Третій Президент України не втомлюється переконувати, що і на 21–му році Незалежності влада має робити все задля соборності нації, а не роз’єднувати українців технологічними законами про мову чи червоний прапор. Із позицій фінансиста, Віктор Ющенко наполягає, що підняти реальну економіку неможливо без радикальної зміни політичного курсу країни і наголошує, що соціальний популізм влади може дорого коштувати стабільності національної валюти. Ініціатор створення патріотичного об’єднання «Наша Україна» (окрім партії Ющенка, до нього увійшли УНП, КУН та понад 30 громадських організацій), яке йде на вибори під №14, заявляє, що патріоти ні на чиї голоси не претендують (як про це кричать їхні опоненти), а лише пропонують українцям альтернативу у вигляді національної «третьої сили». На його думку, боротьба на знищення двох потужних партій влади і так званої об’єднаної опозиції нічого доброго не дасть. Тоді як Віктор Андрійович та його однодумці воліють не воювати, а змагатися за прихильність і симпатії українців, не ділити країну на фронти за принципом «свій — чужий», а пропонувати суспільний діалог.

«Нашу Україну» хотіли вибити з гри

— Розпочалася виборча кампанія. З різних таборів лунають закиди на адресу об’єднання «Наша Україна». Мовляв, це непрохідний проект, щоб відібрати голоси в опозиції тощо.

— У мене є дві відповіді. Одна адресується владі, а друга — начебто об’єднаній опозиції і всім іншим, у кого таке запитання є. Я бачу дві загрози, які стоять перед нацією. Є дві сили у вищій лізі, які мають спільну мету, але досягають її різними методами. Партія влади вчить мою націю ігнорувати все українське, бо таким чином вони сподіваються мобілізувати частину своїх прихильників у тих регіонах, де створена російська Україна. Інша авторитарна сила не шанує демократію, але працює на маніпуляціях. Ця сила може підписати московську газову угоду економічного геноциду України, але при цьому надягнути вишиванку і з галицьким акцентом стверджувати, що вона опозиційна. А закон про мову хто забезпечив? Партія регіонів? Ніколи в неї не було 226 голосів. Допомогли перебіжчики, 30 легіонерів iз БЮТ, які потрапили до Ради під демократичними гаслами у 2007 році. Хіба ми забули, як ці дві сили, нині непримиренні, у вересні 2009 року пропонували проект Конституції від «ширки», бажаючи поділити владу на двох.

І від часу трагедії виборів 2010 роцi нас привчають жити у системі координат зла. І підштовхують, мовляв, ви з лінійкою на вибори прийдіть та вирахуйте, якого зла менше. Це все веде країну до авторитарного розподілу. Тому я впевнений, що БЮТ ніякою об’єднаною опозицією не є. За останні роки в політиці появилося багато політичних приймаків, які зі своїми статутами та офісами як окрема партія нічого не представляють. «Наша Україна» багатьох iз них проводила до парламенту, вони ніколи не були самостійними гравцями, а нині мігрували до політики БЮТ.

Коли оголосили вибори–2012, самостійно на них пішла «Свобода», УДАР Кличка, а від БЮТ відкололася сила Королевської. А «Наша Україна» перебувала у довгому переговорному процесі з людьми, які називали себе опозицією. Ми ініціювали проект Комітет опору диктатурi (КОД), який мав стати майданчиком для консолідації громадських сил і не міг бути приватизований будь–якою партією. Але за два місяці цей проект колонізує і політизує «Батьківщина», а потім оголошує, що на його базі утворилася так звана об’єднана опозиція. Коли стало зрозуміло, що суть цього проекту полягає у тому, щоб вибити «Нашу Україну» з гри, дати за це двом «нашоукраїнцям» місця в списку об’єднаних, я десятки разів переконував соратників, що це не просто антипартійний проект, а проект «ширки». З яким нам не по дорозі. Казав, що на вас не має гріха, який вам приписують, ми не підписували ганебних угод, наша економічна політика була успішною тощо. Мені чинили багато перешкод, щоб я не зібрав політичну президію, бо багатьом уже пообіцяли місце у списку. І мета цих об’єднаних була, щоб «Наша Україна» не пішла на вибори.

Але на вибори ми йдемо. Бо інакше патріотичний спектр національних цінностей може бути не представлений в українській політиці. Лише маніпулянти не допускають до політичного змагання інших. Гасло одних iз них: хто не з нами, той проти нас. Гасло інших: хто не з нами, той проти України. Вибачте, я за Україну боровся, ще, коли вас у політиці не було. І я не зробив жодного кроку, за який би мені було соромно щодо національних інтересів. І чути від них, що той, хто не йде в їхній табун, той виступає проти України, мені просто смішно.­
Квиток на війну отримати просто

— Як ви оцінюєте шанси очолюваного вами Союзу патріотичних сил на цих виборах? За останніми соціологічними дослідженнями, в Україні зростає кількість патріотів...

