Урал і Західний Сибір – регіони, звичайно, російські. Але в силу історичних обставин тут живе велика кількість неросійських народів. Зрозуміло, тут наявний досить високий відсоток татар і башкирів. А ще є досить серйозна українська діаспора. Причини, за якими наші потрапляли сюди, - різноманітні, а ось любов до Батьківщини і спогади про неї – універсальний чинник, що об’єднує більшість тутешніх українців.

Єкатеринбург (в роки радянської влади – Свердловськ), який сьогодні називають столицею Уралу, став другим домом для багатьох українців з різних регіонів нашої Батьківщини. Тут є і галичани, і вихідці з Донбасу, і представники центральної України. В радянські роки, потрапляючи сюди, люди, хоча й розлучалися з своєю Батьківщиною, все одно своєї держави не залишали. Просто міняли один регіон „соціалістичної вітчизни” на інший. Звичайно, не про яку діаспору тоді не могло бути й мови, українці Уралу були рівними серед рівних „радянськими людьми”. Але в 1991 році розпався Радянський Союз, Україна стала Незалежною державою, в Росії йшла небачена демократична ейфорія. У цих умовах національно-свідомі українці міста Єкатеринбурга вирішили створити місцеву українську організацію, яка спочатку стала називатися Уральська Асоціація Українців. Одним з тих, хто стояв у витоків організації, є доктор медичних наук, професор Микола Леонтійович Кернесюк, багаторічний працівник місцевого медичного інституту, уродженець Кіровоградщини, який написав статут організації. Про Миколу Леонтійовича хочеться сказати: „щирий українець” чи, мабуть, „свідомий”, „небайдужий”, хоча, здається, всі подібні пафосні прикметники будуть зайвими, оскільки його можна охарактеризувати просто: Українець. Це людина, що цілком достойна називатися цим словом. Незважаючи не те, що Кернесюк – професійний медик, завідувач анатомічної кафедри, він може повідати багато чого цікавого не тільки про класиків української літератури, а (що дуже важливо) й про менш відоміших (іноді – цілком незаслужено) українських письменників і поетів. Можна почути від Миколи Леонтійовича цікаві речі на тему української історії. Сьогодні Микола Кернесюк – заступник Голови організації у культурних питаннях.
Згодом, організація перетворилася на Українську національно-культурну автономію міста Єкатеринбурга, а Головою став Стефан Григорович Паняк (з 1996 року), теж професор, але геолог, досвідчений працівник Уральської Гірничої Академії, уродженець Галичини, випускник Львівського університету. Стефан Григорович давно й серйозно займається наукою. Його дослідження є дуже глибокими й фундаментальними, вони виходять за межи геології. А його досягнення на фронті громадської діяльності не обмежуються посадою Голови єкатеринбурзької діаспори, Стефан Паняк – член Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР), член правління Об’єднання Українців Росії, директор Інтернет–сайту „Кобза” (www.kobza.com.ua), що висвітлює життя українців Росії. Влітку 2006 року Стефан Паняк разом з Миколою Кернесюком брав участь у ІV Всесвітньому Форумі Українців, а також разом з частиною Президії УВКР мав зустріч з Президентом України Віктором Ющенком.

Після розмови з Паняком можна багато чого зрозуміти у хитромудрій українській політиці, оскільки він доводить, що нічого такого вже хитромудрого в ній немає, а головні процеси пояснюються загальними законами суспільних процесів, а також, що аналогічні події мають чи мали місце в інших країнах. Останнім часом Стефан Паняк написав книжку „Україна і Росія: чому окремо…”, в якій зібрано публіцистичні статті за післяперебудовний період, в яких автор зрозумілою кожному мовою відкриває перед читачем різні питання українського життя, зокрема діаспорного, відносин українського й російського народів, часто апелюючи до драматичних подій нашої історії. Головна мета цих статей – донести російському читачеві українську точку зору щодо важливих проблем. Публіцистика Паняка неодноразово публікувалася в серйозних українських і російських виданнях і збірках. Незважаючи на свою принципіальну позицію, Паняк є переконаним демократом і завжди повторяє, що на будь-яке питання може бути кілька точок зору, які мають рівні права на існування. Здається, після всього цього стає зрозуміло, що Стефан Григорович є палким патріотом України і незмінно ЗА Незалежність України. Так само, як і Микола Леонтійович Кернесюк.

Взагалі, Голова Паняк і його заступник Кернесюк мають приблизно однакову думку щодо більшості питань українського життя.

Звичайно, не тільки Паняк і Кернесюк є цікавими представниками єкатеринбурзької діаспори. На зустрічах автономії завжди присутній учасник Великої Вітчизняної Війни (військовий льотчик) випускник Військової Академії полковник Михайло Микитович Вишницький, батьків якого вивезли на Урал з Черкащини комуністи. Його мати часто повторювала: „Де б ми не жили, серце наше завжди в Україні” Є багато інших цікавих особистостей, згадати всіх неможливо.
азом з Автономією діє хор української пісні „Світанок”, а також ансамбль „Дніпряночка”. „Молитва” („Боже, Великий Єдиний…”) у виконанні нашого хору – обов’язкова частина будь-якого концерту національних колективів, що іноді влаштовує місцева влада. Цю чудову пісню, яка вряд чи може залишити спокійним серце будь-якого українця, в нас співають у своєму варіанті, що трошечки відрізняється від оригінального:

Боже, великий, єдиний,
Русь – Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.

