У жовтні–листопаді 1921 року вже минув рік як стихли останні бої польсько-радянської війни. На неозорих просторах колишньої Російської імперії більшовики майже скрізь розбили своїх білогвардійських конкурентів. Європа байдуже махнула рукою на неспокійну державу Леніна. Саме в цей час Армія Української Народної Республіки вирушила в свій останній наступ. Єдиним її союзником проти комуністичної влади залишався голодний і виснажений український народ.

Восени 1920 року регулярні частини Армії УНР відступили під натиском Червоної армії у Польщу, де були інтерновані в таборах. Окупована червоними Україна не здавалася: у всіх губерніях діяли антибільшовицькі повстанські загони. Частина з них орієнтувалася на УНР і Петлюру, інші – на батька Махна.

У січні 1921-го військове командування УНР створило Партизансько-повстанський Штаб для координації руху опору в Україні. Начальник Штабу генерал-хорунжий Юрій Тютюнник планував використати досвід глибокого рейду армії УНР 1919–1920 років, відомого як Перший Зимовий похід, щоб надати допомогу повстанцям. У планах Тютюнника було здійняти загальнонаціональне повстання і скинути ненависне ярмо.

У жовтні 1921 року на території Польщі і Румунії сформовано три українські рейдові групи: Волинську, Подільську і Бессарабську. У свій час кожна з них перетнула радянський кордон і відправилася у невідоме. Згодом операцію назвали Другим Зимовим походом, хоча за сезоном їй більше відповідала інша назва – Листопадовий рейд. Бессарабська група не змогла виконати завдання і повернулася до Румунії. Найдовше і найуспішніше діяла Подільська група. Але найголовнішу Волинську групу чекала справжня трагедія. Їй вдалося прорвалася до Київщини, але в районі селища Базар (тепер Житомирська область) групу оточила більшовицька кавалерія Котовського. У бою під с. Малі Міньки українці зазнали поразки. Частина їх потрапила у полон, і після рішучої відмови перейти на службу до більшовиків 21 листопада 359 бійців були розстріляні під Базаром.

Максим Майоров, Український інститут національної пам’яті