Вперше в Чернігові унікальна виставка декоративних тарелей Петра Печорного
27 лютого о 12.00 у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) відкривається персональна експозиція декоративних тарелей визначного художника-кераміста Петра Печорного, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка.
Широкому колу поціновувачів мистецтва Петро Петрович Печорний перш за все відомий як чудовий кераміст, визнаний майстер декоративної скульптури та підглазурного розпису, і менше як художник декоративно-станкової графіки та живописець.
Мистцеві властиві широта і різноплановість художніх уподобань, досконале володіння різними матеріалами та багатьма техніками. Йому належать серії малярських і графічних творів, численні керамічні композиції, панно та скульптури. Його майстерність зростала, як із зернини, з народної творчості та спадку світової культури, які стали головним критерієм у роботі художника. Завдяки цьому мистець зміг досягти такої якості творів, що вони можуть прикрасити експозиції найвідоміших музеїв світу. Різноманітні за жанрами, темами, формами, засобами виразності, твори Печорного експонуються майже в 30 музеях України й зарубіжжя та в приватних колекціях країн світу.
Петро Печорний — один із провідних художників сучасного декоративно-ужиткового мистецтва, професор, член Спілки художників України (1971), член Президії Українського фонду культури, лауреат літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького (1997), премії ім. Катерини Білокур (2006), Національної премії України імені Тараса Шевченка (2013).
Мистець пройшов великий життєвий і творчий шлях. Народився 2 вересня 1932 року у селі Роїще на Чернігівщині в багатодітній родині. Петро Печорний отримав високу фахову підготовку спочатку в Київському училищі декоративно-ужиткового мистецтва, яке дало основу, а потім у Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної (нині Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія) отримав фахову освіту на факультеті декоративно-ужиткового мистецтва зі спеціальності «Кераміка, скло». Ленінград для майбутнього художника став класичною школою, яка була закладена самою творчою атмосферою міста та вузу, музеями, викладачами. «Навчаючись у Ленінграді, не можна не горіти мистецтвом, не можна бути пасивним в оточенні поетичної творчої атмосфери студентів і викладачів», — говорить Петро Печорний.
З 1962 року його твори експонувались на творчих виставках ленінградських художників.
З 1966 по 1970 рік працював головним художником на Городницькому фарфоровому заводі Житомирської області, згодом очолював лабораторію нових форм, фарб і деколів Українського науково-дослідного інституту кераміки і скла в м. Києві (1970—1973). У 1973—1984 рр. працював у творчо-виробничому об’єднанні Товариства охорони пам’яток історії та культури УРСР та у творчому об’єднанні «Художник».
З 2000 р. П. Печорний працює в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на посаді професора і завідувача кафедри художніх виробів кераміки.
Природа щедро нагородила творчими талантами чернігівського хлопця з багатодітної родини. Заслуга і щастя художника в тому, що він чітко усвідомив і вміло розпорядився творчим даром. Цілеспрямовано, потужно та невтомно працював Петро Петрович, створюючи свій омріяний і змодельований світ.
Основою мистецтва художника є три складові: природа, яку він вважає невичерпною криницею для будь-якого митця, класична традиція високого мистецтва та традиція мистецтва народного.
У 1970—80-ті рр. П. Печорний виконав ряд монументально-декоративних композицій для оздоблення інтер’єрів громадських споруд, серед яких: молодіжне кафе у м. Києві, будинки культури у м. Полтаві та у радгоспі «Агрономія» на Миколаївщині, завод радіоприладів у Чернігові, вестибюль і ресторан-кафе нового телецентру в м. Києві тощо.
Визначеність образу, його внутрішня наповненість, гармонійність та оригінальність пропорцій, плавність, обтічність силуетних ліній роблять твори Петра Печорного досконалими. Його оригінальні твори втілено у шамотній пластиці, майоліці, фаянсі, порцеляні, теракоті, тематичних мальованих вазах, тарелях, баклагах, куманцях, глечиках, поставцях, скульптурі монументальних і малих форм. У них мистець уміло продовжує образотворчі традиції потисячолітньої культури українського народу. Традиція живе в них природно, легко, гармонійно, невимушено та сучасно.
Митець неодноразово звертався до Шевченківської тематики, виконав серію живописно-пейзажних і графічних творів «По Шевченківських місцях».
Напрочуд вдалою і художньо вагомою стала у творчості художника серія декоративно-тематичних тарелей, присвячених творчості Т. Г. Шевченка, за яку його нагороджено у 2013 році Національною премією імені Т. Шевченка. Завершення роботи над серією тарелів за мотивами «Кобзаря» можна вважати визначною подією в мистецькому житті України, адже за своєю масштабністю цей проект народного художника України не має рівних. Ця серія робіт втілена у 32-х великого формату керамічних тарелях (діаметр 62 см.), у яких органічно поєднані поетичні тексти з образотворчими мотивами та декоративним оздобленням.
Тематичні тарелі мають округлу форму — символ сонця.
У композиції кожної тарелі, подані сюжети з введенням зображень символів України — хата, вітряк, тополя, калина, соловейко, зозуля, церква, які співзвучні з образами-символами Шевченківської поезії.
Тло багатьох тарелів містить штрихову основу, спіралі, меандри, що надає творам певного фактурного ефекту. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені по формі у різних напрямах. Тонкий графічний контур відіграє значну роль, адже він розмежовує плями локального кольору, надаючи образам динаміки й невимушеності. Зазвичай контур намальовано тонкою лінією, але інколи, для виділення важливих, значимих деталей, він підсилюється насиченою лінією. Ритм ліній пожвавлює локальні кольорові площини. Тенденція умовного трактування складок одягу за допомогою вертикальних й горизонтальних ліній, заштрихованих площин, ймовірно, запозичена з техніки гравюри. Колорит декоративних тарелів здебільшого «мажорний», переважають яскраві, контрастні кольори.
Унікальні декоративні тарелі Петра Печорного на шевченківську тематику, що експонуються на виставці, багаті на образні форми. Вони графічні й водночас живописні, у них відчуваються глибинні зв’язки з національним і родовим корінням, вони передають особливості українських звичаїв та народних пісень. Професійна майстерність розписів на керамічних тарелях поєднується з філософсько-поетичним осмисленням життя і смерті, вічності та миті. Цінність цих робіт полягає у відвертості переживання мотиву та в образності художньої мови. Роздивляючись роботи на виставці, глядач стає свідком різноманітних почуттів, якими поет і художник нагородили своїх героїв: сила та ніжність, вірність і зрада поєднуються в потужний акорд. Форма і розпис зливаються в єдине ціле, деталі та загальна тональність обумовлюють емоційно-музичну наповненість творів. Співоча округлість форм, стилізований рослинний орнамент, ніжний колорит глазурі і її глибокі тони зберігають традиції особливостей народного художнього гончарства Лівобережної України.
Нерідко автор вдається до повторів деяких елементів розпису. Так, мотив лелек чи зозулі, коня, без якого неможливо уявити справжнього козака, ми зустрічаємо у різних сюжетах. Написи не лише допомагають глядачеві згадати поетичні рядки, вони є самостійними.
З великою любов’ю Петро Печорний трактує жіночі образи. Для мистця, як і для поета — жінка-сестра, наречена, мати — втілення ніжності та незахищеності («Нічого кращого немає...», «Затихло все, тільки дівчата...», «Катерина»).
У роботі «Не вмирає душа вільна, не вмирає воля» яскраве видно задум Петра Печорного — створити узагальнений образ Героя.
Цикл робіт завершують дві тарелі: «Шевченко — поет» і «Шевченко — художник». На цих тарелях відсутні написи, вони не потрібні, адже всі символи — пегас, янгол, кобза, козак Мамай давно відомі й зрозумілі глядачеві. Композиція обох творів нагадує іконографію образу святого Луки за роботою.
Виставка тарелів Петра Печорного — це інтерпретація у кераміці Шевченкових творів, вартісний пласт української культури. Унікальність виставки у виразності образної мови кераміки, у художній своєрідності і самобутності. Його роботи насичені пісенно-ліричним настроєм, у них розкриваються сторінки нашої історії, відтворюються традиції духовності, культури, побуту українського народу. Заглиблюючись у вивчення «Кобзаря», мистець осягає народну основу творчості Тараса Шевченка.
Творчий голос Петра Печорного звучить глибоко й потужно. Його творчість є незаперечним доказом безмежних можливостей українського народного мистецтва, оновленого філософською, творчою силою могутнього сучасного художника. Він гідно продовжує мистецьку традицію, розпочату у XIX ст. кращими українськими художниками та підхоплену на початку XX ст. «бойчукістами»; традицію, яку достойно несуть найкращі митці сучасного XXI століття.
