказ міністра інфраструктури України Козака. І це правильно. Навіщо легковим машинам транспортні ліцензії?
Неправильно інше. Незважаючи на сотні звернень до українського Мінтрансу від власних громадян, уряд абсолютно нічого не робить для вирішення цього болючого питання.
Адже достатньо було б внести зміни до двосторонньої угоди, включивши до переліку звільненого від ліцензій транспорту мікроавтобуси загальною масою до 3,5 тонни, так як це вказано в угодах з іншими країнами ЄС, і питання вирішиться.
Таке рішення не потребує перегляду угоди! І ніякі відмовки на кшталт “італійці не хочуть” не приймаються. Міністерство інфраструктури України має достатньо засобів, щоб “переконати” італійських колег. Було б бажання.
А такого бажання в українських чиновників наразі немає – Україна жодного разу не порушувала цього питання! Природно, якщо нас, громадян, не захищає власна країна, то чого чекати від італійців?
Чи розуміє українська влада наслідки цієї “війни” з бусами? Не віриться, що вона буде дуже перейматися моральними приниженнями українців.
Але є ще економічні, соціальні і політичні наслідки. За неофіційними даними італійських адвокатів, тільки за цей рік водії бусів вже сплатили більше 2 мільйонів євро штрафів.
Ці українські гроші, таким чином, наповнюють бюджет Італії замість того, щоб працювати на економіку України.
Ризикує втратити роботу близько тисячі молодих здорових чоловіків. Куди вони підуть разом з своїми сім’ями?
Якщо припиниться дія цього соціального амортизатора, чи зможе влада стримати ріст соціальної напруги і незадоволення в суспільстві? Адже мова йде про сотні тисяч людей по обидва боки кордону.
Куди підуть студенти, пенсіонери, котрі жили за рахунок родичів в Італії? На новий Майдан? Для чого це Януковичу? Та ще й за рік до президентських виборів?
До нашого Товариства за допомогою звернулося кілька десятків перевізників і сотні трудових мігрантів. І ми зобов’язані захищати права цих громадян. Вже відбулося два раунди переговорів в міністерстві інфраструктури і транспорту Італії.
Подане звернення до Національного офісу протидії расовій дискримінації при Кабінеті Міністрів Італії, за яким відкрито провадження. Подане прохання про втручання в цю ситуацію до посла України в Італії.
Збираються підписи під зверненням до керівництва Італії про вирішення цієї проблеми. Надається юридична допомога. Зрозуміло, що ще багато потрібно зробити.
Ніхто не каже, що буде легко і просто. Та якщо громадська організація проводить цю роботу, а міністерство транспорту України з найвищими державними повноваженнями каже, що воно нічого не може зробити, то для чого громадянам України таке міністерство?
Коли українська влада повернеться обличчям до трудових мігрантів і, нарешті, почне захищати права своїх громадян за кордоном?
Приклад з українськими бусами в Італії ще раз доводить, що наразі такого бажання нема. Бо у цьому випадку потрібно бажання і добра воля, а не виділення державних коштів чи тривалі і складні законодавчі ініціативи.
Українці в Італії, які є одними з найбільших інвесторів в економіку батьківщини, чекають від уряду Азарова швидкої і ефективної дії. Чи дочекаються?
Олесь ГОРОДЕЦЬКИЙ, голова Християнського товариства українців в Італії
Українське слово
Драконівські штрафи в 4130 євро та арешти автомобілів за відсутність транспортних ліцензій, приводять до того, що кількість перевізників зменшується, а трудові мігранти втрачають єдиний зв’язок з Батьківщиною і сім’ями, котрі там залишилися.
Ця нова і штучно створена проблема зачіпає чи не кожну третю сім’ю в Галичині, Закарпатті і на Буковині. І не лише їх, адже українська громада в Італії вже давно перестала бути виключно західноукраїнською.
Черкаси, Херсон, Одеса, Вінниця, Сімферополь – це далеко не повний перелік міст, звідки продовжують їхати зневірені у власній державі люди, шукаючи елементарного – місця роботи.
В Україні, близько 1,5 тисячі сімей виживають завдяки цьому виду діяльності, зареєструвавшись приватними підприємцями і сплачуючи податки до державної скарбниці.
