Виступ Президента Петра Порошенка з нагоди Дня Соборності України
«Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка… і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка»…
Майже сто років виповнилося нині цим дорогоцінним словам, шановні пані та панове!
Вітаю з Днем Соборності присутніх тут високоповажних гостей, весь український народ, всіх українців у діаспорі!
22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено об'єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень. Тих утворень, що постали на уламках різних імперій. Як писав видатний українсько-канадський історик Орест Субтельний, який минулого року, на жаль, відійшов у вічність, «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах».
Соборне возз’єднання, - або як тоді його назвали, злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу, історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій, прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність.
Живим підтвердженням таких прагнень стала велелюдна Софійська площа, на якій десятки тисяч киян та гостей столиці вітали проголошення злуки… І увесь Київ, урочисто прибраний національними прапорами, українськими орнаментами, портретами Кобзаря, плакатами і транспарантами. І неймовірна кількість синьо-жовтих знамен, які принесли з собою учасники дійства – як місцеві мешканці, так і численні делегації з усіх країв… Освячення дійства службою Божою у Святій Софії, військовий парад, піднесений настрій та урочиста атмосфера, національний гімн у виконанні військового оркестру... Словом, проголошення злуки сприймалося усіма як велике національне свято.
Та, на жаль, це свято тривало недовго. Історичні документи, які ми тут сьогодні маємо можливість оглянути, втілилися в життя, на жаль, лише через 72 роки! Тоді ж, у дев’ятнадцятому соборна Україна не стала реальністю. Та й незалежність держави на довгий тоді час було втрачено.
Та й нині, дорогі браття й сестри українці, ми зобов’язані замислитися, а чому ж так трапилося. Чому в Гельсінкі, яке я післязавтра відвідаю з офіційним візитом, цього року відзначатимуть століття незалежності, а в Києві минулого року святкували лише 25-річчя? Чому ми і Україна втратили 75 літ і зим? Чому Фінляндія є однією з найуспішніших країн Євросоюзу, а Україна лише зараз розпочала шлях європейської модернізації? Чому фіни, попри те, що у них існувала дуже сильна політична конкуренція, не перейшли тої червоної лінії до самознищення і змогли захистити себе, а українську державність згубили внутрішні чвари?
Відповідь на це питання можна дуже легко знайти у спогадах Павла Скоропадського. Видавці вдало відчули, наскільки ці мемуари доречні саме до поточного моменту, наскільки ж промовисті паралелі, і наскільки повчальними є уроки історії. Я не хочу втручатися в роботу науковців і не збираюся ідеалізувати гетьмана, який з усіма його про і контра був дитям того буремного часу. Але читаю його спогади сам і наполегливо рекомендую усім політикам у якості роботи над помилками – вивчити і бажано законспектувати.
Якщо лише достатня кількість цієї книжки ще є у видавництві, хотів би подарувати кожному народному депутату. І сказати словами Шевченка: «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте». Слід кожному з нас окремо і всім разом взятим зарубати собі на носі, яких колосальних зусиль коштує здобути та як буває легко втратити соборність і суверенітет.
«Вся історія України, - писав Олег Ольжич, син відомого українського поета Олександра Олеся, якого незабаром буде перепоховано в Києві, нарешті, – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим – завжди йшло панування чужинців над Україною».
У період загроз та небезпеки ще більше, ніж у мирний і спокійний час, слід поступитися власними амбіціями та інтересами на користь священної справи збереження національної єдності й власне збереження України. Думаю, про все це детальніше скажу у своїй доповіді з нагоди століття Центральної Ради. А теперішній стислий екскурс в історію хотів би завершити на оптимістичній ноті. І в цьому мені допоможе знову Ольжич: «У вічній боротьбі творчого будуючого духу зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні».
Хоча державне об'єднання УНР і ЗУНР у дев’ятнадцятому році відбулося лише символічно, проте воно мало вирішальне значення для утвердження української соборної держави у теперішніх кордонах. Воно окреслило географічні, політичні та ідентифікаційні контури єдиної України.
