18 червня 1917. 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд
1917, 18 (5) червня – розпочався 2-й Всеукраїнський військовий з’їзд.
2-й Всеукраїнський військовий з’їзд продовжив процес українізації армії, розпочатий попереднім з’їздом місяцем раніше.
Солдатський форум, попри заборону військового міністра Тимчасового уряду Олександра Керенського, проходив у будинку Оперного театру під охороною Богданівського полку і зібрав 2308 делегатів, які представляли понад півтора мільйона вояків-українців російської армії. Попередньо відкриття з’їзду планувалося на 17(4) червня 1917-го, однак через неочікувано великий наплив делегатів Троїцький народний дім, де базувався осередок клубу гетьмана Полуботка, не зміг вмістити всіх бажаючих. Тому для проведення з’їзду орендували найбільше приміщення тогочасного Києва, а його початок відтермінували на один день.
«Військовий Український З’їзд у Києві, круг якого зібралось було стільки нерозуміння й навіть ворожнечі, розбуркав київське життя так, як цього ще не було за часів навіть революційних. Інтерес до З’їзду надзвичайний панує серед усього громадянства, і юрби народу, що з раннього ранку до глупої ночі стоять коло міського театру та палко обмірковують події – найкраще свідчать про те, що в Київі зародився якийсь новий фактор життя, прокинувся якийсь нерв, що збірає на собі загальну увагу, робиться осередком думок і волі» – ділився враженнями Сергій Єфремов у газеті «Нова рада» під час з’їзду.
З’їзд засудив політику Тимчасового уряду щодо України і закликав Центральну Раду більше до уряду не звертатися, а «негайно приступити» до організації самостійних державних і військових структур. Зокрема, прискорити українізацію армії. Делегати висловилися за те, щоб всі новобранці, призвані з України, проходили службу на її території або на Чорноморському флоті.
Утворений першим з’їздом Український генеральний військовий комітет при Центральній Раді (18 членів на чолі з Симоном Петлюрою) доповнили ще 10 осіб: Лука Кондратович, Василь Матяшевич, Олександр Сливинський, Сприридон Білецький, Володимир Кедровський та інші. Також з’їзд обрав Всеукраїнську раду військових депутатів (132 особи), яка була кооптована до Центральної ради
З’їзд завершився 23(10) червня 1917-го.
Саме діяльність з’їзду спонукала Центральну Раду до проголошення І Універсалу.
Підбиваючи підсумки форуму, дослідник Владислав Верстюк зазначає, що «ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд насамперед відіграв надзвичайно важливу політичну роль, він продемонстрував потужну підтримку Центральної Ради з боку майже двох мільйонів військових… Немаловажним було й те, що з’їзд, з одного боку, продемонстрував рішучість українських сил щодо радикальних дій, але з іншого – давав зрозуміти, що ці сили не прагнуть повного розриву стосунків, апелюють до уряду, мають бажання до спільної праці та не є деструктивними, сепаратиськими силами».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
2-й Всеукраїнський військовий з’їзд продовжив процес українізації армії, розпочатий попереднім з’їздом місяцем раніше.
Солдатський форум, попри заборону військового міністра Тимчасового уряду Олександра Керенського, проходив у будинку Оперного театру під охороною Богданівського полку і зібрав 2308 делегатів, які представляли понад півтора мільйона вояків-українців російської армії. Попередньо відкриття з’їзду планувалося на 17(4) червня 1917-го, однак через неочікувано великий наплив делегатів Троїцький народний дім, де базувався осередок клубу гетьмана Полуботка, не зміг вмістити всіх бажаючих. Тому для проведення з’їзду орендували найбільше приміщення тогочасного Києва, а його початок відтермінували на один день.
«Військовий Український З’їзд у Києві, круг якого зібралось було стільки нерозуміння й навіть ворожнечі, розбуркав київське життя так, як цього ще не було за часів навіть революційних. Інтерес до З’їзду надзвичайний панує серед усього громадянства, і юрби народу, що з раннього ранку до глупої ночі стоять коло міського театру та палко обмірковують події – найкраще свідчать про те, що в Київі зародився якийсь новий фактор життя, прокинувся якийсь нерв, що збірає на собі загальну увагу, робиться осередком думок і волі» – ділився враженнями Сергій Єфремов у газеті «Нова рада» під час з’їзду.
З’їзд засудив політику Тимчасового уряду щодо України і закликав Центральну Раду більше до уряду не звертатися, а «негайно приступити» до організації самостійних державних і військових структур. Зокрема, прискорити українізацію армії. Делегати висловилися за те, щоб всі новобранці, призвані з України, проходили службу на її території або на Чорноморському флоті.
Утворений першим з’їздом Український генеральний військовий комітет при Центральній Раді (18 членів на чолі з Симоном Петлюрою) доповнили ще 10 осіб: Лука Кондратович, Василь Матяшевич, Олександр Сливинський, Сприридон Білецький, Володимир Кедровський та інші. Також з’їзд обрав Всеукраїнську раду військових депутатів (132 особи), яка була кооптована до Центральної ради
З’їзд завершився 23(10) червня 1917-го.
Саме діяльність з’їзду спонукала Центральну Раду до проголошення І Універсалу.
Підбиваючи підсумки форуму, дослідник Владислав Верстюк зазначає, що «ІІ Всеукраїнський військовий з’їзд насамперед відіграв надзвичайно важливу політичну роль, він продемонстрував потужну підтримку Центральної Ради з боку майже двох мільйонів військових… Немаловажним було й те, що з’їзд, з одного боку, продемонстрував рішучість українських сил щодо радикальних дій, але з іншого – давав зрозуміти, що ці сили не прагнуть повного розриву стосунків, апелюють до уряду, мають бажання до спільної праці та не є деструктивними, сепаратиськими силами».
Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті
Теґі:
