13 вересня 1693 року в Чернігові помер Лазар Баранович, церковно-політичний діяч, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський.

Викладав у Києво-Могилянській академії, а серед його учнів був майбутній гетьман Іван Мазепа. Завідував Єлецьким монастирем у Чернігові. В 1657-му висвячений на єпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського. Тривалий час виконував обов’язки місцеблюстителя Київської митрополії.

В 1674-му заснував друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському. Незабаром переніс її до Чернігова, де навколо друкарні утворився літературний осередок, відомий як «Чернігівські Атени». За його життя видано понад 50 книг – букварів, богослужебників, світських і релігійних творів.

В другій половині ХVІІ ст. вважався одним із найосвіченіших представників вищого українського духовенства.

Попри орієнтацію на Московську патріархію, відстоював самостійність Київської митрополії, боровся за збереження прав українського духовенства. В одному з доносів на гетьмана Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) цитувалися й слова Лазаря Барановича: «Треба нам того, щоб у нас, у Малій Росії, й нога московська не постояла, а коли великий государ не виведе своїх ратних людей із міст, гетьман хоча й сам пропаде, та й Московське царство погубить, як вогонь: і запалену річ спалить, і сам вигасне».


У Чернігові сприяв відновленню Спасо-Преображенського і Борисоглібського соборів, при ньому почалося будівництво Троїцького монастиря. Повернув Чернігівській кафедрі чимало земель та монастирів, відібраних католиками. За часів Лазаря Барановича Чернігів стає другим після Києва культурним центром Гетьманщини.


Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті