За 14-ма загиблими Захисниками України у квітні помолилися у Чернігові
10 травня в Чернігові у Козацькому кафедральному соборі святої великомучениці Катерини Православної церкви України проведено панахиду за воїнами, які в квітні цього року віддали своє життя за нашу країну, а також за всіх загиблих у боях за незалежність України.
Сергій ГОРОБЕЦЬ, співробітник чернігівського представництва Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, розповів про чотирнадцять загиблих Героїв у квітні 2021-го на фронті:
«1. Сергій СУЛИМА «Хой». Головний сержант гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади Сергій Сулима народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку. 3 квітня військовослужбовець Об’єднаних сил отримав бойове травмування несумісне з життям в результаті підриву на невідомому мінно-вибуховому пристрої поблизу селища Шуми на Донеччині. Поховали Сергія Сулиму на цвинтарі в селі Гаразджа. Залишилися мати і сестра.
2. Ігор БАЙТАЛА. Служив рядовим у розвідувальному відділенні безпілотних авіаційних комплексів у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. 3 квітня в районі проведення операції Об’єднаних сил на Донеччині Ігор Байтала зник за нез’ясованих обставин. 6 квітня, на КПВВ «Мар’їнка» представники російсько-окупаційних військ передали українським військовим тіло Ігоря. Причиною смерті бійця стали три кульові поранення. Поховали Ігоря Байталу в рідному Жидачеві. Залишилися батьки, брат та двоє сестер.
3. Владислав МОРОЗ. Солдат, навідник 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців. Владові було 23. Він народився 14 липня 1997 року в селі Халаїдове Уманського району (нині – Монастирищенського) на Черкащині. Загинув 5 квітня близько 19:55 – від наскрізного кульового поранення під час ворожого обстрілу зі стрілецької зброї поблизу села Спартак на Донеччині. Поховали воїна в «батьківському» селі Халаїдове, яке він так любив. Залишилися батьки і сестра.
4. Віктор ГЕЛЕБРАНТ. Народився 23 січня 1972 року в селі Неліпино Свалявського району, де й досі мешкає його найстарша, вже заміжня дочка Марія. 49-річний молодший сержант у 2015-2016 роках відслужив у ЗСУ за мобілізацією. У 2016 році підписав контракт і повернувся у військо. Спершу служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, а після продовження контракту у 2018-му – в 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Командир механізованого відділення механізованої роти. 5 квітня Віктор перебував на бойовому чергуванні. Бронежилет і шолом не змогли врятувати його від прицільного пострілу: ворожий снайпер поцілив бійцеві в голову. Поховали воїна у Краснокутську. Залишилися дружина, доросла дочка від першого шлюбу та неповнолітні донька і син.
5. Максим СТЕБЛЯНКО. Народився в Лебедині на Сумщині 24 січня 1998 року, воював на сході разом із татом – теж військовослужбовцем-контрактником ЗСУ. Служив у складі 1-ї окремої танкової бригади. Солдат, водій механізованого взводу механізованого батальйону. Підвозив бойовим товаришам боєприпаси, продукти, різні необхідні речі. Загинув 6 квітня близько 09:30 – військовий автомобіль, яким він кермував, підірвався на невідомому вибуховому пристрої поблизу села Степне на Донеччині. Підрив стався, коли тентоване авто заїхало на мало вивчену ґрунтову дорогу. У машині перебували ще шестеро осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні і не постраждали. Поховали Максима в Лебедині. Залишилися батьки, троє братів і сестра.
6. Володимир ШПАК «Капітан». Командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки 13 омпб 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ старший лейтенант Володимир Шпак народився 13 березня 1984 року в Чернігові. У 2006 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки. Cтав до лав ЗСУ у 2018 році, провів у складі 13-го мотопіхотного батальйону дві ротації біля Майорська. А ротація, яка стала для нього останньою, була вже четверта. Загинув 6 квітня близько 10:55 поблизу селища Невельське на Донеччині під час ворожого обстрілу. Поховали воїна в Чернігові. Залишилися батьки і старший брат.
7. Денис ЮШКО. 31 травня матросові Денису Юшку, який народився у 1998-му в селі Новобогданівка на Миколаївщині, виповнилося б 23 роки. Проте він назавжди залишився 22-річним. І його крихітний син свій 1 рік також відзначатиме без тата… якого вже більше ніколи в житті не побачить. Службу за контрактом у ЗСУ Денис розпочав наприкінці 2020 року. Матрос, військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. 8 квітня, під час обстрілу позицій ОС в районі Водяного на Приазов’ї, отримав смертельне кульове поранення в голову. Поховали морпіха в Новобогданівці. Залишилися дядько, цивільна дружина і маленький син.