Джерело: «Чернігів стародавній».
Широкому колу поціновувачів мистецтва Петро Петрович Печорний перш за все відомий як чудовий кераміст, визнаний майстер декоративної скульптури та підглазурного розпису, і менше як художник декоративно-станкової графіки та живописець.
Мистцеві властиві широта і різноплановість художніх уподобань, досконале володіння різними матеріалами та багатьма техніками. Йому належать серії малярських і графічних творів, численні керамічні композиції, панно та скульптури. Його майстерність зростала, як із зернини, з народної творчості та спадку світової культури, які стали головним критерієм у роботі художника. Завдяки цьому мистець зміг досягти такої якості творів, що вони можуть прикрасити експозиції найвідоміших музеїв світу. Різноманітні за жанрами, темами, формами, засобами виразності, твори Печорного експонуються майже в 30 музеях України й зарубіжжя та в приватних колекціях країн світу.
Петро Печорний — один із провідних художників сучасного декоративно-ужиткового мистецтва, професор, член Спілки художників України (1971), член Президії Українського фонду культури, лауреат літературно-мистецької премії ім. Івана Нечуя-Левицького (1997), премії ім. Катерини Білокур (2006), Національної премії України імені Тараса Шевченка (2013).
Мистець пройшов великий життєвий і творчий шлях. Народився 2 вересня 1932 року у селі Роїще на Чернігівщині в багатодітній родині. Петро Печорний отримав високу фахову підготовку спочатку в Київському училищі декоративно-ужиткового мистецтва, яке дало основу, а потім у Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі ім. В.І. Мухіної (нині Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія) отримав фахову освіту на факультеті декоративно-ужиткового мистецтва зі спеціальності «Кераміка, скло». Ленінград для майбутнього художника став класичною школою, яка була закладена самою творчою атмосферою міста та вузу, музеями, викладачами. «Навчаючись у Ленінграді, не можна не горіти мистецтвом, не можна бути пасивним в оточенні поетичної творчої атмосфери студентів і викладачів», — говорить Петро Печорний.
З 1962 року його твори експонувались на творчих виставках ленінградських художників.
З 1966 по 1970 рік працював головним художником на Городницькому фарфоровому заводі Житомирської області, згодом очолював лабораторію нових форм, фарб і деколів Українського науково-дослідного інституту кераміки і скла в м. Києві (1970—1973). У 1973—1984 рр. працював у творчо-виробничому об’єднанні Товариства охорони пам’яток історії та культури УРСР та у творчому об’єднанні «Художник».
З 2000 р. П. Печорний працює в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука на посаді професора і завідувача кафедри художніх виробів кераміки.
Природа щедро нагородила творчими талантами чернігівського хлопця з багатодітної родини. Заслуга і щастя художника в тому, що він чітко усвідомив і вміло розпорядився творчим даром. Цілеспрямовано, потужно та невтомно працював Петро Петрович, створюючи свій омріяний і змодельований світ.
Основою мистецтва художника є три складові: природа, яку він вважає невичерпною криницею для будь-якого митця, класична традиція високого мистецтва та традиція мистецтва народного.
У 1970—80-ті рр. П. Печорний виконав ряд монументально-декоративних композицій для оздоблення інтер’єрів громадських споруд, серед яких: молодіжне кафе у м. Києві, будинки культури у м. Полтаві та у радгоспі «Агрономія» на Миколаївщині, завод радіоприладів у Чернігові, вестибюль і ресторан-кафе нового телецентру в м. Києві тощо.
Визначеність образу, його внутрішня наповненість, гармонійність та оригінальність пропорцій, плавність, обтічність силуетних ліній роблять твори Петра Печорного досконалими. Його оригінальні твори втілено у шамотній пластиці, майоліці, фаянсі, порцеляні, теракоті, тематичних мальованих вазах, тарелях, баклагах, куманцях, глечиках, поставцях, скульптурі монументальних і малих форм. У них мистець уміло продовжує образотворчі традиції потисячолітньої культури українського народу. Традиція живе в них природно, легко, гармонійно, невимушено та сучасно.
Митець неодноразово звертався до Шевченківської тематики, виконав серію живописно-пейзажних і графічних творів «По Шевченківських місцях».
