Садиба-музей В’ячеслава Чорновола в селі Вільховець Звенигородського району Черкащини. У дворі, на знімку ліворуч, пам’ятник голові Народного руху України. Хату його батьків відновили 2006 року. В старому будинку впала стеля, згнила підлога та осіли стіни.
64-річна Валентина Чорновіл незадоволена станом музею рідного брата, В’ячеслава Максимовича, у селі Вільховець Звенигородського району Черкащини. Про це сестра покійного голови Народного руху України сказала на прес-конференції в Черкасах:
— Музей — то ганьба всій Україні, а обласному керівництву — в першу чергу. Відновили хату, а екскурсії проводять у веранді. Це такий глум!
Зранку біля садиби замітає доріжки працівниця музею Катерина Родіонова, 62 роки.
— Якщо вам серйозну екскурсію, то зачекайте директора Василя Васильовича. Якщо ні — можу я провести.
У веранді вивішені фотографії родини Чорноволів. Праворуч двоє дверей ведуть у хату.
— Ось це — Валіна кімната, — заходимо в дальні двері. — Вона батьків до смерті гляділа, то добудувала, щоб їх не смущати. Бачте скільки книжок. На роботу в Звенигородку її не брали, то вона в Тальне їздила. Я Валю добре знаю, бо сусідка їм, моя хата трохи вище. Як Славко приїжджав, моя мати борщ варила й приносила, щоб скуштував. Будинок опалюється електрикою. Це дуже дорого. Ніяких грошей не хватить. То ми тільки на трохи включаємо, коли дуже змерзнемо.
Відчиняє другі двері й веде в половину батьків.
— Цю хату ще їхній дід Харитон звів. Коли її відбудовували, то спочатку поваляли все. Потім відновлювали за кресленнями. Тільки піч не чіпали.
Запитую про чан, вмурований у печі.
— А ви із села чи з міста? Це чан, щоб теплу воду гріти й горілку варити, — усміхається Катерина Степанівна. — Волові роги дядько Максим возив за собою усюди, де жив. І вишитий портрет Шевченка оригінальний, завжди тут висів.
Підходимо до фотографій молодих В’ячеслава й Валентини.
— У Валі в дитинстві коса така велика й важка була, що, здавалося, голову їй назад трохи відтягувала. Я знаю, чого вона сказала, що екскурсії у веранді проводять. Тут бачите, як тісно? Приїздить автобус із 30 екскурсантами, то й не вміщаються всі. Ми водимо їх по 10 чоловік. Решта чекають в альтанці. От якось Валя в цей момент і нагрянула. Сильно розсердилася. Вона ж хоче, щоб тут збудували справжній музей. Бо батьківська хата це одне, а музей — зовсім інше.
Катерина Родіонова проводить у сусідню кімнату.
— Тут стояла драбина на горище. Туди кагебешники лазили, якусь прослушку встановлювали, як удома нікого не було. Етажерка аж до стелі була завалена книгами. Скриня стояла трохи не так — ми її відсунули, щоб сигналізація зайвий раз не спрацювала. Настінний годинник — теж оригінальний.
— Валя каже, що дерева покрали, — з Катериною Родіоновою виходимо надвір. — Це я їх пересадила. От навіщо тут абрикоса? Вона ж увесь пам’ятник з дороги затулятиме. На подвір’ї росли два старих горіхи. Їх зрізали. То тепер один випустив пагінець. Молодий ростиме.
Батьківську хату Чорноволів відновили будівельники із сусіднього Катеринополя в грудні 2006 року. У старому будинку, що стояв пусткою, впала стеля, згнила підлога та осіли стіни.
Валентина Чорновіл пише ім’я брата без апострофа. У хату діда — Харитона Терещенка — родина Чорноволів переїхала 1945 року. Дід збудував врем’янку, а родину впустив у хату. Їх було п’ятеро — батько Максим Йосипович, мати Килина Харитонівна і троє дітей — старший Борис, середній — В’ячеслав. Найменша Валентина народилася в березні 1947-го. В’ячеслав Чорновіл жив у батьківській хаті до 1955 року. Потім вступив до університету.
Валентина Чорновіл пише ім’я брата без апострофа — Вячеслав. Рідне село називає по-старому Вільхівцем. Нове написання — Вільховець — не визнає.

Сергій ОСАВУЛЕНКО
Джерело: http://gazeta.ua/