На місці його поховання і дотепер росте кущ глоду . Зовнішній вигляд стовбура указує на те, що дереву вже дуже багато років. "Даніла Р-ч. пасадів отой глуод на панськуой магилі, за теє що пан був паганий" - довелося почути років п'ятдесят тому. Цікаво, чим не догодив місцевий поміщик Олександр Малявка, що навіть від народженого через три роки після його відходу, через чотири роки після відміни кріпосного права, Данила отримав такий посмертний подарунок? Що ж такого поганого пан зробив родині Р-в, що навіть їхні нащадки тримали зло на покійного?! А в роки післяреволюційної розрухи, через шістдесят років після його смерті, ще й поховальний склеп по цеглині розібрали, змурувавши з неї погріб на своєму обійсті...
Відповіді на це питання немає. Хібащо оця сільська бувальщина має до цього якесь відношення:
Розділивши навпіл по довжині батьківську присадибну ділянку, два рідні брати і поселилися поряд, кожен на своїй половині. Хати свої поставили "мітусь": одну при самісінькій вулиці, а другу поодаль, на городі. Інакше не можна було, бо занадто завузькі були ці два поділи. Обидва брати мали свої сім'ї. Але один з них якимось чином розбагатів - жив заможніше, а іншому ніяк не таланило - зовсім бідував. Багатший брат замість того щоб чимось допомогти бідоласі, лише хизувався своїми статками та всіляко висміхав брата, мовляв, "не вмієш ти у світі жити". Той мовчки зносив докори висміханця, а сам, щоб хоч якось і самому утриматися на плаву і родину не потопити, заходився плести корзини. Лозу різав на панських землях: у болоті, у лісі, попід дорогами. Гарні і якісні корзини виходили з рук умільця, тому й охочих їх придбати було вдосталь. Хтось розраховувався грошима, а хтось - бартерно. Це стало неабиякою матеріальною підтримкою для його сім'ї.
Побачивши, що в брата все більш-менш налаштовується, заздрісника почала душити жаба. От і вирішив піти та все розповісти пану. Панський будинок, обсаджений стрункими тополями, стояв у глибині двору, поодаль від вхідної брами. Коли непроханий гість підійшов ближче до будинку, котрись із челядників доповів про нього господареві. Через деякий час пан з'явився на ганку.
- Чого тобі?
- Я до вас, пАночку, з доносом - почав ябедник кланяючись.
- З яким іще доносом? - здивувався пан.
- Мій брат краде на ваших землях лозу, плете корзини і торгує ними.
- Так він твій рідний брат? - знову пан.
- Так, паночку, це мій рідний брат - отримав у відповідь.
Змірявши жалюгідника зневажливим поглядом пан видавив:
- Так тобі, сукин ти син, жалко моєї лози, що ти прийшов доносити на рідного брата?!
Та до челядників:
- Ану візьміть його та добряче всипте, щоб надалі неповадно було!
На панському подвір'ї лежала спеціальна колода, на якій кріпаків, що завинили, шмагали різками. Тож довелося і ябеднику з оголеним торсом та сідницями на ній простягтися. А челядники, які стали свідками діалогу, уже не халтурили, як завше, а постаралися на славу, ще й із превеликим задоволенням. Розмальований різками бідолага ледве дочвалав додому...

Юрій Дахно, краєзнавець.