8. Андрій ТЕПЕРИК «Беба». Народився 30 січня 1997 року в селі Мартове Печенізького району Харківської області. Старший солдат, стрілець-снайпер 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового Івана Сірка. 10 квітня Андрій ніс службу на позиціях бригади поблизу Золотого-5 на Луганщині, коли його «знайшов» ворожий снайпер. Прицільне поранення в тулуб виявилося несумісним із життям. Поховали старшого солдата Теперика в рідному Мартовому. Залишилися батьки і семирічна сестричка.
9. Ярослав КАРЛІЙЧУК «Малий». Народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Глибоцького району на Буковині. У 2016-му вже воював під Мар’їнкою. Старший солдат, військовослужбовець підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади. Загинув під час прицільного обстрілу позицій бригади 12 квітня в районі Шумів під Горлівкою. Поховали воїна в рідних Черепківцях. Залишилися мати, троє старших сестер, молода дружина і маленький син.
10. Олексій МАМЧІЙ. Народився 27 червня 1980 року в Чернівцях. Служив на посаді старшого водія зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 огшбр. Там же, у війську, зустрів своє кохання. Її так і звати – Любов. Служили на сусідніх позиціях, а невдовзі й побралися, зігравши весілля в Чернівцях. У родини Мамчіїв ця війна забрала вже двох синів. У липні 2016-го внаслідок мінометного обстрілу поблизу Авдіївки загинув Станіслав. А квітень-2021 став останнім для його старшого брата, Олексія. Уранці 13 квітня російські війська скинули на позиції бригади з безпілотного літального апарата протипіхотну міну, один з осколків якої завдав смертельного поранення старшому солдатові Мамчію. Поховали Олексія в Чернівцях. Залишилися батьки, брат, дружина і дочка.
11. Давід ШАРТАВА. Громадянин Грузії, народився 11 січня 1975 року в Тбілісі. Професійний військовий – брав участь в миротворчих місіях в Ірані, Афганістані, інших країнах. Під час російської агресії проти Грузії затято воював за свою батьківщину. А коли імперія роззявила пащу на Україну – приїхав до нас обламувати зуби російському агресору. Старший солдат, військовослужбовець 2 огшбр 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Грузинський захисник України загинув 18 квітня поблизу Широкиного внаслідок ворожого обстрілу позиції ЗСУ з автоматичних станкових гранатометів. Похований на батьківщині, у Тбілісі. Залишилися дружина і двоє синів.
12. Олександр ЛУЦИК. Солдат, оператор-розвідник протитанкового артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Олександр Луцик народився 18 травня 1982 року в селі Годомичі Камінь-Каширського району Волинської області. 22 квітня близько 11:30 противник обстріляв позиції бригади поблизу Шумів із ПТКР. Олександр Луцик загинув від осколкових поранень. Поховали бійця в селі Годомичі. Залишилися брат та сестра.
13. Іван КОВАЛЬОВСЬКИЙ «Африка». Народився 18 лютого 1973 року в селі Колінки Городенківського району Івано-Франківської області. Але після закінчення профтехучилища разом із молодою дружиною перебрався на Дніпропетровщину, де відтоді сім’я й мешкала. Після початку російської агресії на сході у 2014 році практично весь час перебував на передовій. Спочатку служив у 17-й танковій бригаді, а з лютого 2021 року – у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. У 2015-му неподалік Станиці Луганської солдат Ковальовський підірвався на розтяжці. Переніс кілька операцій, довго лікувався. І знову повернувся на фронт. 26 квітня Іван із напарником чергували на спостережному пункті в районі селища Піски під Донецьком. Мінялися: спершу один чергує внизу, а другий – на даху, потім – навпаки. Коли напарник піднявся на зміну, Ковальовський лежав і не дихав. Оскільки крові видно не було, спершу побратими подумали, що 48-річний боєць помер від серцевого нападу. І лише потім побачили отвір від ворожої снайперської кулі, якого спершу не помітили, бо кров увібралася в одяг. Прицільний постріл уразив нирки та інші внутрішні органи, не залишивши воїну шансів на життя. Поховали Івана Ковальовського в селі Миколаївка, де живе його сім’я. Залишилися дружина і двоє синів.
