реклама партнерів:
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форум » Поетична сторінка » ДЗЮБА Сергій та Тетяна » Я–звичайна людина, тому зовсім не переймаюся Книгою Гіннесса
Я–звичайна людина, тому зовсім не переймаюся Книгою Гіннесса
Майшев Дата: Неділя, 21-Жов-2012, 21:37 | Повідомлення # 1
Admin
Група: Адміністрація
Постів: 26
Репутація: 100
Статус: Offline
Сергій Дзюба: „Я – звичайна людина, тому зовсім не переймаюся Книгою Гіннесса…”

Що сказати про Сергія Дзюбу? Він – не заздрісний і добрий, настільки взагалі доброю може бути людина. І це – письменник! Знаю його, здається, років сто, і увесь цей час він буквально дня не може прожити без книжки. Протягом року читає понад 400 романів, поетичних збірок, творів для дітей… Звик трудитися без вихідних та відпусток, а щоб трохи відпочити, із задоволенням ходить пішки – щодня, за будь-якої погоди, „накручує” по десять кілометрів. Також він постійно обливається холодною водою. А навесні, влітку та ранньої осені купається в Десні: цього року відзначив День Незалежності п’ятикілометровим запливом… Нещодавно Сергій та його чарівна дружина – письменниця, науковець і журналіст Тетяна Дзюба прославилися просто неймовірним, як для українських літераторів, міжнародним проектом „Вірші Сергія і Тетяни Дзюби 50-ма мовами світу”. З цього й почалася наша розмова.

– Сергію, у тебе й Тані – немало публікацій за кордоном. Відомі (навіть всесвітньо відомі!) письменники з усього світу перекладають ваші поезії. З чого все почалося? Як виник такий дивовижний проект?

– Думаю, кожному письменнику хочеться, щоб його твори перекладали іншими мовами. На Заході це – звична справа, особливо щодо перекладів англійською. Тільки-но знайомишся з успішним європейським літератором, як він уже цікавиться: „А ти публікувався англійською? Хто тебе переклав і де це надруковано?”. У моїх нових друзів вірші перекладені десятьма – двадцятьма мовами. Письменники в Європі активно спілкуються між собою, постійно зустрічаються на цікавих імпрезах та книжкових ярмарках у різних країнах – в Німеччині, Швейцарії, Франції, Великобританії… Їм зовсім нескладно, за першої-ліпшої нагоди, з’їздити до Праги, Софії чи Варшави. Практично всі (і не раз) побували у США. Вони взагалі звикли багато мандрувати!
Звісно, українські письменники поки що про таке можуть лише мріяти. На жаль, нашу літературу досі практично не знають у світі. Не читають не лише сучасних талановитих письменників, а й класиків – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського… Починаєш розмірковувати про Григорія Сковороду і чуєш у відповідь: „А хто це?”. Прикро, бо ми – анітрохи не гірші за інших, а то й кращі, якщо говорити про українську поезію!
Взагалі, пропагувати своїх митців за кордоном має держава. Як це давно й успішно роблять США, Франція, Німеччина, Великобританія… Та й у скандинавів і поляків є чому повчитися! На жаль, поки що українські можновладці не доросли до усвідомлення таких понять, як національна ідентичність, українська культура, українська література. Тобто вони абсолютно не розуміють, що в літературу потрібно так само вкладати кошти, як, наприклад, у спорт. Адже просто не привчені читати! Тому наразі у нас – єдиний вихід…

– Спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих!

– Авжеж. Тут для мене за взірець – Ігор Павлюк, який, по-моєму, має всі шанси стати першим всесвітньо відомим українським поетом. У нього вже є чудова англомовна збірка віршів, яка вийшла в солідному американському видавництві, а також поетичні публікації в авторитетних літературних журналах Великобританії. А нещодавно в Санкт-Петербурзі побачила світ його книжка віршів російською мовою. Я написав на неї рецензію з промовистою назвою „Єсенін. Висоцький. Павлюк”. Настільки був вражений і неповторною лірикою Ігоря Павлюка, і бездоганними перекладами! Знаю, що вже готова до друку його збірка польською… Одне слово, молодець!
Нас із Танею почали перекладати з легкої руки видатної письменниці, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Віри Вовк, яка вже багато років мешкає в Бразилії. Пані Віра з власної ініціативи переклала добірку наших віршів португальською та німецькою мовами для антології сучасної української поезії, яка вийшла в Ріо-де-Жанейро.
Згодом з’явилися переклади англійською (дякуємо відомому письменникові, співзасновнику легендарної Нью-Йоркської групи Богданові Бойчуку та поетесі зі США Любі Ґавур), французькою, іспанською, італійською, грецькою, шведською, норвезькою, фінською, японською, китайською, корейською, перською, івритом, чеською, словацькою, болгарською, албанською, сербською, хорватською, македонською, боснійською, литовською, грузинською, вірменською, білоруською, удмуртською…
Ігор Павлюк переклав нас російською (і готуються інші публікації в Російській Федерації). А науковці з Яґеллонського університету в Кракові Роксана Кжемінська, Анна Тилютка та Маріанна Хлопек-Лабо взагалі виявили бажання перекласти польською нашу поетичну книжку. Тобто на сьогодні маємо переклади 30-ма мовами світу. Проект продовжується – сподіваємося у перспективі надрукуватися 50-ма мовами.

– Варто зазначити, що це – талановиті літературні переклади, адже над ними працюють письменники, науковці і професійні перекладачі художньої літератури!

– Тому їх і друкують та розміщують на сайтах. Додам – усі переклади безкоштовні. Згодом видамо книжку з усіма текстами, біографіями й світлинами перекладачів.

– Так, це буде цікаво. А як ти взагалі знайомишся із зарубіжними літераторами?

– Головне, почати, а далі, переконавшись, що ми – люди нормальні і з нами можна співробітничати, вони зазвичай самі пропонують колег з інших країн – своїх приятелів. Кажу ж, там письменники активно між собою спілкуються і жодні кордони їм не заважають! Тож дякуємо відомим поетам: українці Анні Багряній, яка зараз мешкає в Македонії, болгарину Димитру Христову, албанцеві Єтону Келменді, іранцеві Сограбу Рагімі, грузину Раулю Чілачаві, поляку Войцеху Пестці, Олександру Кабанову – одному з найпопулярніших і найталановитіших сучасних російських письменників, Інзі Крукаускене (творчий псевдонім – Inga Dream) з Литви, боснійці Сеіді Беганович, удмурту Петру Захарову, білорусці Лілії Бондаревич (Черненко).
Немало посприяли нам і македонська письменниця (українка за походженням) Віра Чорний-Мешкова, голова Спілки українських письменників Словаччини, головний редактор літературного журналу „Дукля” та українського дитячого журналу „Веселка” Іван Яцканин.
Неабияк допомогли перекладачі художньої літератури: невтомна Ріта Кіндлерова – іноземка, а скільки зробила для пропаганди української літератури в Чехії! (фахівці надзвичайно високо оцінюють її роботу, зокрема переклад романів Оксани Забужко), доктор філософії з Греції Фотіні Папаріга, Ееро Балк із Фінляндії, норвежець Дагфінн Фолдйой – перекладач романів Михайла Булгакова та Бориса Акуніна, японець Хіроші Катаока – кандидат філологічних наук (до речі, дисертацію захистив у нашій державі), українці Всеволод Ткаченко, Сергій Борщевський, Іван Бондаренко, Надія Вишневська… Всі вони, як могли, підтримали наш проект.

– Тобі часом упорядники Книги рекордів Гіннесса не телефонували?

– Був один дзвінок, але з іншого приводу…

– Не важко здогадатися – ти ж три десятки своїх книжок присвятив дружині (на думку фахівців, це – очевидно, єдиний такий випадок в історії світової літератури)?!

– 40 книжок, якщо врахувати 9 радіокниг. Тобто все, що створюю, присвячую Тані: поеми і вірші, романи й оповідання, нариси і публіцистичні статті, есеї та рецензії, радіоп’єси й радіосеріали, казки та інші твори для дітей, гумор і пародії, пісні… Детективи, фантастику, пригодницькі книжки, мелодрами, документальні повісті і радіофільми на історичну та військову тематику…

– Неймовірно! І як на все це реагує дружина?

– Думаю, вона вже трохи звикла smile Власне, я ніколи не збирався робити з цього якусь сенсацію. То – моя внутрішня потреба. Врешті-решт книги – мої, кому хочу – тому й присвячую. Проте декому з літераторів-чоловіків це чомусь не подобається…

– Ну, ясно чому! Це ж імпонує їхнім дружинам – така вірність, ніжність, шляхетність… Взагалі, ти – надто позитивний, як для письменника, і це (з точки зору чоловіків) – підозріло!

– Однак я переконаний, що письменник має бути позитивним: жити за Божими заповідями й спати зі спокійною совістю. Тому, як правило, головні персонажі моїх книг – справжні чоловіки, здатні на героїчні, благородні вчинки: заради Батьківщини, коханих жінок, а інколи й зовсім незнайомих громадян. Взагалі ж, я – звичайна, нормальна людина, тому зовсім не переймаюся Книгою Гіннесса.

– Але ж ти прагнеш виокремитися, придумати щось нове. Наприклад, випустив книги у комплекті з радіокнигами, де говорять не актори, а реальні люди – безпосередні учасники всіх цих дивовижних історій. Тобто з твоєю допомогою вони відтворюють пережите. Персонажі книг грають самі себе!

– Я тоді почав працювати на радіо, і мене просто захопила ця ідея. Ще раз переконався, що життя – значно цікавіше за будь-яку вигадану виставу чи кінофільм. Причому ми не завжди працювали в студії – нерідко вирушали безпосередньо туди, де трапилася та чи інша пригода. Це неабияк допомагало моїм героям, адже вони – не професійні актори. Але в знайомій обстановці люди, які, по суті, вперше говорили в мікрофон, раптом „розкривалися” і починали блискуче імпровізувати!
Власне, і роман у міні-новелах для дітей „Потягуськи” ми зі співавтором – письменницею Іриною Кулаковською – готували спочатку для радіо, записуючи п’ятирічних малюків у дитсадку. За кожен запис всі юні учасники отримували від нашого мецената банани. Радіосеріал звучав в ефірі практично щодня – протягом двох років! Його безупинно хвалили і лаяли, проте байдужих не було. Виконавці головних ролей одразу стали „зірками”. Вони підросли, пішли до школи, однак і досі успішно виступають із „Потягуськами” .

– До речі, скільки бананів вони скуштували, доки готувалася ця книга? Може, ти рахував – просто з цікавості?

– Лічив не я, а меценат. Він і повідомив підсумковий результат, який виявився символічним: 222 банани!
Втім, ми створили й 36 радіоп’єс. Тут я вже запросив професіонала – заслуженого артиста України, актора Чернігівського Молодіжного театру Олексія Биша. Втім, і сам не відмовився від спокуси озвучити головні ролі у власних виставах. Просто в студентські роки грав у спектаклях театру „Поклик” Київського державного університету імені Тараса Шевченка, а також змагався в КВН – мої тодішні колеги по гумору нині знімаються в кіно, служать у театрах (саме так вони й висловлюються: актори служать, а, скажімо, підводники ходять морями-океанами), працюють у редакціях провідних українських газет і журналів. А Олександр Ткаченко тепер – генеральний директор каналу „1 + 1”…
Звісно, не мені судити, але радіо „Новий Чернігів” було доволі популярним (ми також працювали і в ефірі радіо „Мелодія”). Тому досі не розумію, чому чернігівська міська влада його закрила. Хіба ріжуть курку, яка несе золоті яйця?

– До того ж, у всіх своїх книгах (і радіокнигах) ти чудово розповідаєш про Чернігів та його мешканців – пропагуєш рідне місто на увесь світ! От, справді, немає пророка у своїй Вітчизні…

– Я люблю Придесення! І люди тут є надзвичайні, про яких просто гріх не написати. Тому, що б не трапилося, продовжуватиму свою справу.

– Втім, серед твоїх персонажів – немало і відомих людей!

– В основному, це – письменники, актори, художники, музиканти, науковці, космонавти, військові, спортсмени… Звичайно, я спілкувався і з нашими політиками: президентами, прем’єрами, спікерами, народними депутатами, однак такі інтерв’ю – не для книжок. Українські політики, по суті, не розмовляють, а виголошують гасла. Подібна риторика не витримує випробування часом. А в книгах має бути добре і вічне.

– Ти спілкувався з Георгієм Ґонґадзе – незадовго до його загибелі…

– У 2000 році я очолював громадську організацію журналістів „Чернігівський медіа-клуб”. Тоді інтернет ще не був таким популярним. Принаймні сам я ним не користувався. Але друзі показали мені ксерокопії матеріалів з „Української правди”. Автор вирізнявся безперечним талантом, а ще – сміливістю, інтелектом і почуттям гумору. Звісно, захотілося більше дізнатися про нього. Ми тоді мало не щотижня проводили творчі зустрічі з відомими й цікавими людьми, тож запросили Георгія завітати до Чернігова на таку дружню імпрезу. Він одразу ж погодився і незабаром приїхав – життєрадісний, усміхнений, вишуканий у манерах, на диво молодий, попри участь у війні й тяжке поранення.
Ми легко перейшли на „ти”. Своє ім’я – Георгій – він вимовляв через „Ґ”. Втім, представившись: „Ґеоргій Ґонґадзе”, запропонував: „Можна просто Ґія”. Так ми його й називали. Гість говорив жваво, із задоволенням: на одне моє слово він вимовляв сто. Однак це не було нав’язливо – відчувалося, що Георгій звик до публічності. Він виявився буквально невичерпний джерелом інформації. Вражали його життєвий досвід, простота й водночас – гідність та волелюбність, колоритний грузинський темперамент і гарна українська мова.
Звісно, не обійшлося й без дискусії. Як відомо, у 1991 році Георгій Ґонґадзе брав участь у антиурядовому повстанні в Тбілісі проти тодішнього президента цієї країни Звіада Гамсахурдіа. Ґія називав його диктатором, пояснював, що Гамсахурдіа узурпував владу й люто переслідував політичних опонентів, до яких потрапив, як „ворог народу” (під номером 28), і тато Георгія – Руслан Ґонґадзе – відомий грузинський режисер-кінодокументаліст.
Проте нам складно було повірити, що Звіад Гамсахурдіа, котрий на той час вважався символом свободи й демократії, син видатного письменника Константіне Гамсахурдіа (автора одного з моїх улюблених романів – „Десниця великого майстра”) – кривавий диктатор, як стверджував Георгій. Тим більше, тоді у Чернігові мешкав в еміграції близький соратник Звіада Гамсахурдіа – колишній депутат грузинського парламенту, класик сучасної грузинської літератури, кінорежисер, актор і журналіст Гурам Петріашвілі (потім він переїхав до Києва), який зовсім інакше розповідав про антизвіадистський заколот у його країні і дуже негативно оцінював діяльність промосковського ставленика Едуарда Шеварднадзе.

– Георгій щось говорив про свої стосунки з Олександром Морозом?