— Дійсно, днями дізнався про це опитування. Приємно, що патріотами України себе вважають 82% респондентів. Якщо ж говорити про вибори, виходжу з того, що сьогодні 14% виборців планують голосувати проти всіх, а 16% ще не визначилися. Третина нації за два місяці до виборів не знає, кому віддати перевагу. Думаю, це саме час для появи в українській політиці патріотичної сили, яка на засадах українського відро­дження, демократії і європейського вибору сформувала б проект завтрашнього дня для України. Переконаний, такий план ні «регіони», ні БЮТ не подадуть. Бо їхня логіка — це протистояння, наголос на вадах поганих опонентів. Але не варто персоніфікувати проблеми України з Януковичем, Азаровим чи Табачником, бо складеться ілюзія, що вирішити їх можна за допомогою кількох кадрових кроків. Адже, змінивши одне ім’я на інше, можна отримати Януковича–2 чи Табачника–7.

Тому поява проекту патріотичних сил є об’єктивною. Це не претензія на чиїсь голоси. Я не хочу чути, що голоси людей два роки тому хтось розписав і не лишив ­виборцю вибору. Я хочу змагатися, я хочу сказати, що політичні ідеї «Нашої України» є незамінними. Звертаючись до українців, скажу так: якщо ви хочете нові обличчя, а не новий курс, тоді слухайте ці обличчя. І не наступайте, будь ласка, на граблі, не зраджуйте націю, державу навіть у симпатіях.

Ще одне: мені не подобається, що в українську політику заходить мілітарна термінологія. У нас уже кажуть не про політичні змагання, а обов’язково про війни. Одні закликають мобілізувати сили проти інших і навпаки. Вища ліга з двох гравців, я переконаний, щодня втягує націю у протистояння, яке дорого обходиться для наших перспектив. Це не політика, це маніпуляція політикою. І за це в мене серце болить, бо я не хочу звикати до політичної війни, до фронтів, до ударів... І найбільше болить від того, що війна ця ведеться між українцями. Коли політики діляться на фронти, то в першу чергу вони українців ділять. Відтак політичні відносини формуються дуже примітивно. Бо квиток на війну отримати просто. Ще легше намалювати чорно–білу картину: коли є янголи, в яких крильця ледь не прорізаються, а з іншого боку є вороги. Та набагато складнішою є справжня політика, коли через діалог, через стіл перемовин партії пропонують нації краще вирішення поточних проблем. Бо політичне життя передбачає змагальність, а місія політичної сили полягає у пропозиції власного плану завтрашнього дня для України, а не у закликах до мобілізації. Чому ж тоді окремим партіям iз різних таборів потрібне протистояння? Бо в діалозі, в чесному змаганні вони заслабкі.
Антиукраїнські сили у Раді зупинять лише патріоти

— На вашу думку, що означає 28 жовтня для України? У чому суть вибору?

— Говорячи про перспективу жовтня 2012 року, звернуся до українців із такими словами: найголовніше питання не те, кого ви обираєте, а що ви обираєте. Яку систему вартостей ви визначаєте, щоб вирішити питання, які турбують вас. Ваше бачення має бути ідеологічним: яким бути українському курсу — чи національним, чи консервативним, чи ліберальним, чи соціал–демократичним, чи комуністичним. Будь ласка, виберіть. Щойно ви це зробите, шукаєте тих, що по цій дорозі йдуть. Якщо ви обираєте українське відродження, свободу — у вас буде хліб, пенсія, робоче місце, інвестиції і зарплати. Якщо ви обираєте меркантильні пропозиції, обіцяний хліб, iз чим йдуть дві мегапартії, то у вас не буде хліба, не буде стабільності. Згадаймо, яке покращення нам три роки тому обіцяли? Що обіцяли «чорнобильцям» та іншим? Немає обіцяного хліба... Бо хліб дає не політика популізму, а політика національного становлення і консолідації. Єдність дає сили для реформ, і як наслідок — успіх.

Я на сто відсотків переконаний у своїх словах, хоча припускаю, що більшість може мене не зрозуміти. Як це було три роки тому. Але це не свiдчить того, що я не правий. Просто я не хочу гратися в політизацію. Я не хочу зараз аналізувати відсотки. Скажу так: об’єднання «Наша Україна» — це проект нашої національної гідності, і я переконаний, що він має бути. Всі решта проектів — вони також є. Майте розум відрізняти одних від інших.

— Вікторе Андрійовичу, із засадами все зрозуміло. Але з якою метою «Наша Україна» все ж таки йде до Верховної Ради?

— Мета патріотичних сил набрати ту кількість голосів підтримки, якої було б достатньо, щоб зупинити антиукраїнський політичний курс в країні. В нас має бути критична кількість мандатів, яка б не дозволила авторитарним силам (які, очевидно, наберуть більшу підтримку, ніж ми) вести себе розв’язно, понижувати рівень демократії чи формувати політику міжнародної ізоляції України, не допустила політику зради національних інтересів. Це все можливо для нашої сили, яка ставить за мету зберегти Україну і все українське. Це наше покликання.

Повний текст інтерв"ю читайте в газеті Україна молода