Військовий і державний діяч УНР Михайло Омелянович-Павленко
1952, 29 травня – помер Михайло Володимирович Омелянович-Павленко, військовий і державний діяч УНР, генерал-полковник і командувач Армії УНР, керівник Першого зимового походу.
Народився 8 грудня 1878-го в Тифлісі (Грузія).
Потомок сотника Задунайського козацтва, народився й виріс за межами України і не знав української мови. Але в 1917-му вивів одеських юнкерів на велелюдну маніфестацію під українським прапором і назавжди пов’язав свою долю з Україною.
Один з організаторів Вільного козацтва та Катеринославського гайдамацького куреня. У подальшому – військовий представник Центральної Ради при штабі Одеської військової округи, член комісії з демобілізації Румунського фронту, начальник 11-ї пішої дивізії. Аби уникнути протистояння між Директорією УНР і Павлом Скоропадським, виїхав до ЗУНР, де 10 грудня 1918-го очолив Українську Галицьку армію. Реформував її за англійським зразком, мав авторитет і повагу серед вояків.
Влітку 1919-го повернувся в розпорядження штабу Дієвої армії УНР. Брав участь у переможному поході на Київ-Одесу. Восени очолив Запорізьку групу – одне з найкращих українських військових з’єднань, вів боротьбу з білогвардійцями. Коли армія опинилися в «трикутнику смерті», перебрав посаду командарма Армії УНР і задля її збереження 6 грудня 1919-го розпочав Зимовий похід. 5 тисяч бійців прорвали фронт і вирушили рейдом по українській території, зайнятій білими та червоними військами. Здолавши 2500 км, продемонструвавши незламну силу дужу і жертовність, визволивши Умань, Черкаси, Канів, Смілу, 6 травня 1920-го з’єдналися з польсько-українським фронтом. Союзники невдовзі захопили Київ і влаштували урочистий парад на Хрещатику.
За кілька місяців Польща уклала перемир’я з більшовиками, Армія УНР самотужки вела важкі бої проти радянських військ і 21 листопада 1920-го відступила на польську територію.
В еміграції написав кілька книжок спогадів («Українсько-польська війна 1918-1919 рр.», «Зимовий похід», «На Україні») та військово-теоретичних посібників. Співпрацював з військовою еміграцією УНР, Українською військової організацією та ОУН. У 1942-1944 роках очолював Українське Вільне козацтво, в 1945-му створив Спілку українських вояків, яка довгий час залишалася найвпливовішою організацією української еміграції. Тоді ж посів пост міністра військових справ Уряду УНР в екзилі. До кінця життя залишався вірним ідеї постання незалежної України.
Помер 29 травня 1952-го в Парижі (Франція), похований на кладовищі Пер-Лашез.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Народився 8 грудня 1878-го в Тифлісі (Грузія).
Потомок сотника Задунайського козацтва, народився й виріс за межами України і не знав української мови. Але в 1917-му вивів одеських юнкерів на велелюдну маніфестацію під українським прапором і назавжди пов’язав свою долю з Україною.
Один з організаторів Вільного козацтва та Катеринославського гайдамацького куреня. У подальшому – військовий представник Центральної Ради при штабі Одеської військової округи, член комісії з демобілізації Румунського фронту, начальник 11-ї пішої дивізії. Аби уникнути протистояння між Директорією УНР і Павлом Скоропадським, виїхав до ЗУНР, де 10 грудня 1918-го очолив Українську Галицьку армію. Реформував її за англійським зразком, мав авторитет і повагу серед вояків.
Влітку 1919-го повернувся в розпорядження штабу Дієвої армії УНР. Брав участь у переможному поході на Київ-Одесу. Восени очолив Запорізьку групу – одне з найкращих українських військових з’єднань, вів боротьбу з білогвардійцями. Коли армія опинилися в «трикутнику смерті», перебрав посаду командарма Армії УНР і задля її збереження 6 грудня 1919-го розпочав Зимовий похід. 5 тисяч бійців прорвали фронт і вирушили рейдом по українській території, зайнятій білими та червоними військами. Здолавши 2500 км, продемонструвавши незламну силу дужу і жертовність, визволивши Умань, Черкаси, Канів, Смілу, 6 травня 1920-го з’єдналися з польсько-українським фронтом. Союзники невдовзі захопили Київ і влаштували урочистий парад на Хрещатику.
За кілька місяців Польща уклала перемир’я з більшовиками, Армія УНР самотужки вела важкі бої проти радянських військ і 21 листопада 1920-го відступила на польську територію.
В еміграції написав кілька книжок спогадів («Українсько-польська війна 1918-1919 рр.», «Зимовий похід», «На Україні») та військово-теоретичних посібників. Співпрацював з військовою еміграцією УНР, Українською військової організацією та ОУН. У 1942-1944 роках очолював Українське Вільне козацтво, в 1945-му створив Спілку українських вояків, яка довгий час залишалася найвпливовішою організацією української еміграції. Тоді ж посів пост міністра військових справ Уряду УНР в екзилі. До кінця життя залишався вірним ідеї постання незалежної України.
Помер 29 травня 1952-го в Парижі (Франція), похований на кладовищі Пер-Лашез.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
