Сьогодні на Фейсбук-аккаунті митрополита Української Православної Церкви Олександра Драбинка був обнародуваний указ предстоятеля УПЦ МП Блаженнійшого Онуфрія (Березовського) про його звільнення з посади настоятеля храму Усіх Святих Свято-Воскресенського Собору в Києві.
Цей крок багато хто розглядає як спробу кремлівського лобі в УПЦ усунути від усіх можливих посад у Церкві архієрея, здатного стати центральною фігурою УПЦ МП в об'єднувальних для українського православ’я процесах і очищенні церкви УПЦ МП від кремлівської резидентури.
Для пояснення неофітам. Архієпископ Олександр Драбинко довгі роки був найближчим помічником і секретарем Блаженнійшого Володимира (Сабодана). В очах пастви він - єпископ номер один, якщо йдеться про перспективу зробити церкву УПЦ МП дійсно українською і почати процес реального церковного діалогу з УПЦ КП.
Він наймолодший єпископ УПЦ, що, може, і подобається пастві, але само по собі було певним подразником для убілених сивиною єпископів, багато хто з яких був і залишаються одержувачами російських грошей.
Ваги в очах громадськості надає йому й те, що Драбинко - фігурант кримінальної справи, яку порушив проти нього міністр Захарченко, намагаючись відсунути від управління церкви покійного Блаженнійшого Володимира.

Для Януковича і Кремля, починаючи з 2012 року, отримати повністю залежну церкву-маріонетку було одним з пріоритетів. За нашими даними, тоді у митрополита Олександра відбулася зустріч з церковним меценатом Віктором Нусенкісом. Після цього у Драбинка залишився небагатий вибір: або переконати Блаженнійшого Володимира відмовитися від керівництва церквою, або поїхати в Росію, або спочатку - потрапити під ізоляцію, потім бути дискредитованим, а там - буде видно.
При цьому аргумент, що подібний від'їзд буде важким для Блаженнійшого Володимира, за яким владика Олександр доглядав довгі роки, великими жертводателями і "хазяями України" не сприймався.
Від'їзд у Росію обіцяв би йому їжу, недоторканість і перевиховання у бік «руського миру», але це був би нищівний удар по надіях національно орієнтованої пастви. Митрополиту Олександру було 35 років, коли він вважав за краще залишитися у Києві і нікуди не від'їжджати.
Далі усе було, як обіцяли. Сміхотворна історія з викраденням черниць, куховаріння проти нього кримінальної справи та ізоляція митрополита.
Не знаю, яке таке своє майбутнє представляв митрополит Олександр в заміському пансіонаті, де його насильно утримували півроку. Напевно, думав, що земний шлях за найгірших розкладів закінчиться, і вірив у світле Небесне майбутнє. Напевно, сумував за Блаженнійшим, в якого під "уважним наглядом" лікарів Януковича не зуміли знайти онкологію. А може бути, згадував слова покійного митрополита Володимира: "Я знав, що шлях в Україну з усіма її проблемами стане моєю голгофою. Але ніколи нічого не просив і ні від чого не відмовлявся". Витримати і створити проукраїнську лінію в УПЦ МП - це можна вважати духовним і менеджерським дивом, але насправді це було хрестом покійного митрополита. І голгофа зганьбленої Москвою української церкви ще триває, а хрест несе тепер Олександр Драбинко. Він отримав цей хрест від Блаженнійшого, залишившись тоді у Києві, вибравши Україну, покійного митрополита і нас з вами, паству УПЦ МП.

Ситуація, в якій ми опинилися сьогодні, набагато складніша. Триває війна на Донбасі. Ця війна нав'язана ззовні. Нав'язана політиками, які вважають, що здатні самі, спираючись лише на ресурси власної держави, - протистояти всьому світу і добитися перегляду державних кордонів у післявоєнній Європі.
Наш північний сусід перебуває у вигаданому світі, де його величі нібито загрожують певні зовнішні чинники. Як ні прикро це усвідомлювати, але там вже давно не чують голосу України. У Росії, на жаль, живуть сьогодні політичними міфами про нашу країну. Там вірять у те, що захисниками цілісності нашої країни є тільки "уніати" і "розкольники". Там вважають, що більшість з нас нібито чекає "визволителів". Там думають, що наше з вами бажання свободи і незалежності нібито нав'язане нам Америкою... Правда не може змінити тих, хто не хоче її чути. Але вона може змінити нас самих... Від Церкви, яка має бути совістю країни і народу, сьогодні чекають слова правди".
Публічна проукраїнська лінія митрополита була занадто помітною, щоб не дратувати церковне начальство з його аморфною позицією щодо війни, підлесливими вояжами в Москву та міжнародними скаргами на утиск УПЦ МП.
Коротко резюмуючи вищесказане. Те, що владику Олександра витіснили з храму Усіх Святих, кафедрального собору, що є частиною, новина, звичайно, погана. Але це не гірше, ніж у 2013 році, коли Блаженнійшому Володимиру давали померти в лікарні, коли сам владика Олександр сидів в ув'язненні, а в майбутнє України і церкви не хотілося навіть заглядати. Я колись назвала призначення в Київ на митрополичу посаду Блаженнійшого Володимира, який дав нам свободу мислити і бажання єдності, прорахунком Москви і посмішкою Божої Матері. Невже ви думаєте, що Божа Мати перестане нам посміхатися? Ніколи в житті.
Тому не засмучуйтеся. Владика як і раніше служитиме у Спасо-Преображенському соборі, молитиметься там за Україну і перемогу української зброї. Приходьте.

Лана Самохвалова, Київ, Укрінформ