Напрочуд вдалою і художньо вагомою стала у творчості художника серія декоративно-тематичних тарелей, присвячених творчості Т. Г. Шевченка, за яку його нагороджено у 2013 році Національною премією імені Т. Шевченка. Завершення роботи над серією тарелів за мотивами «Кобзаря» можна вважати визначною подією в мистецькому житті України, адже за своєю масштабністю цей проект народного художника України не має рівних. Ця серія робіт втілена у 32-х великого формату керамічних тарелях (діаметр 62 см.), у яких органічно поєднані поетичні тексти з образотворчими мотивами та декоративним оздобленням.
Тематичні тарелі мають округлу форму — символ сонця.
У композиції кожної тарелі, подані сюжети з введенням зображень символів України — хата, вітряк, тополя, калина, соловейко, зозуля, церква, які співзвучні з образами-символами Шевченківської поезії.
Тло багатьох тарелів містить штрихову основу, спіралі, меандри, що надає творам певного фактурного ефекту. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені по формі у різних напрямах. Тонкий графічний контур відіграє значну роль, адже він розмежовує плями локального кольору, надаючи образам динаміки й невимушеності. Зазвичай контур намальовано тонкою лінією, але інколи, для виділення важливих, значимих деталей, він підсилюється насиченою лінією. Ритм ліній пожвавлює локальні кольорові площини. Тенденція умовного трактування складок одягу за допомогою вертикальних й горизонтальних ліній, заштрихованих площин, ймовірно, запозичена з техніки гравюри. Колорит декоративних тарелів здебільшого «мажорний», переважають яскраві, контрастні кольори.
Унікальні декоративні тарелі Петра Печорного на шевченківську тематику, що експонуються на виставці, багаті на образні форми. Вони графічні й водночас живописні, у них відчуваються глибинні зв’язки з національним і родовим корінням, вони передають особливості українських звичаїв та народних пісень. Професійна майстерність розписів на керамічних тарелях поєднується з філософсько-поетичним осмисленням життя і смерті, вічності та миті. Цінність цих робіт полягає у відвертості переживання мотиву та в образності художньої мови. Роздивляючись роботи на виставці, глядач стає свідком різноманітних почуттів, якими поет і художник нагородили своїх героїв: сила та ніжність, вірність і зрада поєднуються в потужний акорд. Форма і розпис зливаються в єдине ціле, деталі та загальна тональність обумовлюють емоційно-музичну наповненість творів. Співоча округлість форм, стилізований рослинний орнамент, ніжний колорит глазурі і її глибокі тони зберігають традиції особливостей народного художнього гончарства Лівобережної України.
Нерідко автор вдається до повторів деяких елементів розпису. Так, мотив лелек чи зозулі, коня, без якого неможливо уявити справжнього козака, ми зустрічаємо у різних сюжетах. Написи не лише допомагають глядачеві згадати поетичні рядки, вони є самостійними.
З великою любов’ю Петро Печорний трактує жіночі образи. Для мистця, як і для поета — жінка-сестра, наречена, мати — втілення ніжності та незахищеності («Нічого кращого немає...», «Затихло все, тільки дівчата...», «Катерина»).
У роботі «Не вмирає душа вільна, не вмирає воля» яскраве видно задум Петра Печорного — створити узагальнений образ Героя.
Цикл робіт завершують дві тарелі: «Шевченко — поет» і «Шевченко — художник». На цих тарелях відсутні написи, вони не потрібні, адже всі символи — пегас, янгол, кобза, козак Мамай давно відомі й зрозумілі глядачеві. Композиція обох творів нагадує іконографію образу святого Луки за роботою.
Виставка тарелів Петра Печорного — це інтерпретація у кераміці Шевченкових творів, вартісний пласт української культури. Унікальність виставки у виразності образної мови кераміки, у художній своєрідності і самобутності. Його роботи насичені пісенно-ліричним настроєм, у них розкриваються сторінки нашої історії, відтворюються традиції духовності, культури, побуту українського народу. Заглиблюючись у вивчення «Кобзаря», мистець осягає народну основу творчості Тараса Шевченка.
Творчий голос Петра Печорного звучить глибоко й потужно. Його творчість є незаперечним доказом безмежних можливостей українського народного мистецтва, оновленого філософською, творчою силою могутнього сучасного художника. Він гідно продовжує мистецьку традицію, розпочату у XIX ст. кращими українськими художниками та підхоплену на початку XX ст. «бойчукістами»; традицію, яку достойно несуть найкращі митці сучасного XXI століття.
Джерело: «Чернігів стародавній».
Теґі:
