В’ячеслав Чорновіл. До 80-річчя від дня народження
1937, 24 грудня – у селі Єрки на Черкащині народився В’ячеслав Максимович Чорновіл, державний, громадський, політичний діяч, журналіст, народний депутат України першого-третього скликань, один із лідерів українського правозахисного руху, багаторічний лідер Народного Руху України, Герой України.
Походив із родини сільських учителів. Закінчив із золотою медаллю школу. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.
У 1964-му склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Бориса Грінченка.
8 серпня 1965-го виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині. А вже за місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна».
Його перша кримінальна справа на початку 1966-го пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі братів Горинів. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності як хулігана. 8 липня 1966-го його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.
Тоді ж підготував документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?» – один із найсміливіших зразків тогочасної політичної публіцистики.
А укладання збірника «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), який вийшов друком у Парижі, стало причиною другої судової справи. 15 листопада 1967-го В’ячеслава Чорновола за «виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад», засудили до 3 років позбавлення волі.
У 1970-му створив підпільний журнал «Український вісник». За наступні два роки вийшло 6 випусків з інформацією про політичні репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.
Вдруге В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972-го за аналогічними звинуваченнями. 12 квітня 1973-го судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки». Покарання відбував у таборах Мордовії та Якутії.
В травні 1979-го став членом Української Гельсінської групи. Зачищаючи громадський простір напередодні Олімпійських ігор 1980-го, влада сфабрикувала звинувачення в замаху на згвалтування. В’ячеслав Чорновіл був засуджений на 5 років позбавлення волі. Витримав 120-денне голодування протесту.
У 1983-му звільнений без права виїзду в Україну, куди повернувся лише за два роки.
«Чи не хотілося мені, щоб чоловік облишив боротьбу? –згадувала Атена Пашко. – Була, звичайно, мрія, щоб ми жили спокійно, щоб все було добре, але щоб він заради цього міняв свій спосіб життя – ні, ніколи. Від обшуків, арештів тільки зростало обурення на ту систему і бажання її змінити. Він був заарештований у 1972 році, а повернувся у 1985-му. Нас розлучили на 13 років. Коли він був ув’язнений, нам не дозволяли побачення, бо ми тоді ще не були розписані. Не встигли одружитися офіційно, і вони цим користувалися. 5 років я їздила до нього «під ворота» і на короткі побачення. Це була мука страшна… Йому дозволяли писати 2 листи на місяць. Але оскільки він писав ще до батьків, я одержувала тільки одного листа на місяць…».
Активний член Народного Руху України та його голова з 1992-го. Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998). Лауреат Шевченківської премії за книгу «Лихо з розуму» (1996).
25 березня 1999-го загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем за нез’ясованих обставин.
УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА У ЧЕРНІГОВІ:
Із розпорядження Чернігівського міського голови Владислава Атрошенка «Про перейменування вулиць міста» від 19 лютого 2016 року № 54-р
«Ураховуючи пропозиції фізичних та юридичних осіб, комісії з питань міської топонімії, охорони та збереження історико-культурного середовища м. Чернігова (протокол від 16.02.2016 № 3) та керуючись абзацом 2 пункту 6 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», пунктом 20 частини 4 статті 42, частиною 8 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
[…]
2. Перейменувати наступні вулиці та провулки міста:
[…]
2.7. вулицю Войкова на вулицю В’ячеслава Чорновола».
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА
1. Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
2. У 1963-1964 роках брав участь у будівництві Київської ГЕС.
Після першого ув’язнення, працював спостерігачем метеостанції, землекопом археологічної експедиції, вагарем на станції Скнилів тощо. Після останнього – кочегаром у Львові.
3. Був тричі одружений. У 1960-му уклав шлюб з Іриною Бруневець, від якої має сина Андрія. Відносини припинились наприкінці 1962-го. З червня 1963-го зав’язав стосунки з Оленою Антонів, від якої має сина Тараса.
Остання дружина – Атена Пашко.
4. У 1966-му В’ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів – братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого. Навіть попри те, що на той час вони визнали провину і потреби уникати свідчень вже не було. За що був притягнутий до суду і отримав свій перший вирок.
У 1972-му витримав 83 допити, але й надалі ніколи не свідчив проти друзів.
5. Другу (1967) і третю (1972) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912-2010).
На посаді прокурора Львівської області перебував 20 років. Написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і «українськими буржуазними націоналістами».
У 2003-му йому призначена пенсія згідно із Законом України «За заслуги перед Україною». В червні 2006-му Борису Антонечку оголосив подяку Генеральний прокурор України Олександр Медведько. А в 2007-му йому присвоєно звання «Почесний працівник прокуратури України».
6. «Працював він самовіддано і справді багато, – згадувала дружина Атена Пашко. – Вставав, бувало, о 5 годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В’ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи».
7. Від КГБ отримав прізвисько «Неугомонный».
Із спогадів вірменського дисидента та політв’язня Паруйра Айрякіна: «Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму – ми шили рукавиці – виконував не за вісім годин, а за три години – решту часу він був зайнятий сам собою».
8. Переказують, як один із слідчих спересердя запитав В’ячеслава Чорновола: «Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?». І почув у відповідь: «Як ким? Редактором опозиційної газети».
9. На президентських виборах 1 грудня 1991-го за В’ячеслава Чорновола віддали голоси 7.420.727 українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.
10. Після обрання Гетьманом українського козацтва, на Великій раді 21 червня 1992-го в Переяславі-Хмельницькому проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654-му.
11. В’ячеслав Чорновіл загинув в автокатастрофі на шосе під Борисполем за нез’ясованих обставин. Багато хто вважає це політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів. Колишній заступник генерального прокурора Микола Голомша припускав, що Чорновола після аварії добили кількома ударами кастета.
Похорони В’ячеслава Чорновола в Києві зібрали до 200 тисяч людей.
ЦИТАТИ З ВИСЛОВЛЮВАНЬ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА
1. На запитання: «Звідки Ви родом?», відповідав: «Я людина всієї України». Завжди вважав Україну однією цілісною державою.
«Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України».
2. «Хто мене вчив? Справжня журналістика – це все-таки від Бога. Я закінчив факультет журналістики, але така нас інтелектуальна вбогість вчила. Правда, були Матвій Шестопал, був Павло Федченко, які щось нам давали».
3. «Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги «Правосуддя чи рецидив терору» і «Лихо з розуму» – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв».
4. «Україна розпочинається з тебе».
5. «Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил».
6. Програвши президентські вибори 1991-го, сказав: «Програв не я. Програла Україна».
7. «Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» (1997).
8. «Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї».
9. «Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».
10. «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
*** *** ***
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Походив із родини сільських учителів. Закінчив із золотою медаллю школу. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка.
У 1964-му склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не був допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Бориса Грінченка.
8 серпня 1965-го виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині. А вже за місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна».
Його перша кримінальна справа на початку 1966-го пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі братів Горинів. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності як хулігана. 8 липня 1966-го його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.
Тоді ж підготував документальне дослідження «Правосуддя чи рецидиви терору?» – один із найсміливіших зразків тогочасної політичної публіцистики.
А укладання збірника «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), який вийшов друком у Парижі, стало причиною другої судової справи. 15 листопада 1967-го В’ячеслава Чорновола за «виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад», засудили до 3 років позбавлення волі.
У 1970-му створив підпільний журнал «Український вісник». За наступні два роки вийшло 6 випусків з інформацією про політичні репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.
Вдруге В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972-го за аналогічними звинуваченнями. 12 квітня 1973-го судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки». Покарання відбував у таборах Мордовії та Якутії.
В травні 1979-го став членом Української Гельсінської групи. Зачищаючи громадський простір напередодні Олімпійських ігор 1980-го, влада сфабрикувала звинувачення в замаху на згвалтування. В’ячеслав Чорновіл був засуджений на 5 років позбавлення волі. Витримав 120-денне голодування протесту.
У 1983-му звільнений без права виїзду в Україну, куди повернувся лише за два роки.
«Чи не хотілося мені, щоб чоловік облишив боротьбу? –згадувала Атена Пашко. – Була, звичайно, мрія, щоб ми жили спокійно, щоб все було добре, але щоб він заради цього міняв свій спосіб життя – ні, ніколи. Від обшуків, арештів тільки зростало обурення на ту систему і бажання її змінити. Він був заарештований у 1972 році, а повернувся у 1985-му. Нас розлучили на 13 років. Коли він був ув’язнений, нам не дозволяли побачення, бо ми тоді ще не були розписані. Не встигли одружитися офіційно, і вони цим користувалися. 5 років я їздила до нього «під ворота» і на короткі побачення. Це була мука страшна… Йому дозволяли писати 2 листи на місяць. Але оскільки він писав ще до батьків, я одержувала тільки одного листа на місяць…».
Активний член Народного Руху України та його голова з 1992-го. Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998). Лауреат Шевченківської премії за книгу «Лихо з розуму» (1996).
25 березня 1999-го загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем за нез’ясованих обставин.
УВІЧНЕННЯ ПАМ’ЯТІ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА У ЧЕРНІГОВІ:
Із розпорядження Чернігівського міського голови Владислава Атрошенка «Про перейменування вулиць міста» від 19 лютого 2016 року № 54-р
«Ураховуючи пропозиції фізичних та юридичних осіб, комісії з питань міської топонімії, охорони та збереження історико-культурного середовища м. Чернігова (протокол від 16.02.2016 № 3) та керуючись абзацом 2 пункту 6 статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», пунктом 20 частини 4 статті 42, частиною 8 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»:
[…]
2. Перейменувати наступні вулиці та провулки міста:
[…]
2.7. вулицю Войкова на вулицю В’ячеслава Чорновола».
ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА
1. Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
2. У 1963-1964 роках брав участь у будівництві Київської ГЕС.
Після першого ув’язнення, працював спостерігачем метеостанції, землекопом археологічної експедиції, вагарем на станції Скнилів тощо. Після останнього – кочегаром у Львові.
3. Був тричі одружений. У 1960-му уклав шлюб з Іриною Бруневець, від якої має сина Андрія. Відносини припинились наприкінці 1962-го. З червня 1963-го зав’язав стосунки з Оленою Антонів, від якої має сина Тараса.
Остання дружина – Атена Пашко.
4. У 1966-му В’ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів – братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого. Навіть попри те, що на той час вони визнали провину і потреби уникати свідчень вже не було. За що був притягнутий до суду і отримав свій перший вирок.
У 1972-му витримав 83 допити, але й надалі ніколи не свідчив проти друзів.
5. Другу (1967) і третю (1972) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912-2010).
На посаді прокурора Львівської області перебував 20 років. Написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і «українськими буржуазними націоналістами».
У 2003-му йому призначена пенсія згідно із Законом України «За заслуги перед Україною». В червні 2006-му Борису Антонечку оголосив подяку Генеральний прокурор України Олександр Медведько. А в 2007-му йому присвоєно звання «Почесний працівник прокуратури України».
6. «Працював він самовіддано і справді багато, – згадувала дружина Атена Пашко. – Вставав, бувало, о 5 годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В’ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи».
7. Від КГБ отримав прізвисько «Неугомонный».
Із спогадів вірменського дисидента та політв’язня Паруйра Айрякіна: «Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму – ми шили рукавиці – виконував не за вісім годин, а за три години – решту часу він був зайнятий сам собою».
8. Переказують, як один із слідчих спересердя запитав В’ячеслава Чорновола: «Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?». І почув у відповідь: «Як ким? Редактором опозиційної газети».
9. На президентських виборах 1 грудня 1991-го за В’ячеслава Чорновола віддали голоси 7.420.727 українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.
10. Після обрання Гетьманом українського козацтва, на Великій раді 21 червня 1992-го в Переяславі-Хмельницькому проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654-му.
11. В’ячеслав Чорновіл загинув в автокатастрофі на шосе під Борисполем за нез’ясованих обставин. Багато хто вважає це політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів. Колишній заступник генерального прокурора Микола Голомша припускав, що Чорновола після аварії добили кількома ударами кастета.
Похорони В’ячеслава Чорновола в Києві зібрали до 200 тисяч людей.
ЦИТАТИ З ВИСЛОВЛЮВАНЬ В’ЯЧЕСЛАВА ЧОРНОВОЛА
1. На запитання: «Звідки Ви родом?», відповідав: «Я людина всієї України». Завжди вважав Україну однією цілісною державою.
«Немає в нас бандерівців та москалів, східних і західних. Всі ми – народ України».
2. «Хто мене вчив? Справжня журналістика – це все-таки від Бога. Я закінчив факультет журналістики, але така нас інтелектуальна вбогість вчила. Правда, були Матвій Шестопал, був Павло Федченко, які щось нам давали».
3. «Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги «Правосуддя чи рецидив терору» і «Лихо з розуму» – про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв».
4. «Україна розпочинається з тебе».
5. «Пригадую демонстрацію 17 вересня 1989 року у Львові, коли, мабуть, близько 200 тисяч людей ішло від Порохової вежі до собору св. Юра, не зламавши ні однієї билинки. Ми всі тоді були просякнуті єдиною ідеєю. Зараз ті крила опустилися. Лідерів заїдають амбіції. Чи немає амбіційних людей в Америці, Франції, Німеччині, Великій Британії? Але там є чітко вироблена політична структура: людина знаходить своє місце, знаючи, що не всі можуть бути першими. У нас по-іншому. Але вірю – це мине. Україна прийде до єдності національно-демократичних сил».
6. Програвши президентські вибори 1991-го, сказав: «Програв не я. Програла Україна».
7. «Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу» (1997).
8. «Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну – офіційну – значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу в приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї».
9. «Якби мене запитали, чи жалкую я за тим, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи. І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив».
10. «Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
*** *** ***
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