Соборність залишилася сильною, животворною ідеєю, переданою нащадкам. Тому сьогодні ми так урочисто відзначаємо цей день.
Соборність, як я вже раніше казав, це – неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер – об’єднані в незалежну європейську українську державу.
Соборність не лише спільна територія. Це й духовна єдність, спільні цінності, спільні ідеали, устремління. Це велика міцна родина всіх громадян України.
Ми, це правда, говоримо в побуті та в родинах українською, російською, кримськотатарською та іншими мовами, але нас консолідує єдина державна – українська. Ми ходимо до різних церков, але Бог у нас у всіх один. І земля наша одна на всіх. У нас у всіх – спільне минуле, і проблеми, до речі, у нас однакові. Ми гуртом радіємо, і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог, і спільна мета, і спільна соборність.
Соборність – це унітарний устрій держави. Але ми поважали, поважаємо і будемо поважати різноманітність України, специфіку місцевих громад. Децентралізація зараз для цього дає унікальні можливості. Ця різноманітність не є нашим недоліком. Вона, навпаки, робить нас багатшими, а спільне почуття соборності – сильнішим. Ще Михайло Грушевський, говорячи про відмінності, «витворені на нашім національнім тілі чужими впливами та зовнішніми обставинами», закликав не «роздмухувати різниці, а розвивати почуття єдності, солідарності, близькості». Це у мене одна з улюблених його цитат.
Шановні пані та панове!
Останніми роками у дні державних свят ми не лише згадуємо видатних історичних діячів, але й вклоняємося пам'яті сучасних українських звитяжців – героїв Небесної Сотні та героїв війни за незалежність у боротьбі з російськими агресорами.
Наші герої воюють на Сході не за повернення окремих територій, а за всю соборну українську землю. Від крайньої північної точки, села Грем'яч на Чернігівщині до найпівденнішого Фороса, що в українському Криму. Від найзахіднішого села Соломонова, що на Закарпатті – до найсхіднішої Ранньої Зорі на Луганщині.
Загиблі герої пожертвували найціннішим – своїми життями. Прошу вшанувати їхню пам’ять хвилиною мовчання.
Дякую.
Шановне панство!
Дорогі співвітчизники!
Відновлення територіальної цілісності та суверенітету України є, безумовно, нашим головним пріоритетом. Такі надскладні завдання як повернення України на Донбас і повернення Донбасу в Україну, завдання деокупації Криму будемо вирішувати насамперед політико-дипломатичним та міжнародно-правовим шляхом, зміцнюючи водночас нашу обороноздатність та наші Збройні Сили. Власну обороноздатність ми довели до такого рівня, коли захист Вітчизни став справою не лише мобілізованих людей та добробатів, а якісно підготовлених професіоналів-контрактників. Тих самих добровольців, які пішли зі зброєю в руках, навчилися і захищають Україну. Днями, до речі, відбудеться засідання Ради нацбезпеки та оборони з питань державного оборонного замовлення на 2017 рік. Це будуть рішучі зміни у забезпечені новітньою зброєю наших славних воїнів.
Ми дотримуємося Мінських угод, хоч якби важко нам це давалося, - що і дозволило нашій дипломатії виграти нелегку боротьбу за продовження санкцій від всього світу: Євросоюзу, Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Австралії проти агресора – Російської Федерації. Але, наголошую, при цьому ми не поступилися жодною принциповою позицією. Більше того в нелегкому діалозі переконали наших західних союзників в тому, що будь-яким крокам з політичного врегулювання має передувати очевидний і беззаперечний прогрес у безпекових питаннях: стале припинення вогню, вивід російських окупаційних військ та техніки, роззброєння бойовиків, контроль над окремими ділянками українсько-російського кордону, - спочатку з боку ОБСЄ, а потім і наших безпосередньо славних прикордонників.
