2007 рік стає справді визначальним роком для української держави. Не тільки тому, що Президент України вперше прийняв чоловіче рішення та розпустив ВР, не тільки тому, що «донецькі» втратили владу, а статки купки найбагатших людей виросли в кілька разів швидше за ціни на олію, молоко та хліб.
2007 рік стає роком переламу свідомості як політичної еліти України так й більшості українців загалом. Чому? Бо вперше від 30 червня 1941 року українці у геополітиці перейшли від оборони до наступу та зробили крок на випередження. Цим кроком стало святкування 65-ї річниці Української Повстанської Армії на державному рівні. Два укази Президента – про організацію відзначення у регіонах та про присвоєння Роману Шухевичу Героя України – це кроки геополітичного нападу на джерело найбільшої загрози для України, на чужоземні пропагандивні міфи.

Другим не менш важливим чинником прискореної еволюції постсовкового світогляду стала низка кричущих антиукраїнських акцій по всій Україні. Об’єктами цих дій ставали здавалось би різні об’єкти, однак всіх їх пов’язує одна критична ознака – всі вони є найсильнішими національними подразниками та збудниками таких «несучасних» почуттів як національна гордість та честь. Руйнування пам’ятного знаку УПА у Харкові, плюндрування пам’ятників Героям Крут у Крутах та Харкові, встановлення в Сімферополі «пам’ятника жертвам ОУН-УПА», в Одесі – імператриці Катерині ІІ, та, зрештою, понівечення національних символів на Говерлі. Це ті удари, які за 16-літньою звичкою пропустила республіка, а з нею – і нація.

Початок державного визнання ОУН-УПА та згадані українофобські акції змусили не лише кожного українця визначити своє власне ставлення, але й стали лакмусовими папірцями для ЗМІ, СБУ, МВС та прокуратури. І якщо відверта антиукраїнська позиція деяких «українських» ЗМІ пояснюється залежністю від власника, то позиція відомств, які мусять захищати нас із вами та нашу з вами державу – непослідовна. Передусім це стосується МВС періоду Цушка, коли міністерство фактично відкотилось у 2004 рік до виконання вже призабутих каральних політичних функцій.

Натомість прості українці у своєму ставленні та готовності виконати націозахисні функції випередили не тільки спецслужби, але й націоналістичні організації. Як слушно зауважує редакція Націоналістичного Порталу, «знищення національних символів – це сигнал українцям до актів прямої дії». І мінімальні дії вже є – поки СБУ шукає злочинців, мешканець столиці Олексій Голобородько на своєму сайтівже зібрав колекцію фотографій та телефонів активістів Євразійського союзу молоді (ЄСМ), російської організації, яка взяла відповідальність за злочин.

Націоналістичний табір теж встиг відреагувати по-своєму: заяви ВО «Свобода», КУН та менших сил не забарились. Тільки от чомусь жодна з націоналістичних сил нічого не спробувала зробити після руйнування пам’ятника УПА у Харкові, яке показово провів ЄСМ. Після тих подій євразійці проводили свої публічні акції в Україні. Невже церебральний параліч? Куди вже далі? Що ще треба зруйнувати, спаплюжити або встановити на нашій землі, щоб радикалізм та рішучість заяв й передвиборчих гасел стали реальними діями. Адже, заради справедливості варто нагадати, що націоналістичні організації в Україні об’єднують тисячі молодих хлопців, здатних поставити на місце купку імперських маргіналів.

2007 рік стає й визначальним роком організованого українського націоналізму – або він є, або ні. На жаль, поки виглядає, що «пациент скорее мертв, чем жив».

І чи справді 2007 рік стане визначальним для кожного з нас – відповідь кожен має дати сам собі. А тим, для кого вже став, варто брати приклад з Олексія Голобородька. Ми здатні все вирішити самі.

Мирон Савицький, Таллінн-Київ
«Націоналістичний Портал»