6 березня о 12.00 у Національному архітектурно-історичному заповіднику «Чернігів стародавній» (у Колегіумі, на Валу) відкривається виставка картин «Музи Тараса Шевченка».

Є в історії кожного народу імена, які становлять його славу, велич та національну гордість. Саме таким і є для України ім’я безсмертного Кобзаря — Тараса Шевченка.
За життя він здійснив три подорожі Україною, у тому числі і Чернігівщиною та написав 300 поетичних творів, 1200 малюнків, офортів та картин. Художня спадщина Т.Г. Шевченка складається з творів різноманітних за технікою виконання та жанрами. Чимале місце серед них належить портретам і автопортретам. Останні Тарас Шевченко створював протягом усього життя. Один з них — широко відомий автопортрет 1840 року представлений на цій виставці.
Шевченко-художник бездоганно володів різними техніками малярства — олійним живописом, аквареллю, сепією, вугіллям й олівцем, різцевою гравюрою та офортом. Митцем створено у різних техніках близько 150 портретів і жіночих серед них — більша частина.
На виставці в Чернігові представлено 30 портретів з колекції Національного музею Тараса Шевченка, які були написані в різні роки його життя.

Велике місце в малярському доробку Кобзаря належить жіночим образам. Прекрасна половина людства стала символом краси й моральності не лише в поезії Тараса Григоровича. У його портретах відчувається романтичне трактування жіночого образу. Ці твори демонструють прагнення автора передати шляхетні риси характеру і внутрішню чистоту жінок. Вони для Тараса Григоровича були справжніми музами, які надихали його на творчість.
У біографії Т. Шевченка зустрічаємо багато жіночих імен — від дівчинки Оксани до княжни Рєпніної та коханої Ликери, а також інших, з якими художник зустрічався, був знайомий, у яких закохувався.
Про долю селянської дівчини, яка покохала офіцера-москаля, а він її занапастив, Шевченко написав соціально-побутову поему під назвою «Катерина» (1838). Через чотири роки він намалював олією чудове полотно з однойменною назвою, яке придбав поціновувач мистецтв з Качанівки Григорій Тарновський. У нього художник вклав свої палкі почуття до молодої жінки та співчуття до її страждань. Цим твором Тарас Григорович заклав основи критичного реалізму в українському мистецтві.
Художній метод Шевченка-портретиста сформувався під впливом творчості улюбленого учителя Тараса в петербурзькій Академії мистецтв Карла Брюллова. Вже його перші твори в цьому жанрі відзначаються характерними рисами: вдалим композиційним рішенням, точністю в передачі зовнішності людини, скульптурною ліпкою обличчя та моделюванням форми, психологізмом.
Під час першої подорожі Україною 1843-1844 р. були створені такі роботи: «Портрет Маєвської», «Портрет Закревської» та «Портрет Горленко».
Його досягнення в галузі портрета були новаторськими. Виходячи із видатних здобутків мистецтва своєї доби, він виробив власний погляд на людину, концепція якого ґрунтується, передусім, на суспільно-етичних засадах: громадянській чесності, моральній чистоті та особистій гідності.
Під час другої подорожі Україною (1845-1847 р.) Тарас Шевченко, перебуваючи за завданням Київської археографічної комісії на Чернігівщині, відвідав село Марківці Козелецького повіту, де створив вісім портретів власників цього маєтку — поміщиків Катериничів, серед яких відомі жіночі «Портрет Марії Катеринич» і «Портрет Тетяни Катеринич».
У 1847 році олівцем намальовано «Портрет Юлії Григорівни Сребдольської» — власниці хутора Сороки на Борзнянщині.
Відомо, що 6 квітня 1847 р. Тараса Шевченка було заарештовано й заслано в солдати з десятирічною забороною писати й малювати. Та попри заборону, попри армійську муштру у віддалених фортецях серед брутальних і п’яних солдатів, він продовжував і писати, і малювати. «А дивитися та не малювати — це така мука, яку розуміє тільки справжній художник» (із листа до В. Рєпніної 1847 р.). На засланні художник часто звертається до євангельських сюжетів, на виставці представлено дві картини за цією темою: це — «Самаритянка» та «Благословіння дітей».
У 1849-1850 р. в Оренбурзі художник намалював «Портрет Олени Бларамберг». У цей же період було створено «Портрет Розанової». Обидва портрети близькі за манерою до замовних акварельних жіночих образів, виконаних в Україні у 1845-1846 р.
У 1854 році Т.Г. Шевченко створив портрет Агати Омелянівни Ускової з старшою донькою — однорічною Наталочкою. Цим образам притаманна тонка психологічна особливість: своєрідне душевне продовження матері в дитині.
Під час своєї третьої подорожі Україною (1859) на кілька днів Тарас Шевченко зупинився у селі Гірявці на Конотопщині, відвідав Афанасію Олексіївну Лазаревську, матір шести братів, зі старшими з яких Тарас Григорович познайомився у казахських степах. Тоді художник написав її портрет італійським олівцем та крейдою.
За кожним жіночим портретом, створеним Тарасом Григоровичем, завжди криється особлива історія: чи то випадкова зустріч, чи то знайомство, чи то кохання.
Як бачимо, джерелом натхнення для великого поета і художника були не лише рідна земля з її мальовничою природою, не лише революційні ідеї, а й краса, ніжність, незахищеність жінки.

Джерело: «Чернігів стародавній».