Нещодавно у Фройденштадті, серед краси садової виставки Gartenschau 2025, відбулася подія, яка поєднала мистецтво, чуття та людське тепло. Театральна комедія «Schrecklich nette Nachbarn» («Жахливо милі сусіди») стала справжнім святом не лише для глядачів із добрим зором, а й для тих, хто сприймає світ через слух і дотик. Це була інклюзивна постановка з живою музикою та аудіодескрипцією, організована ініціативою „Sehnixe“ та неймовірною фрау Петрою Шнірле, яка вже понад п’ятнадцять років робить театр доступним для людей із вадами зору.

Гостей зустрів організований транспорт і доставив до Xentrum — мальовничого місця біля підніжжя Шварцвальду, де сама атмосфера налаштовувала на диво. Перед виставою учасники отримали рідкісну можливість не лише почути сюжет, а й відчути його фізично: торкнутися реквізиту, приміряти костюми, познайомитися з акторами в образах. Це дозволило голосу й характерам героїв «ожити» ще до початку вистави — ніби маленька подорож за лаштунки відкривала серце до сцени.

Коли розпочалася дія, кожен отримав пристрій, у якому звучав голос пані Шнірле. Тонко, без перебільшень і пафосу, вона в реальному часі описувала все, що залишалося невидимим: жести, вирази обличчя, світлові зміни, навіть дрібні деталі, що створювали атмосферу моменту. Її слова плавно впліталися між репліками акторів, і слухачі відчували себе прямо у центрі дії.

Не менше уваги приділялася музиці. Жива, відкрита, енергійна — юні музиканти з гурту „Happy Tones“ майстерно грали на гітарі, електронному піаніно та барабанах. Музика ставала майже окремим персонажем вистави: підсилювала драматичні моменти, підкреслювала комічні й ніжно огортала історію героїв. А яскраві костюми з паєтками на Тіні та Крістофі створювали для слабозорих глядачів додаткові світлові орієнтири на сцені, немов маленькі маяки у темряві.

Автором і режисером комедії став Юрґен фон Бюлов, знаний у Німеччині своєю багатою театральною спадщиною. У виставі грали Таня Шварц (Тіна), Крістіан Екель (Крістоф), Ульріке Краузе (Беа), Конрад Шулер (Фредерік) та Дерк Вітнебель (Клаудіус). Особливим режисерським прийомом стало введення акторки Хельги Денґлер (Свенья), яка сиділа серед глядачів у ролі «підсадної качки», додаючи інтерактиву й живості.

Гості висловили щиру вдячність фрау Петрі Шнірле, адже саме її професійність і чутливість дозволили людям із вадами зору відчути на дотик і на слух те, що інші сприймають очима. Радість і тепло, що панували після вистави, стали найкращим свідченням того, наскільки важливими є подібні ініціативи.

Хочеться вірити, що українські театри також переймуть подібну практику і відкриватимуть свої сцени, даруючи мистецтво кожному.