До вирішення цих проблем на порядку денному не стоять і не стоятимуть політичні питання, в тому числі це стосується і змін до Конституції.
Як не прикро говорити про це в День соборності, але у нас є політичні сили, я на цьому наголошую, які у ретельно завуальованій формі пропонують нам відмовитися від Донбасу… Які кажуть поводити себе з мешканцями окупованих районів, так, ніби вони вже й не є нашими громадянами, і їхня доля нас не обходить. Хочу передати цим політиками питання: панове, а ви збирали ці території, щоб цими українськими землями розкидатися? Тим більше, що така стратегія, стовідсотково і це вже доведено, до миру не призведе. Мета Росії не є Донецьк та Луганськ. Мета Росії є вся Україна, а не лише Крим та Севастополь
Ще одним своїм пріоритетом в новому році вважаю забезпечення політичних умов для реформ та відновлення економіки. Маю засмутити декого і у Києві, і також у Москві, де особливо слабкі на язик політики не приховують російської ставки на організацію в Україні штучних протестів та дострокових парламентських виборів. Як Президент всіма доступними законними способами протидіятиму спробам дестабілізувати нашу країну і звести нанівець всі ті важкі кроки і перші результати, які забезпечила влада і буквально вистраждав наш український народ.
Зміни та перетворення ми з вами почали в 2014 році. В 2015-му перші зрушення були очевидними лише самим реформаторам. 2016-го їх вже помітили й високо оцінили і в середині країни, і наші закордонні партнери. Надзвичайно важливо, щоб 2017 увійшов до історії як рік, коли зміни стали відчутними для широкого кола громадян України. Ми стараємося, щоб цього року люди побачили, що ситуація в країні кардинально міняється на краще.
«Україна зробила більший прогрес у реалізації реформ за останні два роки, ніж за перші 23 роки Незалежності». Якби подібне судження висловили ми, напевно, воно виглядало би дещо суб’єктивним. Але такий висновок зробили наші партнери із Сполучених Штатів та Європейського Союзу, і це додає цьому твердженню об’єктивності. Прийнято ж вважати, що зі сторони видніше.
«Україна впроваджує інтенсивні та безпрецедентні реформи в економічній та політичній системах; її демократичні інституції й надалі відновлюються» - щоб отримати таку оцінку з боку Єврокомісії, ми працювали довго, багато й наполегливо. Працював Президент, працював Парламент – Верховна Рада, працював Уряд – вся наша команда.
Але треба докладати ще більших зусиль. Бо досягнутих темпів реформ замало, щоб подолати той розрив та відставання від сусідніх нам європейських країн.
Потрібно діяти за принципом олімпійського руху. Швидше, вище, сильніше! І тільки тоді – ми станемо чемпіонами.
Стільки людей, стільки поколінь горіли серцем заради України, жертвували життям, всім, що мали. Отже, ми не маємо права бути безвідповідальними, слабкими, неефективними.
«Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку».
Хай надихають нас ці слова Ліни Василівни Костенко.
Хай надихають нас приклади героїв України, в тому числі таких як Володимир Жемчугов, народжений на Луганщині, але син України усієї Української землі. Як активний учасник руху опору російській окупації він провів 30 спеціальних операцій зі знищення військових об’єктів ворога та особового складу окупаційних військ. При спробі захоплення ворогами, Володимир Павлович прийняв рішення підірвати себе, внаслідок чого отримав тяжкі поранення.
Я прийняв рішення підписати Указ про присвоєння йому звання Героя України.
Український народ на увесь світ заявляє про свою непорушну волю гідно жити у власній незалежній єдиній українській державі, побудованій на європейських цінностях, ідеалах людяності й демократії.
Цим шляхом ми йдемо – впевнено і до перемоги.
Слава Україні!
Майже сто років виповнилося нині цим дорогоцінним словам, шановні пані та панове!
Вітаю з Днем Соборності присутніх тут високоповажних гостей, весь український народ, всіх українців у діаспорі!
22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто проголошено об'єднання у єдину соборну Україну двох державних утворень. Тих утворень, що постали на уламках різних імперій. Як писав видатний українсько-канадський історик Орест Субтельний, який минулого року, на жаль, відійшов у вічність, «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, увійшли в контакт між собою в масових масштабах».
Соборне возз’єднання, - або як тоді його назвали, злука – проросло з національно-визвольної боротьби українського народу, історично тривалого руху українців до творення власної держави. З мрій, прагнень та зусиль багатьох поколінь борців за незалежність і соборність.
Живим підтвердженням таких прагнень стала велелюдна Софійська площа, на якій десятки тисяч киян та гостей столиці вітали проголошення злуки… І увесь Київ, урочисто прибраний національними прапорами, українськими орнаментами, портретами Кобзаря, плакатами і транспарантами. І неймовірна кількість синьо-жовтих знамен, які принесли з собою учасники дійства – як місцеві мешканці, так і численні делегації з усіх країв… Освячення дійства службою Божою у Святій Софії, військовий парад, піднесений настрій та урочиста атмосфера, національний гімн у виконанні військового оркестру... Словом, проголошення злуки сприймалося усіма як велике національне свято.
Та, на жаль, це свято тривало недовго. Історичні документи, які ми тут сьогодні маємо можливість оглянути, втілилися в життя, на жаль, лише через 72 роки! Тоді ж, у дев’ятнадцятому соборна Україна не стала реальністю. Та й незалежність держави на довгий тоді час було втрачено.
Та й нині, дорогі браття й сестри українці, ми зобов’язані замислитися, а чому ж так трапилося. Чому в Гельсінкі, яке я післязавтра відвідаю з офіційним візитом, цього року відзначатимуть століття незалежності, а в Києві минулого року святкували лише 25-річчя? Чому ми і Україна втратили 75 літ і зим? Чому Фінляндія є однією з найуспішніших країн Євросоюзу, а Україна лише зараз розпочала шлях європейської модернізації? Чому фіни, попри те, що у них існувала дуже сильна політична конкуренція, не перейшли тої червоної лінії до самознищення і змогли захистити себе, а українську державність згубили внутрішні чвари?
Відповідь на це питання можна дуже легко знайти у спогадах Павла Скоропадського. Видавці вдало відчули, наскільки ці мемуари доречні саме до поточного моменту, наскільки ж промовисті паралелі, і наскільки повчальними є уроки історії. Я не хочу втручатися в роботу науковців і не збираюся ідеалізувати гетьмана, який з усіма його про і контра був дитям того буремного часу. Але читаю його спогади сам і наполегливо рекомендую усім політикам у якості роботи над помилками – вивчити і бажано законспектувати.
Якщо лише достатня кількість цієї книжки ще є у видавництві, хотів би подарувати кожному народному депутату. І сказати словами Шевченка: «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте». Слід кожному з нас окремо і всім разом взятим зарубати собі на носі, яких колосальних зусиль коштує здобути та як буває легко втратити соборність і суверенітет.
«Вся історія України, - писав Олег Ольжич, син відомого українського поета Олександра Олеся, якого незабаром буде перепоховано в Києві, нарешті, – це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу, і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розклад. А вслід за цим – завжди йшло панування чужинців над Україною».
У період загроз та небезпеки ще більше, ніж у мирний і спокійний час, слід поступитися власними амбіціями та інтересами на користь священної справи збереження національної єдності й власне збереження України. Думаю, про все це детальніше скажу у своїй доповіді з нагоди століття Центральної Ради. А теперішній стислий екскурс в історію хотів би завершити на оптимістичній ноті. І в цьому мені допоможе знову Ольжич: «У вічній боротьбі творчого будуючого духу зі стихією степу й руїни віримо твердо, що творчий дух переможе хаос і розклад, звідки б цей не походив і як не проявлявся. Бо інакше не було б смислу в нашому житті і змаганні».
Хоча державне об'єднання УНР і ЗУНР у дев’ятнадцятому році відбулося лише символічно, проте воно мало вирішальне значення для утвердження української соборної держави у теперішніх кордонах. Воно окреслило географічні, політичні та ідентифікаційні контури єдиної України.
Соборність залишилася сильною, животворною ідеєю, переданою нащадкам. Тому сьогодні ми так урочисто відзначаємо цей день.
Соборність, як я вже раніше казав, це – неподільне ціле з усіх українських земель, які колись належали до різних імперій, а тепер – об’єднані в незалежну європейську українську державу.
Соборність не лише спільна територія. Це й духовна єдність, спільні цінності, спільні ідеали, устремління. Це велика міцна родина всіх громадян України.
Ми, це правда, говоримо в побуті та в родинах українською, російською, кримськотатарською та іншими мовами, але нас консолідує єдина державна – українська. Ми ходимо до різних церков, але Бог у нас у всіх один. І земля наша одна на всіх. У нас у всіх – спільне минуле, і проблеми, до речі, у нас однакові. Ми гуртом радіємо, і гуртом сумуємо. У нас спільний ворог, і спільна мета, і спільна соборність.
Соборність – це унітарний устрій держави. Але ми поважали, поважаємо і будемо поважати різноманітність України, специфіку місцевих громад. Децентралізація зараз для цього дає унікальні можливості. Ця різноманітність не є нашим недоліком. Вона, навпаки, робить нас багатшими, а спільне почуття соборності – сильнішим. Ще Михайло Грушевський, говорячи про відмінності, «витворені на нашім національнім тілі чужими впливами та зовнішніми обставинами», закликав не «роздмухувати різниці, а розвивати почуття єдності, солідарності, близькості». Це у мене одна з улюблених його цитат.
Шановні пані та панове!
Останніми роками у дні державних свят ми не лише згадуємо видатних історичних діячів, але й вклоняємося пам'яті сучасних українських звитяжців – героїв Небесної Сотні та героїв війни за незалежність у боротьбі з російськими агресорами.
Наші герої воюють на Сході не за повернення окремих територій, а за всю соборну українську землю. Від крайньої північної точки, села Грем'яч на Чернігівщині до найпівденнішого Фороса, що в українському Криму. Від найзахіднішого села Соломонова, що на Закарпатті – до найсхіднішої Ранньої Зорі на Луганщині.
Загиблі герої пожертвували найціннішим – своїми життями. Прошу вшанувати їхню пам’ять хвилиною мовчання.
Дякую.
Шановне панство!
Дорогі співвітчизники!
Відновлення територіальної цілісності та суверенітету України є, безумовно, нашим головним пріоритетом. Такі надскладні завдання як повернення України на Донбас і повернення Донбасу в Україну, завдання деокупації Криму будемо вирішувати насамперед політико-дипломатичним та міжнародно-правовим шляхом, зміцнюючи водночас нашу обороноздатність та наші Збройні Сили. Власну обороноздатність ми довели до такого рівня, коли захист Вітчизни став справою не лише мобілізованих людей та добробатів, а якісно підготовлених професіоналів-контрактників. Тих самих добровольців, які пішли зі зброєю в руках, навчилися і захищають Україну. Днями, до речі, відбудеться засідання Ради нацбезпеки та оборони з питань державного оборонного замовлення на 2017 рік. Це будуть рішучі зміни у забезпечені новітньою зброєю наших славних воїнів.
Ми дотримуємося Мінських угод, хоч якби важко нам це давалося, - що і дозволило нашій дипломатії виграти нелегку боротьбу за продовження санкцій від всього світу: Євросоюзу, Сполучених Штатів Америки, Канади, Японії, Австралії проти агресора – Російської Федерації. Але, наголошую, при цьому ми не поступилися жодною принциповою позицією. Більше того в нелегкому діалозі переконали наших західних союзників в тому, що будь-яким крокам з політичного врегулювання має передувати очевидний і беззаперечний прогрес у безпекових питаннях: стале припинення вогню, вивід російських окупаційних військ та техніки, роззброєння бойовиків, контроль над окремими ділянками українсько-російського кордону, - спочатку з боку ОБСЄ, а потім і наших безпосередньо славних прикордонників.
До вирішення цих проблем на порядку денному не стоять і не стоятимуть політичні питання, в тому числі це стосується і змін до Конституції.
Як не прикро говорити про це в День соборності, але у нас є політичні сили, я на цьому наголошую, які у ретельно завуальованій формі пропонують нам відмовитися від Донбасу… Які кажуть поводити себе з мешканцями окупованих районів, так, ніби вони вже й не є нашими громадянами, і їхня доля нас не обходить. Хочу передати цим політиками питання: панове, а ви збирали ці території, щоб цими українськими землями розкидатися? Тим більше, що така стратегія, стовідсотково і це вже доведено, до миру не призведе. Мета Росії не є Донецьк та Луганськ. Мета Росії є вся Україна, а не лише Крим та Севастополь
Ще одним своїм пріоритетом в новому році вважаю забезпечення політичних умов для реформ та відновлення економіки. Маю засмутити декого і у Києві, і також у Москві, де особливо слабкі на язик політики не приховують російської ставки на організацію в Україні штучних протестів та дострокових парламентських виборів. Як Президент всіма доступними законними способами протидіятиму спробам дестабілізувати нашу країну і звести нанівець всі ті важкі кроки і перші результати, які забезпечила влада і буквально вистраждав наш український народ.
Зміни та перетворення ми з вами почали в 2014 році. В 2015-му перші зрушення були очевидними лише самим реформаторам. 2016-го їх вже помітили й високо оцінили і в середині країни, і наші закордонні партнери. Надзвичайно важливо, щоб 2017 увійшов до історії як рік, коли зміни стали відчутними для широкого кола громадян України. Ми стараємося, щоб цього року люди побачили, що ситуація в країні кардинально міняється на краще.
«Україна зробила більший прогрес у реалізації реформ за останні два роки, ніж за перші 23 роки Незалежності». Якби подібне судження висловили ми, напевно, воно виглядало би дещо суб’єктивним. Але такий висновок зробили наші партнери із Сполучених Штатів та Європейського Союзу, і це додає цьому твердженню об’єктивності. Прийнято ж вважати, що зі сторони видніше.
«Україна впроваджує інтенсивні та безпрецедентні реформи в економічній та політичній системах; її демократичні інституції й надалі відновлюються» - щоб отримати таку оцінку з боку Єврокомісії, ми працювали довго, багато й наполегливо. Працював Президент, працював Парламент – Верховна Рада, працював Уряд – вся наша команда.
Але треба докладати ще більших зусиль. Бо досягнутих темпів реформ замало, щоб подолати той розрив та відставання від сусідніх нам європейських країн.
Потрібно діяти за принципом олімпійського руху. Швидше, вище, сильніше! І тільки тоді – ми станемо чемпіонами.
Стільки людей, стільки поколінь горіли серцем заради України, жертвували життям, всім, що мали. Отже, ми не маємо права бути безвідповідальними, слабкими, неефективними.
«Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку».
Хай надихають нас ці слова Ліни Василівни Костенко.
Хай надихають нас приклади героїв України, в тому числі таких як Володимир Жемчугов, народжений на Луганщині, але син України усієї Української землі. Як активний учасник руху опору російській окупації він провів 30 спеціальних операцій зі знищення військових об’єктів ворога та особового складу окупаційних військ. При спробі захоплення ворогами, Володимир Павлович прийняв рішення підірвати себе, внаслідок чого отримав тяжкі поранення.
Я прийняв рішення підписати Указ про присвоєння йому звання Героя України.
Український народ на увесь світ заявляє про свою непорушну волю гідно жити у власній незалежній єдиній українській державі, побудованій на європейських цінностях, ідеалах людяності й демократії.
Цим шляхом ми йдемо – впевнено і до перемоги.
Слава Україні!
Теґі:
