Цей тиждень, що добігає кінця, для стороннього спостерігача українських подій виглядає відносним затишшям: не було ніяких силових зіткнень, влада почала звільняти «заручників» із числа заарештованих активістів протестного руху, опозиція у відповідь заявила про підготовку до звільнення адміністративних будівель...
Але це затишшя оманливе – тому що досі не вироблено жодної платформи для політичного компромісу, для порозуміння між владою і суспільством, для знаходження шляхів подолання політичної та економічної кризи, котра з головою накрила Україну. Зауважимо, що кожен новий тиждень називають вирішальним для пошуку компромісу. Але проходить день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем – і не відбувається зовсім нічого, що могло б давати надію.
Причина цього проста – влада в цілому досі не здатна усвідомити ситуації, в якій перебуває країна. Якщо поговорити з багатьма окремими її представниками – депутатами-регіоналами, «олігархами», чиновниками, дипломатами, то ви побачите, що їхні оцінки української дійсності не сильно відрізняються від оцінок простих людей чи опозиційних політиків. Але в цілому влада як така не хоче і боїться міняти статус-кво. Держава вибудувана як гігантський корупційний механізм. Олігархічні прибутки безпосередньо залежать від корупційної податливості чиновників і можливостей впливати на владу. Як відмовитися від усього цього? Як зрозуміти, що корупційно-олігархічну державу, по суті, вже зруйновано?
Саме тому ніякого реального переговорного процесу немає. Саме тому проходить тиждень за тижнем – і не намічаються навіть контури нової влади, яка могла б вивести країну з кризи. Саме тому буря може гримнути в будь-який момент – і не обов’язково, що це буде буря народного повстання. Це ще й буря повного економічного краху, після якої держава стане просто територією з паралізованими інститутами влади.

Наступного тижня Віктор Янукович має намір внести до Верховної Ради кандидатуру нового прем’єр-міністра країни. Швидше за все, це буде Сергій Арбузов – що стане справжнім тріумфом «сімейного» уявлення про владу. Я допускаю, що більшість «регіоналів» – чи то з вічного страху перед Віктором Януковичем, чи то з нерозуміння наслідків цього кроку – проголосує за запропоновану главою держави кандидатуру.
Що буде потім? Чи почнеться нова конфронтація між Майданом і владою? Чи сприйме суспільство, що прагне змін, це кадрове призначення як ляпас або просто як свідчення неадекватності влади? Цього я не знаю. Знаю тільки, що новому прем’єру нічим буде керувати. Економіки у нас більше немає. Грошей теж.
Не потрібно думати, що Арбузову позичить гроші Москва – не позичить. Якщо до його попередника Миколи Азарова Володимир Путін ще відчував хоч якусь довіру – і все одно три мільярди пропали у невідомому напрямку, – то «сімейний» бізнес викликає в Кремлі острах. І не потрібно думати, що Сергію Арбузову позичить гроші Захід – не позичить. Заходу потрібне політичне врегулювання в Україні, а не готовність влади до нового «розпилу».
Через кілька тижнів – або, в крайньому випадку, місяців – те, що залишиться від влади, буде домовлятися з суспільством на руїнах України. А новому уряду дістануться такі борги і зобов’язання, що розплачуватися за недалекоглядність «сімейної» команди будуть кілька поколінь українців. Ось що буде.
І ось що є альтернативою політичному діалогу та врегулюванню в Україні. Але для того, щоб цей діалог розпочався, недостатньо адекватної реакції президента і його найближчого оточення – я не дуже в це вірю, чесно кажучи. Для початку діалогу регіонали повинні навчитися голосувати проти пропозицій Януковича, а «олігархи» – зрозуміти, що їм з президентом і його родиною не по дорозі. Тільки в цьому випадку можна розраховувати, що Україна не опиниться у прірві, а затишшя стане шансом для початку змін, а не всього лише паузою перед новою негодою.

Віталій Портников – київський журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Джерело: Радіо Свобода, http://www.radiosvoboda.org/content/article/25264808.html