Завдяки Указу Президента № 107/2015 «Про вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого – творця середньовічної європейської держави Руси-України», Україна відзначить 1000-у річницю з дня смерті Володимира. Вшанування пам’яті київського князя на державному рівні – важливий крок на шляху відродження національної пам’яті Українського народу.

15 липня – 1000 років з дня смерті Великого Князя Київського Володимира Святославовича (962-1015), хрестителя Київської Русі.

Князь Володимир Святославович (відомий також як Володимир Великий, християнське ім’я Василь) (962-1015) – визначний український державний діяч, великий князь київський (980-1015 рр.). Охрестив Русь у 988 р., першим з руських князів розпочав карбувати власну монету. Канонізований католицькою і православною церквами як Святий рівноапостольний князь Володимир.

Молодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоревича та Малуші, доньки древлянського князя Мала, а також онук київської княгині Ольги. Малуша, ключниця княгині Ольги, була родом із Любича.

Рік народження невідомий. У 969 р. на прохання новгородців відправлений батьком на князювання до Новгорода.
Під час міжусобної війни між двома старшими братами Ярополком і Олегом, що закінчилася смертю Олега, Володимир втік «за море», до варягів. Повернувся в 980 р. на чолі варяжської дружини, убив Ярополка істав Великим князем Київським.

Підкорив племена в’ятичів (981-982 рр.), радимичів (984 р.) і ятвягів, чим завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Воював з печенігами (з перемінним успіхом – 992, 995, 997 рр.), Волжською Болгарією (987, 994 і 997 рр.), відомі також його війни з Візантією і Польщею (992 р).

За час правління Володимира були споруджені оборонні рубежі по річках Десна, Остер, Трубіж, Суда і інших. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста-фортеці, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним спорудам натиск печенігів було послаблено, і Володимир зміг розпочати більш ефективну боротьбу з ними.Розпочато кам’яну забудову в Києві, місто було наново укріплено. Заснував на Русі перші школи для навчання грамоті, щоб мати можливість підготувати своїх, руських священиків.

Спершу був язичником, на початку князювання в Києві велів спорудити в місті капище найголовніших язичницьких богів. Але оскільки інтереси держави вимагали єдиновірства для об’єднання розрізнених племен в один народ, хрестив Русь.
Безпосереднім поштовхом стали причини політико-династичні. Восени 987 р. візантійський імператор Василь ІІ Македонянин, перебуваючи на межі катастрофи після проголошення головнокомандувачем східної візантійської армії Варди Фоки себе імператором, звернувся за допомогою до київського князя. Василь ІІ обіцяв віддати за Володимира свою сестру Анну, а той зобов’язувався охреститися разом з усім народом своєї країни.

Час і місце його особистого хрещення князя дискусійні, натомість примусове навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988 р. У 988-989 рр. християнство поступово приймали і інші міста Київської Русі.

Запровадження державної релігії вивело країну на міжнародний рівень та забезпечило успіх багатьох заходів зовнішньої політики руських князів. Існують згадки й про те, що після прийняття християнства в характері самого Володимира відбулися великі зміни. Він зробився побожним, ласкавим, щедро роздавав милостиню, запроваджував школи, будував храми і став у повному розумінні батьком для своїх підданих. Він допомагав бідним, старим і калікам, сиротам і вдовам. Тому не дивно, що всі називали його Володимиром «Ясним Сонечком» та «Великим». За заслуги перед християнською церквою Володимир був прирівняний до сомну православних святих і прозваний «рівноапостольним».

У 995 р. Володимир провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна там сиділи та постійно прагнули до автономії) на посадників, якими стали його сини та вірні бояри. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність та цілісність держави.

Провів реформу законодавства, доповнивши та пристосувавши «Закон Руський» до вимог часу. Започаткував карбування власної монети з зображенням Христа та князівської монограми у вигляді тризуба. Розбудував та укріпив свою столицю – Київ. Саме за правління Володимира в місті було збудовано головний храм Русі – Церкву Богородиці або Десятинну церкву, розбудовано «місто Володимира» з князівськими палацами та громадськими будівлями.

Помер Володимир 15 липня 1015 р. в селі Берестові під Києвом, похований у Десятинній церкві в Києві.

Згідно з «Повістю минулих літ», Володимир мав 12 синів та 9 доньок. Найбільш відомий з них – Ярослав Мудрий.
Підготував Сергій Горобець, кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті