Неписане правило гласить, що нічого в світі просто так не відбувається. Все має свою причину, унаслідок якої будь-яке явище появилось та існує. Причина, як правило, не лежить на поверхні, до неї треба докопуватись. Яка, наприклад, причина нинішнього стану України як незалежної держави, коли спотворюється її історія, коли в ній на двадцять другому році існування доводиться боротися за утвердження української мови як державної, коли інформаційний простір майже повністю належить Росії, коли на майданах більшости областей ще бовваніють пам’ятники засновнику тероризму і кату України Бланку-Леніну, а назви вулиць прославляють більшовицьких вождів, які розпинали Україну, коли попи в церквах Московського патріархату відкрито агітують прихожан голосувати на виборах проти патріотично налаштованих кандидатів, коли значна кількість посадовців, депутатів різних рівнів відверто проявляють ворожість до всього українського, коли патріотів України, людей, серце яких болить за Україну, принизливо ображають «свідомитами», «бандерівцями», «фашистами»??... У якій ще країні світу можлива така ситуація?
Кажуть, що це не головне, була б нормально оплачувана робота, нормальні пенсії та інші матеріально-побутові умови для достойного проживання. Все це так. Але тоді Україна перестає бути самостійною державою, яку б поважали в світі, вона перетворюється просто в територію, на якій проживає байдуже до всього, що пов’язано з Україною, населення. Таким станом України охоче користуються наші сусіди, в першу чергу Росія.
Здавалося б, що заважає на чергових виборах обрати національно свідомих патріотів у всі ланки влади і підняти Україну на рівень розвинутих країн Європи з високим достатком її громадян, як це зробили інші народи? Так ні! Кожен раз, наприклад, до Верховної Радди, виборцями Сходу і Півдня України обираються особи, які вороже ставляться до всього українського, різні чечетови, єфрємови, ківалови, данілови, симоненки і їм подібні.
Отже, можно стверджувати, що основна причина теперішнього положення України приховується в самому народі України, який формувався в різних історичних умовах.
Територія західної України (сім областей) перебувала під впливом Європи з її загальнолюдськими цінностями, де преорітет віддавався особистості. У цьому регіоні збереглися українські традиції і звичаї, збереглася віра в Бога всупереч шаленому московсько-більшовицькому атеїзму. Тут і тепер відбувається менше злочинів, ніж на сході України.
Схід України був під впливом Росії.Основна маса росіян зараз проживає в регіоні Донецького басейну, а також у Криму. За переписом населення, проведеного в 2001році, українців – 77,8 %, росіян – 17,3 % (8 мільйонів), інших національностей – 4,9 %. Із восьми мільйонів етнічних росіян 77 % проживають на сході України і частково на півдні. Руська національна меншина дуже активна, всіма засобами намагається впливати на ситуацію в Україні не на її користь. Цей регіон виявився і більш креміногенним, у ньому домінуюють азіатські підходи в ставленні до життя людини, до її свободи на відміну від заходу України. Обрання президентом України представника цього регіону перетворює Україну у «Великий Донбас».
Постає питання – у результаті чого, яких факторів виник такий склад населення України, чому український народ до цього часу залишається роз’єднаним, хто його роз’єднав і продовжує роз’єднувати і кому це вигідно? На поверхні лежить відповідь, що винні в цьому ті, хто тепер жирує, хто за декілька років став міліардером, хто по-злодійськи захопив багатства країни, хто через свої засоби масової інформації дурить національно несвідомий народ «завтрашнім покращенням». Не важко здогадатися хто ці особи. Це вчорашні посадовці партійної і комсомольської номенклатури, представники «богообраної» нації, які у всі роки помогали поневолювачам гнобити корінне населення, діючи за принципом «розділяй і володарюй». Але всі вони скоріше використали ту ситуацію, яка склалась в Україні після проголошення незалежности. А процес роз’єднання, розмивання етнічного складу українців почався набагато раніше. Цілеспрямовано і послідовно проводила його спочатку царська, а потім більшовицька Росія. Ця диявольська робота проводиться російськими спецслужбами і по сьогоднішний день.
Значний наплив росіян в Україну був викликаний розвитком промисловості Донбасу на базі видобутку вугілля. У той час основна маса населення Донбасу проживала в селах і займалась землеробством. Шахти, інші промислові підприємства вимагали робочих рук. Селянин не хотів покидати свій кусок землі і йти працювати на шахті. З нечерноземних районів Росії масово переселяли росіян на розбудову Донбасу. З часом почали виникати міста, в яких вони поселялись. У результаті в наш час у Донецькому басейні преважна більшість населення, а це, в основному, росіяни, проживає в містах і лише незначна кількість – у селах.
Другим фактором змінення етнічного складу українців були голодомори, які організовувалися і проводилися більшовицьким керівництвом Росії, особливо голодомор 1932-1933 років. Мета голодоморів – знищити селянина як носія української ідеї, української ідентичности. Це був геноцид українського народу, який не визнає Росія. Не визнав його і президент України Янукович, чим підтримав Росію. Мільйони селян були знищені, цілі села вимирли і на їх місце з Росії ешелонами завозили знову ж таки росіян. Як свідчить Левко Лук’яненко в книзі «Маршал Жуков і українці...»: «На 28 грудня 1933 року в Україну відправлено 329 ешелонів, 21856 господарств, 117149 членів сімей, 14879 коней... План перевозок на Україну виконаний на 104,7 %».
Важливим документом для розуміння суті голодомору 1932-1933 років є доповідь консула Італії Серджіо Граденіго своєму урядові під назвою «Голод і українське питання» від 25 травня 1933 року. У доповіді зазначається: «Нині можно передбачити остаточну долю цього «етнічного матеріалу», який хочуть змінити... З цього я роблю висновок: теперішня катастрофа спричинить колонізацію України переважно російським населенням. Це змінить її етнографічну природу. Можливо, в дуже близькому майбутньому не доведеться більше говорити ні про Україну, ні про український народ, оскільки Україна фактично стане російським регіоном».
У часи Радянського Союзу московсько-більшовицьке керівництво продовжувало дії щодо зміни етнічного складу населення України. У 30-ті роки минулого століття каральні органи СРСР поголовно знищили українську національно свідому інтелегенцію, фактично обезглавили українську націю. Під гаслом зміцнення кадрового корпусу в Україну направляли тисячі росіян. Так, за період 1931-1932 років було замінено 80 % секретарів райкомів партії, на зміну яким прибували ченовники – росіяни. Якщо на 1941 рік в Україні було 900 тисяч росіян, то тепер їх налічується майже вісім міліонів.
Колонізація України росіянами стала грандіозним планом політичного «закріпачення» України: у ній народилися нові покоління росіян, які вважають Україну своєю землею, але не бажають при цьому бачити Україну українською. Саме ці нащадки колонізаторів голосують за антиукраїнські сили, саме вони розколюють Україну за мовними, історичними, церковними, зовнішньополітичними питаннями, саме вони виступають за другу (російську) державну мову, за приєднання України до Митного союзу, за просування «руського миру». Саме вони продовжують русифікацію України. Все це повністю співпадає з політикою кремлівського керівництва, яке не може змиритися і ніколи не змириться з існуванням незалежної України, бо незалежна Україна це «заноза в тілі» Росії. Всілякі заяви Росії про слов’янську єдність, про дружбу, партнерство наскрізь фальшиві. Як тільки в Брюселі натякнули Януковичу на можливість підписання восени 2013 року договору про асоціацію з Європейським союзом, то зразу з Кремля дали чіткі вказівки своїм дипломатам в Європі всіма засобами не допустити цього акту, дескридитувати Україну в світі якимси завгодно засобами.
Проросійськи налаштована частина населення України не вела б себе так нахабно по відношенню до всього українського, якби не відчувала широку підтримку з боку Росії. Одною із сприятливих умов об’єднання України буде умова, коли Росія перестане втручатися у внутрішні справи України через свою п’яту колону, яка представлена партіями: комуністів, регіонів, партієй Вітренко і різними руськими і слов’янськими блоками.
Історія свідчить, що Московія-Росія протягом століть відносилась до України вороже. Достатньо нагадати тільки деякі факти такого відношення.
Після смерті Богдана Хмельницького Москва почала наступ на козацьку Україну. У 1659 р. цар посилає проти України стотисячне військо і гетьман І. Виговський розбиває москалів. Ця перемога перекреслила Переяславську Угоду. Андрусівське перемир’я 1667 р., укладене Московією з Польщею, поділило Україну внаслідок зради Москви між двома державами. У 1686 р. скасована автономія української церкви, у 1693 р. Московський патріархат заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати книги українською мовою. У 1708 р. московські війська зруйнували гетьманську столицю Батурин і вирізали вщент все його населення. У 1713 р. Московія за наказом Петра І привласнила собі нашу назву Русь-Русія-Росія, бо грецька назва Руси звучить як Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські азійські племена, шахрайством привласнили собі нашу тисячолітню історію і духовну спадщину. У 1718 р. московити спалили архів та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, документи і книги в яких збирались і поповнювались понад 700 років. Було видано багато указів про заборону української мови, скасована гетьманщина, зруйнована Запорізька Січ.
Перебуваючи в Ялті в 1944 р., Сталін у бесіді з Черчілем сказав, що він в Україні знищив 10 мільйонів селян в передвоєнний період. Чарльз Керстен, американський сенатор, у 1962 р. висловився так: «Московські методи нищення українців такі немилосердні, що подібних в історії тиранії ніде знайти неможливо».
Як наслідок всіх цих процесів за 350 років нас, українців, зробили чужими по відношенню між регіонами. Об’єднання України почнеться тоді, коли кожний громадянин перш за все буде думати про національні інтереси держави, стане патріотом України. Тепер ніхто не може змусити жити в Україні того, хто хоче з неї виїхати. А це означає, що той, хто добровільно живе в Україні, зобов’язаний бути законослухняним і дбати про благо України, бо життя і добробут кожного залежить від стану суспільства.
Проблема об’єднання України може бути вирішена в результаті послідовної, копіткої пропагандиської, роз’яснювальної роботи всіма засобами масової інформації, у першу чергу телебаченням. Для цього потрібна тверда політична воля центральної влади. При такому президентові як Янукович чекати такої роботи марно і її не будуть проводити теперішні власники ЗМІ. Вони культивують розпусту, підступ і лукавство, жорстокість і садизм. Телевізійний екран перетворили на школу вбивств і наркоманії, осміяли традиційну народну мораль. Замість прищеплиння любові до праці ЗМІ виховують у нашої молоді любов до красивого бездуховного життя. Ми бачимо, як проти української нації ведуть інформаційну війну, обдумано і послідовно, впродовж 22 років послабляють духовні звязки між поколіннями. До того ж левова частка передач ведеться російською мовою.
Вихід із нинішнього стану один – сформувати в Україні національно-патріотичну владу на всіх рівнях, починаючи від сільського голови до президента держави.

Василь Мельничук.
травень, 2013.