Практично, всі члени сімей трудових мігрантів користуються послугами бусиків, отримуючи регулярні передачі з їжею, одягом та іншими найнеобхіднішими речами.
Мігранти ж отримують фотографії рідних, листи, останні новини з України. І тут вже мова йде про сотні тисяч громадян, адже лише офіційно в Італії живе і працює близько 250 000 українців, не говорячи вже про нелегальних мігрантів.
З початку року до нашого Товариства почастішали звернення громадян про проблеми, з якими почали стикатися водії мікроавтобусів. Цілі громади скаржилися на те, що через репресії поліції в їх міста перестали їздити буси і, таким чином, вони залишилися відрізаними від України і своїх сімей.
На першій зустрічі з новопризначеним Послом України в Італії Євгеном Перелигіним, яка відбулася 6 квітня цього року в Римі, практично всі представники громад порушували це питання.
Варто зазначити, що ні Товариство, ні його керівництво не має у власності бусів, не займається організацією стоянок. Це не входить до пріоритетів діяльності організації.
Головним мотивом, що спонукав нас порушити це питання, є відверте і масове знущання над українцями з боку італійської поліції.
Приниження, висаджування пасажирів, переважно жінок, з багажем просто на дорозі, величезні штрафи для водіїв, брудна кампанія проти українців в італійській пресі – всі ці факти не залишають байдужими.
Аналізуючи разом з адвокатами юридичні аспекти цієї проблеми, ми прийшли до висновку, що немає чіткої норми закону, яка б забороняла здійснювати українським перевізникам цю діяльність.
Навпаки, виходячи з визначень європейського законодавства, ці мікроавтобуси не потребують жодних ліцензій. В дійсності, італійські судді, котрі розглядали оскарження протоколів поліції водіями, дуже часто приймали протилежні рішення.
Тобто має місце нормативна прогалина в законодавстві. А як говорили римські правники часів імператора Юстиніана І – “In dubio pro reo” – якщо є сумнів, рішення на користь підсудного.
Італійська поліція вимагає від українських водіїв легкових машин, а саме до цієї категорії відносяться пасажирські мікроавтобуси до 3,5 тонни, приміром, наявності ліцензій на вантажні перевезення, які видають великим вантажним транспортним засобам – багатотонникам.
Чи є в таких вимогах здоровий глузд? Чи можна порівняти фуру вагопідйомністю в 40 тонн і бус, який везе 2-8 пасажирів і 500-800 кг пакунків?
Такі вимоги поліція почала ставити протягом останніх двох- трьох років. До цього майже 20 років нічого подібного не відбувалося.
Варто зазначити, що не змінилося і законодавство Італії. Українських водіїв штрафують, посилаючись на закон 1974 року.
Крім того, угода Європейської комісії міністрів транспорту (ЄКМТ), до якої приєдналася і Україна, а також Європейський регламент щодо транспорту вантажів дають чітке визначення, суть якого зводиться до того, що, зважаючи на незначну вантажну підйомність, мікроавтобуси, загальною масою до 3,5 тонни звільняються від будь-якого виду ліцензій та дозволів!
Крім того, цей же регламент дає визначення і поняттю “транспортний засіб”, яке використовується у законодавстві щодо транспорту вантажу: це автотранспорт, який пристосований виключно для транспортування вантажу.
Всі ж українські бусики за техпаспортом – пасажирські.
У двосторонній українсько-італійській угоді не вказано прямо про звільнення мікроавтобусів до 3,5 тонни від будь-яких ліцензій, як це має місце в подібних угодах з Францією, Німеччиною, Іспанією.
Але стаття 29 передбачає, що: “Питання, що нерегламентовані цією Угодою або міжнародними конвенціями, до яких приєднались обидві Договірні сторони, вирішуються у відповідності з національним законодавством кожної з Договірних сторін”.
Для Італії, найвищими законодавчими нормами в цій сфері є згадані норми ЄС. І таких юридичних моментів можна привести ще багато.
Поведінка ж італійської поліції більш подібна на “полювання” на українців: виходять на дорогу в певні дні і чекають появи українських номерів.