– На пряме запитання: „Ти – людина Мороза?” він відповів, що працює виключно на себе, як вільний, незаангажований журналіст. Звісно, у нього є власна громадянська позиція, тому й бореться з несправедливістю, критикує владу. Адже ЗМІ повинні контролювати дії можновладців, гостро реагуючи на їхні ганебні вчинки. З політиком Олександром Морозом „Українська правда” конструктивно співробітничає, але Олександр Олександрович – не роботодавець.
Ми поцікавилися у гостя, чи він не боїться, оприлюднюючи компромат на Леоніда Кучму та оточення президента. Ґія похитав головою, і почав спокійно розповідати, що за ним стежать якісь підозрілі особи, однак це аж ніяк не вплине на об’єктивність матеріалів у його інтернет-виданні.
Відверто кажучи, ніхто з нас і гадки не мав, яка небезпека чатує над Георгієм Ґонґадзе. Так, в Україні опозиційним журналістам погрожували, але їх не вбивали…

– Ти читав книгу відомого письменника-дисидента Віктора Єрофєєва „Енциклопедія російської душі”? Про неї багато дискутують – і в Росії, і в Україні. Єрофєєв відверто розмірковує про трагедію своєї нації, саркастично висміюючи її недоліки…

– Читав – правда, не в оригіналі, а в перекладі Василя Шкляра, який побачив світ торік у видавництві „Ярославів Вал”. Я навіть занотував деякі висловлювання російського літератора: „Не даремно росіяни змішалися з татарами, і тепер незрозуміло, чи то була Куликовська битва, чи просто громадянська війна. А якби росіянам насправді не сподобалася Візантія, можна було б, як на те пішло, перефарбуватися в католицтво. Запросили чи не запросили слов’яни варягів княжити – незначна суперечка, а те, що могли запросити (теж мені, знайшли кого: північних дикунів!), не впоравшись із собою, це точно.
Як важливо вміти не справлятися із собою, не бути жандармерією власної особистості! Усі із собою справляються, причісують інстинкти, стрижуть нігті, читають газети, а ми не справляємося. Ні з собою, ні один з одним. Ми вище за це.
Проте й інші теж із нами не справляються. Варяги не впоралися. Царі дали маху. Навіть Петро Перший не впорався. Бороди голив, стрільцям голови рубав, хуй у царя стояв, нічого не вийшло.
Росію час, нарешті, колонізувати. Як Африку. Колонізація Африці допомогла. Проклали дороги, стовпчики уздовж них поставили, червоно-білі, як у Франції. Навчилися казати „дякую” і „будь ласка”. Завезли в крамниці нормандські сири. Не все, звичайно, вийшло, не всі полюбили сири, животіють, як і раніше, гаснички світять, але щось усе-таки вдалося.
Попросити, щоб росіян колонізували. Без усяких потурань. Кого попросити? Тільки не німців. У тих нерви слабкі. Можуть росіян перебити. Вигідніше всією Росією попроситися до Японії новим островом. Або, за прикладом Аляски, відійти на торгах за сім мільйонів. І росіяни навчаться їсти нормандські сири, запивати їх бургундським вином. Зміняться нечувано. Але самобутність залишиться. Як у африканців. Ті все одно їдять руками. Вірять у своїх, не французьких богів. Носять божественний одяг бубу з королівською гідністю. Чим Росія гірша за Африку? А якщо гірша, якщо у нас немає бубу, немає хисту гідно носити одяг, немає гнучкості в пальцях і танцях, що тоді?”.
Безперечно, написано талановито, тому книжка й стала бестселером. Однак надто вже зневажливо росіянин Єрофєєв відгукується про своїх співвітчизників! Так, звісно, наш видатний меценат Євген Чикаленко теж інколи не витримував, називаючи у хвилини відчаю земляків „підлою нацією”. Але він віддано любив Україну – не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені: навіть свою землю продавав, щоб знайти гроші на випуск української газети!
Власне, є українці і є „хохли” – люди, які ганьблять своє, національне. За походженням вони – начебто українці, однак із тих чи інших причин перетворилися на манкуртів – персонажів відомого роману Чингіза Айтматова. Наші класики (Тарас Шевченко, Іван Франко, Пантелеймон Куліш…) засуджували „хохлів”, проте ніколи не паплюжили Україну. А Віктор Єрофєєв зневажає свою Вітчизну. У нього росіяни – втілення зла на землі! Підступні, свавільні, облудні, нахабні, тупі, жадібні, жорстокі, заздрісні, байдужі, продажні, ліниві… Почитати Єрофєєва – ну, просто виродки якісь! І все це написав росіянин. Як же треба ненавидіти свою націю, щоб отак звинуватити її в усіх смертних гріхах?!
Пригадую, з якою любов’ю говорив про рідну Грузію Георгій Ґонґадзе. А які проникливі, прекрасні вірші присвятили рідній землі Рауль Чілачава та Гурам Петріашвілі, котрі вже десятки років мешкають в Україні! Можна не шанувати Едуарда Шеварднадзе, як пан Гурам, і водночас бути великим патріотом Грузії. Це – нормально. А те, що робить „господін” Єрофєєв… Є такий вислів – „п’ята колона”. Це – про нього.

– Що ти зараз читаєш?

– Вірші російського поета Ігоря Губермана. Мені там сподобалося про політичну ситуацію, адже скрізь – одне й те ж: в Росії, Україні, Білорусі…

Одна мечта всех краше и светлей,
Одну надежду люди не утратили –
Что волки превратятся в журавлей
И клином улетят к ебени матери!

Розмову записав Василь Слапчук,
лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,
почесний громадянин Луцька і Волині,
м. Луцьк,
2012 р.


автор проекту "Європейська Україна" , головний редактор
 
Форум » Поетична сторінка » ДЗЮБА Сергій та Тетяна » Я–звичайна людина, тому зовсім не переймаюся Книгою Гіннесса
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Loading...

Останні новини

11:19
24-Лис-2020
В ООН визнали російську «владу» в Криму ОКУПАЦІЙНОЮ
18 листопада Третій комітет Генеральної асамблеї ООН ухвалив оновлену резолюцію з соц
21:19
22-Лис-2020
Оголошено переможців міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2020» у номінації «П’єси» (ВІДЕО)
22 листопада відбулася онлайн-церемонія нагородження переможців міжнародного літерату
18:22
22-Лис-2020
В італійському місті Помпеї знайшли останки двох жертв виверження вулкану Везувій
Археологи виявили поблизу стародавнього італійського міста Помпеї останки двох загибл
20:27
21-Лис-2020
Черговий антирекорд по захворюваності COVID-19 на Чернігівщині
За даними Управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА станом на 21 листопада в обла
19:11
21-Лис-2020
У Чернігові проведено пам’ятний захід з нагоди Дня Гідності та Свободи
20 листопада біля стели Героям Небесної Сотні у Чернігові відбувся пам’ятний захід з
11:02
21-Лис-2020
Втрата. Олена Белеванцева
20 листопада, пізно ввечері, у лікарні № 1, померла мама Чернігівського Героя Володим
21:07
20-Лис-2020
ЄС підтримує навчання українських прикордонників та митників задля кращого управління кордонами
20 листопада 2020 р. співробітники Державної прикордонної служби України (ДПСУ) і Дер
15:38
20-Лис-2020
17:49
19-Лис-2020
ДБР викликає на допити усіх лідерів Євромайдану у справі щодо державного перевороту
Державне бюро розслідувань викликає на допити усіх лідерів Євромайдану. Заявником у с
21:35
18-Лис-2020
Важка звістка з Торонто: не стало української меценатки Анни Кісіль
Вона була винятковою людиною – одною з найкращих, що мені трапилося на віку зустріти.
Усі новини




Loading...