Спочатку в Facebook з'явився плакат, підписаний організацією Донбаська Русь із заголовком: "Вивчаємо україн ... вибачте, польську мову". І пари слів, які практично ідентичні в польській і українській, але відрізняються в російській, - пишуть Петро Косьчіньський і Тетяна Серветник у польській газеті Rzeczpospolita.
Польське "aby", українське "абі", російське "лишь бы". Польське "amator", українське "аматор" і російське "любитель". Польське "bielizna", українське "білизна" і російське "белье".
У відповідь швидко з'явився інший плакат - "Вивчаємо московський діалект польської мови" з аналогічними парами слів: польське "człowiek", російське "человек" і українське "людина"; польське "samolot", російське "літак" і українське "літак"; польське "granica", російське "граница" і українське "кордон".
Це можна сприймати як жарт, у відповідь на який пролунав інший жарт. Невідомо, чи дійсно до справи має стосунок Донбаська Русь - на її сайті немає жодного слова про "проект вивчення української мови". Однак фоном слугує тут конфлікт навколо статусу російської мови в Україні та небажання українських росіян вчити "державну мову".
"Я двомовна, звичайно, якщо не вважати знання польської. Українську та російську я знаю однаково добре. Але в центральних районах України наймолодше покоління, школярів володіє російською дуже слабо, - каже вчителька Лариса Вермінська - керівник польської організації в Бердичеві. - А те, що українська мова дійсно дуже близька до польської, це безперечно. Українцям простіше зрозуміти, коли в польській мові пишеться буква "ż", а коли поєднання "rz" (вимовляють однаково - прим. пер.): в українських словах "ż" залишається (наприклад, żaba - жаба), а "rz" змінюється на "р" (wierzba - верба)".
"Немає нічого дивного, що в польській та українськй мовах трапляється багато схожих слів, - пояснив у розмові Rzeczpospolita історик Костянтин Бондаренко з київського Інституту української політики. - Аж до початку XX століття поляки були найчисельнішими після українців мешканцями правобережної України. Польська шляхта в 60 -і роки XIX століття зіграла важливу роль у формуванні національної самосвідомості моїх співвітчизників. Значна частина українських земель належала до II Речі Посполитої. Так що у нас є спільні слова і багато спільних пісень. Польські слова ми можемо також виявити в білоруській та литовській мовами "
Але націоналістично налаштовані росіяни бачать цю справу зовсім інакше. На YouTube можна подивитися фільм Правда про походження української мови. По-перше: назву Україна придумали поляки, оскільки ці землі називали "малоросійськими". Також поляки придумали релігійних колаборантів - уніатів, а самих українців придумав австро-угорський Генштаб під час Першої світової війни, щоб відокремити частину російських земель від Росії. Українську мову створив Михайло Грушевський (президент України в 1918 р. - Rzeczpospolita) - росіянин, за австрійські гроші.
Є й інші схожі фільми. Наприклад, Народження української мови, в якому академік Микола Левашов переконує, що українська є просто діалектом російської мови. Є і різні інтернет-сайти, де доводиться, наприклад, що знаменитий український поет Тарас Шевченко писав не українською, а російською.
На думку львівського публіциста Антона Борковського, інтернет все частіше використовується як інструмент дезінформаційної війни проти України. "Це нове явище в нашій політиці. У мережі з'являється все більше коментарів найнятих експертів, які роблять абсурдні заяви на тему історії України або належного" місця українців "в Європі і світі", - пояснив він Rzeczpospolita, підкресливши, що в ці ігри почали втягувати Польщу і поляків. "А перевірити, чиї це теорії - справжніх чи лже-експертів - неможливо, бо автор розміщуваної інформації часто залишається анонімним", - додає Борковський.
Українські історики та лінгвісти дотримуються з приводу мови зовсім іншої думки, ніж їхні російські колеги. Олександр Паль доводить, що багато імен російських князів у стародавніх хроніках були записані в українському звучанні, наприклад, Олена, Данило, Михалко. Мова, якою говорили в Київській Русі, була близькою до сьогоденної української та використовувалася, наприклад, в княжих зведеннях законів.
Мирослав Попович, Києво-Могилянська академія: "На російськомовному сході України, у Донбасі, в Криму та Одесі, з'являється багато книг і журналів з тезами, що українська мова - це сільський діалект російської мови або наслідок впливу польської мови на російську. Так можна було писати в XIX столітті, але не зараз, коли ми вивчили історію цих трьох мов - української, польської та російської. Серйозні люди не бачать тут місця для дискусії. Однак потрібно визнати, що проблеми з українською мовою в Україні залишаються: вона слабко охороняється, а політика нинішньої влади в цьому напрямку нейтральна або ворожа. Багато представників української влади демонстративно користуються російською, кажучи, що цього вимагають від них виборці. Невирішеним залишається також питання визнання регіонального статусу російської мови там, де проживає численна російська меншина, що допомогло б знизити суспільну напругу".

Джерело: http://ua.korrespondent.net