14. Роман ГУЛЯК. Старший сержант, командир мінометного розрахунку 1-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади Роман Гуляк народився 7 жовтня 1990 року у Волочиську на Хмельниччині. 27 квітня близько 12:30 у районі населених пунктів Оріхове і Новотошківське військовий автомобіль ГАЗ-66 з українськими бійцями підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Роман загинув одразу, ще троє його побратимів дістали бойові травмування. До закінчення контракту Романові залишалося трохи більше тижня: термін служби завершувався 7 травня. Поховали 30-річного воїна у Волочиську. Залишилися батьки і бабуся».
Панахиду відправили отець РОМАН – настоятель Кафедрального собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, та отець МИКОЛАЙ. Вони помолилися за кожного з загиблих воїнів, які в квітні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв в боях за незалежність України, за видужання всіх поранених воїнів, за всіх живих Захисників України.
Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святим отцям і наголосив: «У квітні війська російського агресора на фронті 315 разів обстріляли Захисників України, тобто в середньому 10 боїв щодня. Це найбільше за весь час з липня 2020 року. Поранено 19 українських воїнів. Чотирнадцять загиблих Героїв — найбільше за весь час з травня 2019 року. Ось така ціна нашого мирного життя і безпеки. Пам’ятаємо!».
На панахиді були присутні представники громадськості та Оксана ПЕТРЕНКО, співробітник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України.
ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за сприяння Міністерства у справах ветеранів України.
Захід проведено відповідно вимог карантину та рекомендацій Чернігівської облдержадміністрації.
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
Сергій ГОРОБЕЦЬ, співробітник чернігівського представництва Північно-Східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, розповів про чотирнадцять загиблих Героїв у квітні 2021-го на фронті:
«1. Сергій СУЛИМА «Хой». Головний сержант гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади Сергій Сулима народився 9 жовтня 1980 року в Луцьку. 3 квітня військовослужбовець Об’єднаних сил отримав бойове травмування несумісне з життям в результаті підриву на невідомому мінно-вибуховому пристрої поблизу селища Шуми на Донеччині. Поховали Сергія Сулиму на цвинтарі в селі Гаразджа. Залишилися мати і сестра.
2. Ігор БАЙТАЛА. Служив рядовим у розвідувальному відділенні безпілотних авіаційних комплексів у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. 3 квітня в районі проведення операції Об’єднаних сил на Донеччині Ігор Байтала зник за нез’ясованих обставин. 6 квітня, на КПВВ «Мар’їнка» представники російсько-окупаційних військ передали українським військовим тіло Ігоря. Причиною смерті бійця стали три кульові поранення. Поховали Ігоря Байталу в рідному Жидачеві. Залишилися батьки, брат та двоє сестер.
3. Владислав МОРОЗ. Солдат, навідник 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців. Владові було 23. Він народився 14 липня 1997 року в селі Халаїдове Уманського району (нині – Монастирищенського) на Черкащині. Загинув 5 квітня близько 19:55 – від наскрізного кульового поранення під час ворожого обстрілу зі стрілецької зброї поблизу села Спартак на Донеччині. Поховали воїна в «батьківському» селі Халаїдове, яке він так любив. Залишилися батьки і сестра.
4. Віктор ГЕЛЕБРАНТ. Народився 23 січня 1972 року в селі Неліпино Свалявського району, де й досі мешкає його найстарша, вже заміжня дочка Марія. 49-річний молодший сержант у 2015-2016 роках відслужив у ЗСУ за мобілізацією. У 2016 році підписав контракт і повернувся у військо. Спершу служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила, а після продовження контракту у 2018-му – в 92-й окремій механізованій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Командир механізованого відділення механізованої роти. 5 квітня Віктор перебував на бойовому чергуванні. Бронежилет і шолом не змогли врятувати його від прицільного пострілу: ворожий снайпер поцілив бійцеві в голову. Поховали воїна у Краснокутську. Залишилися дружина, доросла дочка від першого шлюбу та неповнолітні донька і син.
5. Максим СТЕБЛЯНКО. Народився в Лебедині на Сумщині 24 січня 1998 року, воював на сході разом із татом – теж військовослужбовцем-контрактником ЗСУ. Служив у складі 1-ї окремої танкової бригади. Солдат, водій механізованого взводу механізованого батальйону. Підвозив бойовим товаришам боєприпаси, продукти, різні необхідні речі. Загинув 6 квітня близько 09:30 – військовий автомобіль, яким він кермував, підірвався на невідомому вибуховому пристрої поблизу села Степне на Донеччині. Підрив стався, коли тентоване авто заїхало на мало вивчену ґрунтову дорогу. У машині перебували ще шестеро осіб, але вони під час розвороту вантажівки вийшли назовні і не постраждали. Поховали Максима в Лебедині. Залишилися батьки, троє братів і сестра.
6. Володимир ШПАК «Капітан». Командир протитанкового взводу роти вогневої підтримки 13 омпб 58-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ старший лейтенант Володимир Шпак народився 13 березня 1984 року в Чернігові. У 2006 році закінчив Чернігівський державний інститут економіки. Cтав до лав ЗСУ у 2018 році, провів у складі 13-го мотопіхотного батальйону дві ротації біля Майорська. А ротація, яка стала для нього останньою, була вже четверта. Загинув 6 квітня близько 10:55 поблизу селища Невельське на Донеччині під час ворожого обстрілу. Поховали воїна в Чернігові. Залишилися батьки і старший брат.
7. Денис ЮШКО. 31 травня матросові Денису Юшку, який народився у 1998-му в селі Новобогданівка на Миколаївщині, виповнилося б 23 роки. Проте він назавжди залишився 22-річним. І його крихітний син свій 1 рік також відзначатиме без тата… якого вже більше ніколи в житті не побачить. Службу за контрактом у ЗСУ Денис розпочав наприкінці 2020 року. Матрос, військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. 8 квітня, під час обстрілу позицій ОС в районі Водяного на Приазов’ї, отримав смертельне кульове поранення в голову. Поховали морпіха в Новобогданівці. Залишилися дядько, цивільна дружина і маленький син.
8. Андрій ТЕПЕРИК «Беба». Народився 30 січня 1997 року в селі Мартове Печенізького району Харківської області. Старший солдат, стрілець-снайпер 1-го механізованого взводу 2-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового Івана Сірка. 10 квітня Андрій ніс службу на позиціях бригади поблизу Золотого-5 на Луганщині, коли його «знайшов» ворожий снайпер. Прицільне поранення в тулуб виявилося несумісним із життям. Поховали старшого солдата Теперика в рідному Мартовому. Залишилися батьки і семирічна сестричка.
9. Ярослав КАРЛІЙЧУК «Малий». Народився 7 серпня 1996 року в селі Черепківці Глибоцького району на Буковині. У 2016-му вже воював під Мар’їнкою. Старший солдат, військовослужбовець підрозділу 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади. Загинув під час прицільного обстрілу позицій бригади 12 квітня в районі Шумів під Горлівкою. Поховали воїна в рідних Черепківцях. Залишилися мати, троє старших сестер, молода дружина і маленький син.
10. Олексій МАМЧІЙ. Народився 27 червня 1980 року в Чернівцях. Служив на посаді старшого водія зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 огшбр. Там же, у війську, зустрів своє кохання. Її так і звати – Любов. Служили на сусідніх позиціях, а невдовзі й побралися, зігравши весілля в Чернівцях. У родини Мамчіїв ця війна забрала вже двох синів. У липні 2016-го внаслідок мінометного обстрілу поблизу Авдіївки загинув Станіслав. А квітень-2021 став останнім для його старшого брата, Олексія. Уранці 13 квітня російські війська скинули на позиції бригади з безпілотного літального апарата протипіхотну міну, один з осколків якої завдав смертельного поранення старшому солдатові Мамчію. Поховали Олексія в Чернівцях. Залишилися батьки, брат, дружина і дочка.
11. Давід ШАРТАВА. Громадянин Грузії, народився 11 січня 1975 року в Тбілісі. Професійний військовий – брав участь в миротворчих місіях в Ірані, Афганістані, інших країнах. Під час російської агресії проти Грузії затято воював за свою батьківщину. А коли імперія роззявила пащу на Україну – приїхав до нас обламувати зуби російському агресору. Старший солдат, військовослужбовець 2 огшбр 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Грузинський захисник України загинув 18 квітня поблизу Широкиного внаслідок ворожого обстрілу позиції ЗСУ з автоматичних станкових гранатометів. Похований на батьківщині, у Тбілісі. Залишилися дружина і двоє синів.