З особливим завзяттям працюють правоохоронці провінції Удіне, через яку проходить автомагістраль до України. Зупиняють і штрафують всіх “злочинців”.
До румунських, польських, болгарських бусиків у поліції запитань нема. Вони в ЄС, тому, перевозячи посилки від своїх емігрантів, “злочину” не чинять.
А єдина провина українців – це паспорт з тризубом.
Чи можна це назвати ще інакше ніж дискримінація і переслідування за національною ознакою?
Повернемося до ліцензій. Транспортні ліцензії надаються для України італійським Мінтрансом згідно річної квоти, яка є досить невеликою – близько 15 тисяч в рік. Вони розподіляються вітчизняним міністерством поміж транспортними компаніями.
Зрозуміло, таких ліцензій не має жоден бус. І не може мати апріорі, бо в Україні видача таких ліцензій бусам не передбачена – це наказ міністра інфраструктури України Козака. І це правильно. Навіщо легковим машинам транспортні ліцензії?
Неправильно інше. Незважаючи на сотні звернень до українського Мінтрансу від власних громадян, уряд абсолютно нічого не робить для вирішення цього болючого питання.
Адже достатньо було б внести зміни до двосторонньої угоди, включивши до переліку звільненого від ліцензій транспорту мікроавтобуси загальною масою до 3,5 тонни, так як це вказано в угодах з іншими країнами ЄС, і питання вирішиться.
Таке рішення не потребує перегляду угоди! І ніякі відмовки на кшталт “італійці не хочуть” не приймаються. Міністерство інфраструктури України має достатньо засобів, щоб “переконати” італійських колег. Було б бажання.
А такого бажання в українських чиновників наразі немає – Україна жодного разу не порушувала цього питання! Природно, якщо нас, громадян, не захищає власна країна, то чого чекати від італійців?
Чи розуміє українська влада наслідки цієї “війни” з бусами? Не віриться, що вона буде дуже перейматися моральними приниженнями українців.
Але є ще економічні, соціальні і політичні наслідки. За неофіційними даними італійських адвокатів, тільки за цей рік водії бусів вже сплатили більше 2 мільйонів євро штрафів.
Ці українські гроші, таким чином, наповнюють бюджет Італії замість того, щоб працювати на економіку України.
Ризикує втратити роботу близько тисячі молодих здорових чоловіків. Куди вони підуть разом з своїми сім’ями?
Якщо припиниться дія цього соціального амортизатора, чи зможе влада стримати ріст соціальної напруги і незадоволення в суспільстві? Адже мова йде про сотні тисяч людей по обидва боки кордону.
Куди підуть студенти, пенсіонери, котрі жили за рахунок родичів в Італії? На новий Майдан? Для чого це Януковичу? Та ще й за рік до президентських виборів?
До нашого Товариства за допомогою звернулося кілька десятків перевізників і сотні трудових мігрантів. І ми зобов’язані захищати права цих громадян. Вже відбулося два раунди переговорів в міністерстві інфраструктури і транспорту Італії.
Подане звернення до Національного офісу протидії расовій дискримінації при Кабінеті Міністрів Італії, за яким відкрито провадження. Подане прохання про втручання в цю ситуацію до посла України в Італії.
Збираються підписи під зверненням до керівництва Італії про вирішення цієї проблеми. Надається юридична допомога. Зрозуміло, що ще багато потрібно зробити.
Ніхто не каже, що буде легко і просто. Та якщо громадська організація проводить цю роботу, а міністерство транспорту України з найвищими державними повноваженнями каже, що воно нічого не може зробити, то для чого громадянам України таке міністерство?
Коли українська влада повернеться обличчям до трудових мігрантів і, нарешті, почне захищати права своїх громадян за кордоном?
Приклад з українськими бусами в Італії ще раз доводить, що наразі такого бажання нема. Бо у цьому випадку потрібно бажання і добра воля, а не виділення державних коштів чи тривалі і складні законодавчі ініціативи.
Українці в Італії, які є одними з найбільших інвесторів в економіку батьківщини, чекають від уряду Азарова швидкої і ефективної дії. Чи дочекаються?
Олесь ГОРОДЕЦЬКИЙ, голова Християнського товариства українців в Італії
Українське слово
Теґі:
