В Чернігові відбувся другий день фестивалю «Слов’янські театральні зустрічі». 18 березня Київський академічний Молодий театр презентував виставу на дві дії «ЗАЧАРОВАНИЙ» за п’єсою І.Карпенка-Карого «Безталанна».
Можливо, одна з найзагадковіших історій у творчому спадку Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) — «Безталанна». Цей твір ось уже майже 130 літ сприймається як матриця української мелодрами, у якій драматургічна алгебра та художня гармонія щільно взаємодіють: доповнюють і прораховують одна одну.

В ній мова йде про вибір, перед необхідністю якого опиняється головний герой. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» - каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукавший у сутінках власної душі Гнат.

Що буває, коли серце рветься навпіл, коли одна бездумна помилка руйнує все життя?

Своя Версія «Безталанної» від Київського академічного Молодого театру — передбачає поступовий рух режисера до розуміння і розв’язання зовні непомітних, але, очевидно, дуже привабливих для нього внутрішніх смислових вузлів саме в цій мелодрамі Карпенка-Карого. Постановник свідомо уникає всіх можливих варіантів попередніх назв. Висуває на авансцену саме «Зачарованого». Режисер відходить від давньої полеміки щодо того, кому більше має співчувати глядач — чарівниці Варці (коханці) чи безталанній Софії (дружині)? Бо ж пропонує об’ємніше (і для цього свідомо змінює ракурс) розглянути саме чоловіка. Закоханого. Зачарованого. Роздвоєного. Зобов’язаного своїм щастям і своїми нещастями їм обом. Це, звісно, Гнат.

Українська сценічна традиція завжди шанувала цей образ, але рідко централізувала його. Зазвичай такий герой сприймався пружиною, яка тримає на собі любовні пристрасті двох жінок — два контрастні полюси у мелодраматичному чуттєвому трикутнику. Утім, режисер не зупиняється лише на умисному виділенні образу Гната, зачарованого. Постановник безапеляційно переформатовує-перебудовує внутрішню структуру класичної п’єси. Різко, ніби той самий капітан, він повертає це судно у якомусь зворотному несподіваному напрямку.

І згодом п’єса рухається не за раціональною течією. Вже нова хвиля заводить відому історію у вир неочікуваних — відверто містичних — координат. Того, що на дні, на самому споді...





за інф. Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА