Поблизу селища Шестовиця Чернігівського району тривають розкопки на місці укріпленого поселення – так званого городища, де в кінці Х - на початку ХІ ст. жили справжні вікінги - найкращі воїни середньовіччя, які служили в охороні візантійського імператора, які завоювали Англію, Нормандію, Сицилію, Південну Італію, побували навіть у Африці.
Про те, як складалися їхні взаємини з місцевим населенням, яким був їхній побут та вірування, може чимало повідати керівник Шестовицької археологічної експедиції, завідувач кафедри історії та археології України Національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка Володимир КОВАЛЕНКО.

«Вікінги мріяли померти з мечем у руці»
– Коли вікінги прийшли сюди, то мали оборонятися від місцевого населення, яке прагнуло їх позбавитися за будь-яку ціну, – відтворює події сивої давнини Володимир Коваленко. – Вони швидко збудували невеличке городище, яке незабаром було спалене. Але в цих хлопців не було вибору: вони мали або вижити, або їх повбивали б. Це були люди, яких неможливо було зупинити.
В кожного була мрія – померти з мечем у руці, бо тоді він одразу потрапляв до війська Одіна, який збирав біля себе найкращих воїнів, котрі загинули в бою. Вони мали чекати, коли з-під землі вийдуть демони, дракони – у них були свої поняття про кінець світу – зустріти цю нечисть та зупинити її. Очікуючи, вони пирували, кохалися з жінками, постійно тренувалися і більше нічого. Смерть для них була лише переходом з одного світу до іншого.
– Саме тому, навіть коли під Шестовицею жило десь 20 сімей вікінгів, то кілька десятків чи навіть сотень місцевих селян не могли їх здолати. Коли вони спалили перший частокіл, воїни насипали вал, збудували стіни. Землю для насипу вони брали прямо на майданчику городища, тому що дуже поспішали. Так утворився внутрішній рів. Спочатку поселення займало площу 50х60м, а коли вони закріпилися, то розширилося десь до 100х100м. Тут існував общинний будинок, окремі садиби, будинок коменданта. Була збудована і в’їздна брама.
– Далі на 800-900 метрів простягався посад – відкрита територія, на якій жили ковалі, гончарі, обслуга, – продовжує уявну подорож у минулі часи Володимир Петрович. – Це був етнічний казан, в якому багатонаціональне населення переплавлялося в єдину давньоруську народність. Тут жили близько 20 племен і народів: східнослов’янські, фіноугорські, тюркські, хазарські племена. Тобто ми одразу були європейською багатонаціональною державою.
Слово "Україна" дійсно означало – окраїна. Ми були прикордонням Європи. Коли Володимир прийняв християнство, ми увійшли в коло європейської християнської цивілізації. Так що до Європи ми вступили в к. ІХ – п. Х ст. Нам просто треба відновити ці контакти. І не треба соромитися того, що це була окраїна, адже ми були щитом Європи на кордоні з кочовиками, які потім стали мусульманським світом.

«Ми можемо забезпечити туристам адреналін»
На сьогоднішній день археологи розробили макет реконструкції Шестовицького городища. Його можна побачити в обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського. Там же представлені речі, знайдені в похованні варязького конунга з повним бойовим спорядженням – найбагатшому, знайденому в Європі за останні 50 років. Щоправда, від самого конунга залишилися тільки бойовий меч, кілька шматків емалі зубів і шматок тім’яної кістки, яка прикипіла до головного убору.
За словами В. Коваленка, людські кістки в піску не зберігаються. Поруч з чоловіком, напевне, лежала жінка, від якої залишилася сумочка з 40 золото-скляними намистинами і два срібних персні. В похованні були знайдені також арабська монета, яку археологи датують п. чв. Х ст., кілька десятків срібних бляшок, підвіски вуздечок, спис, кілька горщиків, біля коней лежали стремена. Це поховання викликало величезний інтерес у світі.
– В перспективі ми плануємо створити від Шестовицею цілий комплекс для туристів, – поділився амбітними задумами Володимир Коваленко. – Городище має бути відтворене, створена також і музейна експозиція, але водночас тут має діяти живий театр. Нехай би тут жили декілька родин членів Чернігівської федерації історичного фехтування, отримували б зарплату та займалися б своєю справою.
Коваль – виковував речі та продавав як сувеніри. Гончар ліпив би горщики, різьбяр – свої вироби, ювелір виливав би прикраси. У громадському будинку відкрився б ресторанчик, де можна було б замовити обід з традиційних давньоруських страв.
На думку чернігівського історика та археолога, проблема Батурина, Новгорода-Сіверського та багатьох інших об’єктів полягає в тому, що там немає туристів, є тільки екскурсанти, які приїздять з Києва на один день. Треба робити відповідну інфраструктуру, будувати готелі та ресторації, щоб турист залишався на кілька днів. Для цього потрібно, аби були розваги: тир, можливість метати сокиру чи спис, стріляти з арбалета, побитися на мечах. В озера треба запустити рибу, аби турист міг посидіти на березі з вудкою.
– Хочете порибалити, покататися на лодії, покататися верхи на конях – будь ласка. Готелів тут має бути декілька, це як мінімум 50 робочих місць. Мають бути також і пункти харчування – це додаткові робочі місця. З Чернігова чи з Києва овочі везти не будуть, їх купуватимуть у жителів Шестовиці. Значить, це надходження і в кишені жителів, і до районного бюджету, – переконаний В. Коваленко.
– Сюди приїдуть люди, які мають в кишені гроші і думають про те, де їх витратити. Вони вже бачили Рим, піраміди, їх цим не здивуєш. Їм потрібен адреналін. А цим ми можемо забезпечити. Це дасть нові відчуття. Це має бути науково-музейно-театральний комплекс. І тільки тоді ми отримаємо результат, і до нас приїдуть туристи.
До створення такого комплексу в Шестовиці можна буде приступити після того, як запрацює подібний «живий музей» у Любечі, де обласна рада має намір відтворити княжий замок доби Київської Русі.

Вікторія СИДОРОВА
Джерело: "Високий Вал"