Втрачені орієнтири Росії
Важко це нині уявляється, але в першій половині 1990-х років як на пострадянському просторі, так і в західному світі, Росія вважалася певним орієнтиром для сусідів щодо розвитку демократії, свободи преси та економічних реформ. В Україні на це звертав увагу навіть відомий борець за українську державність В’ячеслав Чорновіл.
Особливо це характерно для першого президентства Бориса Єльцина (1991–1996). Саме тоді було закладено перші демократичні підвалини для розвитку російського суспільства. Одночасно відбувався гострий конфлікт з противниками реформ.
На початку жовтня 1993 року у Москві йшли справжні бої між військами, що підтримували Президента Російської Федерації Єльцина, і силами противників влади. Після перемоги сил Президента було прийнято нині діючу з певними змінами Конституцію Росії і створено сучасну систему російської влади. Російські ЗМІ дозволяли собі дуже широкі можливості для інформування суспільства і обговорення суспільних проблем. Російські журналісти не мали того негативного образу брехунів і провокаторів, що вони його зараз «заробили».
Проте, слід відмітити, що певні авторитарні та імперіалістичні напрями вже тоді формувалися у російській політиці. У грудні 1994 – серпні 1996 років тривала кривава перша російсько-чеченська війна, жертвами якої стали десятки тисяч росіян і чеченців. Війна викликала потужний антивоєнний рух у Росії. Він і принизливі для Росії військові поразки у Чечні призвели до припинення цього військового конфлікту.
Після важкої перемоги Бориса Єльцина на президентських виборах 1996 року над лідером російських комуністів Геннадієм Зюгановим ситуація в Росії стала погіршуватися.
Посилення економічного впливу російських олігархів привело до дефолту країни у 1998 році. Погіршення ситуації на Північному Кавказі призвело до приходу в уряд представників державної безпеки і призначення главою уряду Володимира Путіна, який після відставки Бориса Єльцина з посади Президента 31 грудня 1999 року змінив його на цій посаді.
Росія ввійшла у період інволюції, тобто розвитку у зворотному напрямі, на якому вона перебуває і до сьогодні.
У галузі зовнішньої політики саме тоді Росія сіла на «білоруську голку». В обмін на демонстрацію з боку білоруської влади обіцяних тісних союзних відносин керівництво Росії почало надавати своєму західному сусіду велику економічну підтримку. І сьогодні влада Росії не може остаточно відмовитися від неї.
Відносини з Україною у Бориса Єльцина теж складалися дуже непросто. Лише у 1999 році російський парламент ратифікував базовий договір про дружбу і співробітництво. Той самий, що був брутально порушений у лютому 2014 року російською агресією проти України.
Леонід Лапай для «Європейської України»
Особливо це характерно для першого президентства Бориса Єльцина (1991–1996). Саме тоді було закладено перші демократичні підвалини для розвитку російського суспільства. Одночасно відбувався гострий конфлікт з противниками реформ.
На початку жовтня 1993 року у Москві йшли справжні бої між військами, що підтримували Президента Російської Федерації Єльцина, і силами противників влади. Після перемоги сил Президента було прийнято нині діючу з певними змінами Конституцію Росії і створено сучасну систему російської влади. Російські ЗМІ дозволяли собі дуже широкі можливості для інформування суспільства і обговорення суспільних проблем. Російські журналісти не мали того негативного образу брехунів і провокаторів, що вони його зараз «заробили».
Проте, слід відмітити, що певні авторитарні та імперіалістичні напрями вже тоді формувалися у російській політиці. У грудні 1994 – серпні 1996 років тривала кривава перша російсько-чеченська війна, жертвами якої стали десятки тисяч росіян і чеченців. Війна викликала потужний антивоєнний рух у Росії. Він і принизливі для Росії військові поразки у Чечні призвели до припинення цього військового конфлікту.
Після важкої перемоги Бориса Єльцина на президентських виборах 1996 року над лідером російських комуністів Геннадієм Зюгановим ситуація в Росії стала погіршуватися.
Посилення економічного впливу російських олігархів привело до дефолту країни у 1998 році. Погіршення ситуації на Північному Кавказі призвело до приходу в уряд представників державної безпеки і призначення главою уряду Володимира Путіна, який після відставки Бориса Єльцина з посади Президента 31 грудня 1999 року змінив його на цій посаді.
Росія ввійшла у період інволюції, тобто розвитку у зворотному напрямі, на якому вона перебуває і до сьогодні.
У галузі зовнішньої політики саме тоді Росія сіла на «білоруську голку». В обмін на демонстрацію з боку білоруської влади обіцяних тісних союзних відносин керівництво Росії почало надавати своєму західному сусіду велику економічну підтримку. І сьогодні влада Росії не може остаточно відмовитися від неї.
Відносини з Україною у Бориса Єльцина теж складалися дуже непросто. Лише у 1999 році російський парламент ратифікував базовий договір про дружбу і співробітництво. Той самий, що був брутально порушений у лютому 2014 року російською агресією проти України.
Леонід Лапай для «Європейської України»