Автор цього варіанту – Микола Кернесюк. Багаторічним керівником хору є професійний музикант, лауреат багатьох нагород Вадим Миколайович Косюк. Безпосередню участь у діяльності хору бере також Ольга Михайлівна Голова. В хорі беруть участь як люди з музичною освітою, так і непрофесіонали, які, незважаючи на це, чудово співають: Фаїна Данилівна Кернесюк, Людмила Олексіївна Павлова та інші.
18 жовтня 2007 року в житті Автономії відбулася значна подія. В єкатеринбурзькому Будинку Офіцерів Приволзько-Уральського військового округу відбувся концерт заслуженого артиста України родом з Уралу Єгора Славіна, в якому взяли участь хор „Світанок”, який власно відкрив цей концерт, і ансамбль „Дніпряночка”. Тоді в Єкатеринбург з’їхалося багато представників української діаспори в Росії. Цим було доведено, що Україна на Уралі є. Славін співав як російські „Очи чорные” та „Как молоды мы были”, так і українські „Дивлюсь я на небо” та „Ніч яка місячна”, концерт називався „Украина и Россия: общие корни”. На концерт прийшли консул США в Єкатеринбурзі, американський українець Джон Степанчук, а також єкатеринбурзький підприємець родом з Черкащини Петро Степанович Щербина.

До речі, Петро Степанович – успішний підприємець, часто зустрічається з губернатором Свердловської області Едуардом Росселем, який довіряє Щербині налагоджувати економічні зв’язки Свердловської області з Україною. Він та Володимир Піддубний, ще один екатеринбурзький підприємець українського походження, є близькими друзями нашого товариства.
Взагалі, Губернатор Едуард Россель активно працює з нацменшинами області, буває бажаним гостем на концертах національних колективів, зокрема на тому, що присвячений Дню народів Уралу, він проводиться навесні.

15 лютого 2008 року в конференц-залі Уральського Гірничого Університету відбулася зустріч Української Автономії з Головою міста Єкатеринбурга Аркадієм Михайловичем Чернецьким. Мер у своїй роботі приділяє серйозну увагу національному питанню і працює з національними організаціями. Аркадій Михайлович висловів свою повагу українцям Єкатеринбурга, а також повідомив присутніх з тим радісним фактом, що в Єкатеринбурзі, на жаль, на відміну від деяких інших міст Росії, практично не поширений націонал-шовінізм, місто практично уникнуло долі інших регіонів, де трапляються напади на людей неросійської національності, а отже ніхто не заважає представникам всіх національностей мирно співіснувати. Також мер повідомив про політичну ситуацію в країні, вибори Президента Росії 2 березня і одночасні вибори мера міста. На зустрічі також були присутні місцеві політики українського походження: засновник мережі супермаркетів „Кіровський”, а сьогодні – депутат Палати Представників Свердловської Області Ігор Іванович Ковпак, Голова адміністрації Ленінського району Єкатеринбурга та інші. Також на зустрічі був Генеральний консул США в Єкатеринбурзі Джон Степанчук, який привітав всіх українською мовою. Звичайно, брали участь в концерті заслужений артист України Єгор Славін і ансамбль „Дніпряночка”.

Українська Автономія разом святкує найголовніші державні свята: День Конституції України й День Незалежності України. На Різдво й Великдень, звичайно, йдемо до церкви. В храмі, де ми святкуємо ці свята нас приймає отець Микола (Ладюк), українець, який досі не забуває своєї Батьківщини. У лютому проходить зустріч, присвячена Лесі Українці, в березні – Тарасові Шевченку. Навесні також буває день ветеранів. Взагалі, зустрічі проходять щомісяця. Влітку багато членів Автономії їдуть на Батьківщину, а потім діляться враженнями від побаченого.

Українська Автономія Єкатеринбурга підтримує тісний зв’язок з Генеральним Консульством України в Тюмені, особисто з Консулом Євгеном Левицьким, а також з тюменськими організаціями українців. В Тюменській області мешкає надзвичайно багато українців, за радянські роки оскільки вони приїжджали туди працювати на родовищах нафти й газу. Сьогодні там працює серйозна українська організація, що також має свої художні колективи і заклади української культури. Українська діаспора Тюмені видає газету „Голос України в Західному Сибіру”, вона знайомить читачів з політичними, економічними та культурними подіями в Україні, кадровими призначеннями в Уряді України, біографіями новопризначених урядовців, публікує аналітичні статті з українських видань, є спортивна рубрика, а також рубрика, присвячена проблемам сімейного життя. Стефан Паняк, голова єкатеринбурзької автономії регулярно роздає нові числа цієї газети.

На зустрічах українців Єкатеринбурга часто буває Ігор Алентьєв, торгівельний представник України на Уралі.

Головною метою Української Автономії є збереження національно-культурної ідентичності: не дати людям забути свої рідні мову й культуру.

Ясна річ, ми маємо не тільки успіхи, а й проблеми. В нас досі немає постійно діючої школи української мови, немає навіть свого власного помешкання. В Єкатеринбурзі немає своєї української газети. Звичайно, існують проблеми з фінансуванням, хоча в кого їх немає?
..
Таким чином, на Уралі є осередки української культури, які притягують до себе людей, яким потрібен зв’язок зі своєю Батьківщиною. Людей тут об’єднує любов до Батьківщини і нерозривний моральний зв’язок з нею, що набагато серйозніше, чим політичні суперечки, що так часто відштовхують українців один від одного.

Василь Горєлов,
Українська національно-культурна Автономія м. Єкатеринбурга