Він мріяв об’єднати релігії. Його вважали диваком. Але лише одна імперія не витримала його світла.

Уявіть собі людину, що подорожує Європою у XVII столітті, несучи з собою не зброю й не амбіції, а рукописи, сонети, видіння Царства Божого та віру в можливість миру між релігіями. Його звали Квірінус Кульман — поет, містик, філософ, натхненник і мученик.

Це історія, яка мало відома навіть серед німців. Історія, що дивним чином відкриває глибокий, болісний, але правдивий контраст між османською честю та московською дикістю. Контраст, який ще тоді говорив про те, хто справді боїться духу свободи.

У другій половині XVII століття жив молодий німецький поет і містик Квірінус Кульман (Quirinus Kuhlmann) — постать настільки незвична й палка, що його життя більше нагадує видіння, ніж реальну біографію. Він писав математично-структуровані сонети, пророкував настання Царства Божого і вірив, що зможе об'єднати всі релігії в ім’я миру. Але ця світла мрія завершилася страшною трагедією. Кульмана, який сміливо подорожував від Європи до Стамбула і аж до Москви, спалили живцем у Московському царстві, звинувативши в єресі та чаклунстві.

Тим часом у «варварській» для християн Європи Османській імперії цього німецького поета, містика й філософа прийняли з повагою, вислухали — і відпустили з миром.

Ця історія — не просто біографія незвичного поета. Це дзеркало, яке показує глибокий контраст між цивілізованістю духовного терпіння і жорстокістю релігійної нетерпимості, що й досі залишається серцевиною московитської ментальності.

Дитя війни і вогню

Квірінус Кульман народився у 1651 році в Бреслау (сьогоднішній Вроцлав). Він був надзвичайно здібною дитиною — у юному віці писав складні сонети, володів мовами, мав математичний хист і містичні переживання. Його поезія — це не просто вірші, а архітектонічні конструкції, в яких ритм, рима і символіка творили поетичні мандали.

Але Кульман не був просто письменником. Він вважав себе пророком, вибраним Богом для великої місії — духовного оновлення світу. Його мета: об’єднання релігій — християнства, юдаїзму, ісламу — в ім’я Царства Божого на землі. Для цього він мандрував Європою, проповідуючи мир і єдність.

Стамбул: розмова із султаном

У 1682 році Кульман прибув до Стамбула, столиці Османської імперії. І хоча був християнином і приїхав із Європи, його не переслідували. Навпаки — його вислухали в оточенні султана Мехмеда IV, і, хоч його ідеї вважали незвичними, йому дозволили залишити місто живим і вільним.

Цей жест заслуговує на окрему увагу: Османська імперія, яка у європейській уяві довгий час зображалася як дика і деспотична, виявилася більш терпимою до духовного інакодумства, ніж християнські монархії того часу. Вони могли побачити в поетові не ворога, а мрійника — і відпустили його з честю.

Москва: смерть у вогні

Але наступна зупинка Кульмана стала останньою. У 1689 році він прибув до Московії — тогочасного Московського царства. Він вірив, що й тут зможе переконати правителів долучитися до великої духовної реформи.

Проте московська система не знала ані милосердя, ані допитливості. В ній не було місця для пророків, поетів і візіонерів. Там були лише укази, страх і кара.

Кульмана арештували. Московські попи назвали його єретиком. Світська влада побачила в ньому небезпечного чужинця, що не вписується в офіційний догмат. Його катували, а потім, 4 жовтня 1689 року, спалили живцем на вогнищі, разом із його супутниками.

У ХХІ столітті московити продовжують палити — не тіла, а міста, мови, ідентичності, при цьому маскуючись під захисників духовності. Але їхня справжня суть залишається незмінною: страх перед свободою думки, перед поезією, перед істиною.

Квірінус Кульман — поет, який мріяв про єдність і заплатив за це життям — заслуговує на те, щоб про нього дізналися.

Бо пам’ять — це теж вогонь. Але не той, що спалює. А той, що освітлює шлях.

Олександр Майшев,
Національна спілка журналістів України,
"Європейська Україна"