12. Олександр ЛУЦИК. Солдат, оператор-розвідник протитанкового артилерійського дивізіону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Олександр Луцик народився 18 травня 1982 року в селі Годомичі Камінь-Каширського району Волинської області. 22 квітня близько 11:30 противник обстріляв позиції бригади поблизу Шумів із ПТКР. Олександр Луцик загинув від осколкових поранень. Поховали бійця в селі Годомичі. Залишилися брат та сестра.
13. Іван КОВАЛЬОВСЬКИЙ «Африка». Народився 18 лютого 1973 року в селі Колінки Городенківського району Івано-Франківської області. Але після закінчення профтехучилища разом із молодою дружиною перебрався на Дніпропетровщину, де відтоді сім’я й мешкала. Після початку російської агресії на сході у 2014 році практично весь час перебував на передовій. Спочатку служив у 17-й танковій бригаді, а з лютого 2021 року – у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського. У 2015-му неподалік Станиці Луганської солдат Ковальовський підірвався на розтяжці. Переніс кілька операцій, довго лікувався. І знову повернувся на фронт. 26 квітня Іван із напарником чергували на спостережному пункті в районі селища Піски під Донецьком. Мінялися: спершу один чергує внизу, а другий – на даху, потім – навпаки. Коли напарник піднявся на зміну, Ковальовський лежав і не дихав. Оскільки крові видно не було, спершу побратими подумали, що 48-річний боєць помер від серцевого нападу. І лише потім побачили отвір від ворожої снайперської кулі, якого спершу не помітили, бо кров увібралася в одяг. Прицільний постріл уразив нирки та інші внутрішні органи, не залишивши воїну шансів на життя. Поховали Івана Ковальовського в селі Миколаївка, де живе його сім’я. Залишилися дружина і двоє синів.
14. Роман ГУЛЯК. Старший сержант, командир мінометного розрахунку 1-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади Роман Гуляк народився 7 жовтня 1990 року у Волочиську на Хмельниччині. 27 квітня близько 12:30 у районі населених пунктів Оріхове і Новотошківське військовий автомобіль ГАЗ-66 з українськими бійцями підірвався на невідомому вибуховому пристрої. Роман загинув одразу, ще троє його побратимів дістали бойові травмування. До закінчення контракту Романові залишалося трохи більше тижня: термін служби завершувався 7 травня. Поховали 30-річного воїна у Волочиську. Залишилися батьки і бабуся».
Панахиду відправили отець РОМАН – настоятель Кафедрального собору святої великомучениці Катерини, секретар Чернігівської єпархії ПЦУ, та отець МИКОЛАЙ. Вони помолилися за кожного з загиблих воїнів, які в квітні цього року віддали своє життя за нашу країну, та всіх загиблих Героїв в боях за незалежність України, за видужання всіх поранених воїнів, за всіх живих Захисників України.
Сергій БУТКО, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, подякував святим отцям і наголосив: «У квітні війська російського агресора на фронті 315 разів обстріляли Захисників України, тобто в середньому 10 боїв щодня. Це найбільше за весь час з липня 2020 року. Поранено 19 українських воїнів. Чотирнадцять загиблих Героїв — найбільше за весь час з травня 2019 року. Ось така ціна нашого мирного життя і безпеки. Пам’ятаємо!».
На панахиді були присутні представники громадськості та Оксана ПЕТРЕНКО, співробітник відділу в Чернігівській області Міністерства у справах ветеранів України.
ОРГАНІЗАТОРИ: Український інститут національної пам'яті, Чернігівська єпархія ПЦУ, Кафедральний собор святої великомучениці Катерини ПЦУ, Козацька православна громада Храму святої великомучениці Катерини за сприяння Міністерства у справах ветеранів України.
Захід проведено відповідно вимог карантину та рекомендацій Чернігівської облдержадміністрації.
ВСІ БАЖАЮЧІ САМОСТІЙНО, З ДОТРИМАННЯМ ВИМОГ КАРАНТИНУ, МОЖУТЬ ВШАНУВАТИ ПАМ’ЯТЬ ГЕРОЇВ, ЯКІ ЗАГИНУЛИ В БОЯХ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ, У СОБОРІ ТА ІНШИХ ХРАМАХ ОБЛАСТІ.
Олександр МАЙШЕВ,
член Національної спілки журналістів України
Теґі:
