У Харкові міському керівництву знову нейметься якимось чином вшанувати маршала Георгія Жукова – певно, начиталися радянських агіток, у яких саме Георгій Костянтинович постає головним рятівником країни у Другій світовій війні.
Раніше таким спасителем був Сталін, допоки Микита Хрущов не заявив на весь світ про «культ особи» і криваві злочини вождя. Тож Сталін пішов «в утіль», а його місце зайняв Жуков – нібито переможець всього і вся, суцільний герой. Однак на п’єдестал він вибився не завдяки своїм стратегічним талантам: занадто сильно бив себе в груди, приписуючи собі всі мислимі і немислимі перемоги над нацистами, та не менш успішно розштовхуючи ліктями можливих конкурентів.
Сьогодні кожен бажаючий швидко знайде в Інтернеті всю необхідну інформацію про так званого «маршала перемоги» і може сам зробити належні висновки. Ми ж обмежимося лише трьома свідченнями.

Свідчення фронтовика. Ніколай НІКУЛІН, автор популярних нині «Спогадів про війну», описує початок травня 1945-го: радянська військова техніка заполонила шосе Франкфурт-на-Одері – Берлін і суцільним потоком рухалася до німецької столиці, аби поставити переможну крапку у тривалій війні. «Раптом у безперервності ритму дорожнього руху виявилися перебої, шосе розчистилося, машини застигли на узбіччях, і ми побачили щось нове – кавалькаду вантажівок з охороною, озброєних мотоциклістів і джип, в якому сидів маршал Жуков. Це він силою своєї незламної волі посилав уперед, на Берлін, все те, що рухалося по шосе, все те, що акумулювала країна, що вступила в смертельну сутичку з Німеччиною. Для нього розчистили шосе, і ніхто не повинен був заважати його руху до німецької столиці.
Але що це? По шосе стрімко рухається вантажівка зі снарядами, обганяє начальницьку кавалькаду. Біля керма сидить іван, йому наказали швидше, швидше доставити боєприпаси на передову. Батарея без снарядів, хлопці гинуть, і він виконує свій обов’язок, не звертаючи уваги на регулювальників. Джип маршала зупиняється, маршал вискакує на асфальт і кидає:
– …твою матір! Наздогнати! Зупинити! Привести сюди!
Через хвилину тремтячий іван постає перед грізним маршалом.
– Ваші водійські права!
Маршал бере документ, рве його на шматки і гаркає охороні:
– Побити, обіссати і кинути в канаву!
Свита відводить івана в сторону, тихенько шепоче йому:
– Давай, іди швидше звідси, та не попадайся більше».

Свідчення колеги. Маршал Андрій ЄРЬОМЕНКО: «Жуков, цей узурпатор і грубіян, ставився до мене дуже погано, просто не по-людськи. Він усіх топтав на своєму шляху… Це людина страшна й недалека. Вищої марки кар’єрист… Слід сказати, що жуковське оперативне мистецтво – це перевага в силах у 5-6 разів, інакше він не буде братися за справу, він не вміє воювати не кількістю, і на крові будує свою кар’єру».

Свідчення розвідника та історика. Віктор СУВОРОВ звертає увагу, що Сталін призначив Жукова своїм заступником 26 серпня 1942-го, коли захлинувся черговий наступ на Сичовку. «Відзначимо: не після великих перемог командувач Західним фронтом Жуков пішов на підвищення і став заступником Верховного головнокомандувача, а після восьми місяців кривавої безпросвітної м’ясорубки. Не за блискучі перемоги Сталін піднімає Жукова, не за геніальні думки. Сталіну сподобалися інші якості Жукова: багато місяців жене сотні тисяч людей на вірну смерть, і навіть обличчям не здригнувся!
Сталіну потрібно було мати в помічниках двох людей з абсолютно різним складом характеру. Це як у командира полку начальник штабу – мислитель, а заступник командира полку – поганяло. Командир полку відповідає за все. Начальник штабу – поруч. Він – генератор ідей. Він – центр управління. А туди, де вирішується в даний момент найважливіше завдання, командир полку посилає свого заступника – кричати і матюкатися.
На всіх інших рівнях – та ж система: у будь-якого начальника завжди повинен бути один помічник, так би мовити, по розумовій частині, а інший – по частині пробивній. Ось і на самому верху Сталін влаштував так само. При Сталіні – мислитель Василевський. Він розробляє плани. Але потрібен ще й той, чия робота – гнати людей на смерть. І це робота для Жукова. Жуков – заступник по розстрільній лінії, помічник Верховного головнокомандувача по мордобою».

А «вишенькою на торті» – масштаби пограбувань Жукова на окупованих територіях, що своїм розмахом і нахабством спричинили навіть окрему постанову Політбюро ЦК ВКП(б) 20 січня 1948 р. Де чорним по білому на всю країну проголошено: «Зазначені вище вчинки і поведінка Жукова на Комісії характеризує його як людину, що опустилася в політичному і моральному відношенні».
А що, гарний підпис для можливого пам’ятника Жукову – наприклад, такого, де «славетний полководець» тягне в ешелон величезну торбу з «барахлішком».

Сергій ГОРОБЕЦЬ,Український інститут національної пам’яті