18 вересня 1841 року в місті Гадячі на Полтавщині народився Михайло Петрович Драгоманов, історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч.

Походив із родини дрібнопомісних дворян, нащадків козацької старшини, де сповідували ліберальні погляди. Його сестра – письменниця Ольга Пчілка, мати Лесі Українки.

Навчався і працював у Київському університеті. Один із організаторів «Старої громади» в Києві. Палкий патріот, глибокий знавець рідної й світової культури (знав п’ять європейських мов). Лідер передової суспільно-політичної думки в Україні після смерті Тараса Шевченка. Вважав, що здобувши самостійність, українці займуть достойне місце серед народів світу. Бо відсутність незалежності «є головною причиною тієї хвороби, котра під’їдає всі зусилля українського народу».

У 1875-му звільнений за політичну неблагонадійність (за доносом сумнозвісного Михайла Юзефовича, одного з ініціаторів «Емського указу»), емігрував до Швейцарії. Створив осередок української еміграції в Женеві, заснував безцензурну друкарню. Підніс визвольну боротьбу українців на європейський рівень.

«Українцям лишається йти своєю дорогою і працювати, працювати й працювати для свого народу, сподіваючись тільки на свої сили, не звертаючи занадто великої уваги на сторонніх воронів – ні на тих, що каркають безглуздими циркулярами, ні на тих, які думають збити їх із природної і чітко обдуманої дороги вдаваними солов’їними піснями», – писав Михайло Драгоманов на чужині.

Пізніше викладав у Софійському університеті. Зіграв важливу роль у творенні першого українського політичного проекту – Русько-Української радикальної партії (1890).

Вважав себе соціалістом, однак визнавав пріоритет свободи особистості над класовими і національними інтересами. Критично сприймав марксизм і рішуче заперечував терористичні методи російських народників, вважаючи, що «чиста справа потребує чистих рук».

Помер 2 липня 1895 у Софії (Болгарія).



Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті