23 січня в СБУ відбулись перші Громадські історичні слухання на тему: “Українська повстанська армія. Слід в історії”. Ці слухання є спільним проектом Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті. У заході взяли участь члени робочої групи істориків, створеної при СБУ для вивчення архівних документів, представники громадських організацій та засобів масової інформації.
Звертаючись до учасників слухань, в.о. Голови СБ України Валентин Наливайченко зазначив, що Служба безпеки України, розсекречуючи та упорядковуючи документи радянських органів держбезпеки, які зберігаються в її архіві, переслідує одну мету - встановлення, поширення і ствердження історичної правди про минуле українського народу, позбавлення від нашарувань, що спотворюють об’єктивну істину. Позиція Служби безпеки України добре відома: у питаннях, що стосуються політичних репресій, голодоморів, національних визвольних рухів жодних таємниць бути не може, громадяни мають право знати історію власного народу. Також він наголосив на важливості співпраці української спецслужби з громадськими, неурядовими і правозахисними організаціями. Метою наших спільних зусиль має стати реабілітація як української історії загалом, так і повернення пам’яті про долю кожного українця.
Перед учасниками слухань з доповіддю про історію, діяльність Української Повстанської Армії, її місце і роль в українській та світовій історії виступив радник Голови СБУ, кандидат історичних наук Володимир В”ятрович. Доповідач зробив ретроспективу Українського визвольного руху, починаючи з 20-х років, – відчайдушного рейду Юрія Тютюнника зі своїми вояками, який робив спробу взяти реванш у боротьбі з окупантом, що захопив Україну. Його загони, які дістали назву Українська Повстанська Армія, прорвалися глибоко в радянський тил, намагаючись підняти повстання і таким чином відновити українську державність. Однак рейд виявився невдалим, – багато з його учасників загинули, інші потрапили в полон і були розстріляні. Так уперше в українській історії прозвучала назва УПА.
“Відтоді абревіатура УПА залишається в епіцентрі баталій. Спочатку – справжніх, воєнних, коли в боротьбі за Україну зійшлися українці, росіяни, німці, поляки. Тепер – баталій словесних з майже таким самим національним складом учасників та майже такою самою метою, хіба що тепер мова йде не про територіальне, а про інформаційне панування,” – зазначив В.В”ятрович.
Доповідач підкреслив, що інформаційна війна проти УПА почалася ще в далекі 1940-ві. Вона була важливим доповненням до військових операцій її ворогів. Причому Німеччина в своїх листівках називала повстанську армію “московським утворенням”, а радянська пропаганда на весь світ оголошувала її вояків колаборантами, «запроданцями Гітлера», «українсько-німецькими буржуазними націоналістами».
Перемога СРСР у Другій світовій війні дала йому можливість не тільки зосередити на боротьбі з УПА свої військові сили, але й помножити потуги власної пропаганди, спрямованої проти неї.
Результати цієї роботи в Україні досі даються взнаки. На теренах, де армія діяла довго й активно, народ давно уже визнав повстанців. Натомість на інших теренах України до УПА ставляться насторожено, навіть відверто вороже. Це є яскравим доказом того, що таке ставлення сформувалося не внаслідок спілкування з повстанцями, а лише під впливом цілеспрямованої радянської пропаганди.
Присутнім було представлено карту терену дій УПА у 1944 році на Волині та Поліссі, функціональну структуру УПА у 1945 році.
Щодо загальної чисельності учасників визвольного руху, то тут єдиними відомостями, якими володіють історики, є ті, що походять від карально-репресивних структур СРСР. За документами, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, протягом 1944-1952 років заарештовано 134 тис. осіб, розстріляно 153 тис., депортовано з України 203 тис. Отже, даючи кількісну характеристику українського визвольного руху 1940-1950 рр., можна стверджувати, що він охоплював близько півмільйона осіб, які в лавах ОУН та УПА, або своєю матеріальною допомогою спричинилися до його розвитку. Хто ж були ці люди? Абсолютна більшість із них – це звичайні сільські жителі різного віку, які патріотично несли на собі основний тягар підтримки збройного руху.
Історик спробував дати відповідь на головне питання: чого досягнули повстанці у своїй боротьбі? Для цього варто ретельніше придивитися до завдань, які вони ставили перед собою.
Після нетривалого періоду 1943—1944 років, коли існували підстави сподіватися на повне виснаження у війні і СРСР, і Німеччини, керівники визвольного руху тверезо оцінювали власні бойові можливості, а тому не мали на меті досягнути мілітарної перемоги над окупантами. Першорядним завданням для них був захист населення від репресій з боку окупаційних сил.
Як свідчать документальні джерела, другим і, мабуть, таки найважливішим завданням, яке ставив перед собою визвольний рух, була зміна свідомості українців, їхнє моральне та духовне виховання, яке мало підготувати суспільство до національної революції.
Українським повстанцям не вдалося скористатися плодами власної праці: в 1940—1950 х роках події світового масштабу не дали можливості такій революції відбутися. Проте, на думку історика, саме на теренах активної діяльності УПА наприкінці 1980 х років почався масовий національно-демократичний рух, який завершився відновленням незалежності України в 1991 році.
Безперечно, УПА – це своєрідний феномен у світовій історії. Водночас діяльність українських повстанців цілком вписується в рамки загальносвітового явища боротьби народів за свободу та державність, котре стало найпомітнішим історичним фактором другої половини ХХ століття, – завдяки йому політична карта світу протягом кількох десятиліть змінилася більше, ніж за декілька попередніх століть.
І саме в контексті загальносвітової боротьби поневолених націй розглядало свою діяльність керівництво Українського визвольного руху, про що яскраво свідчить його головне гасло: «Свобода народам! Свобода людині!»
З погляду української історії, УПА стала найвищою фазою розвитку українського визвольного руху ХХ століття, логічним продовженням попередніх його етапів: національного відродження початку сторіччя, національної революції 1917–1920-х років, періоду підпільної збройної боротьби УВО та ОУН 1920–1930-х років. Пройшовши ці етапи, визвольний рух розвинувся із невеликої групи інтелектуалів та бійців, що налічувала десятки осіб, у масовий загальнонаціональний рух, у якому були задіяні сотні тисяч людей.
Боротьба УПА стала основою для розвитку наступних етапів визвольного руху – дисидентського 1960-1980-тих років, масового національно-демократичного руху кінця 1980-тих початку 1990-тих і зрештою завершальної події в цьому процесі - Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Цей акт поставив крапку в справі існування колись могутнього Радянського Союзу і остаточно закріпив здобутки національно-демократичних революцій у Центрально-Східній Європі.
Та не зважаючи на це, ця армія досі залишається не визнаною у державі, поява якої стала можливою завдяки її жертовності.
З повідомленням у рамках Громадських історичних слухань виступив співробітник Архіву СБУ кандидат наук Олександр Іщук. Він розповів про завдання, покладені на Архів, щодо висвітлення тих сторінок історії України, які в радянський період подавалися винятково в негативному світлі.
Галузевий державний архів СБ України містить найбільшу колекцію документів з історії ОУН і УПА: десятки тисяч кримінальних справ на учасників підпілля, матеріали ОУН і УПА, розшукові матеріали органів НКВС-НКДБ-МДБ-КДБ УРСР. У грудні 2007 року при СБ Україні створено робочу групу істориків для активізації вивчення цих документів. “Незважаючи на те, що чимало матеріалів носять упереджений характер, більшість із них свідчить, що діяльність ОУН і УПА мала на меті головне завдання: здобуття Української самостійної соборної держави,” – підкреслив співдоповідач.
Як розповів О.Іщук, масив документів про діяльність ОУН і УПА, який зберігається у фондах ГДА СБ України, можна умовно розділити на дві великі частини:
Оригінальні документи ОУН і УПА, вилучені радянськими каральними органами у вбитих та заарештованих підпільників у 1939-1955 рр.
Найбільша їх частина збереглася в унікальній архівній справі № 376 з фонду колекції друкованих видань. Цей збірник матеріалів був створений на початку 1960-х рр. співробітниками КДБ УРСР - колишніми учасниками боротьби з підпіллям. Тому матеріали добиралися зі знанням справи, добре систематизовані. Кожен том присвячений окремій темі з історії ОУН і УПА. Без перебільшення можна сказати, що ця справа є найбільшим зібранням архівних матеріалів ОУН і УПА в Україні.
Це інструкції, накази та інші розпорядження керівників ОУН і УПА, література та пропагандистські матеріали, видані у підпіллі, листівки ОУН і УПА, звіти підпілля та документи різних його ланок: Служби безпеки, Головного осередку пропаганди, молодіжних структур, відділів УПА тощо.
Другий масив - документи органів держбезпеки УРСР щодо розшуку учасників ОУН і УПА. Тут зібрані архівні кримінальні справи на учасників ОУН і УПА (як реабілітованих, так і не реабілітованих), накази керівництва МДБ СРСР, УРСР та обласних управлінь України щодо боротьби з “націоналістичним підпіллям”, різноманітні звіти, статистика та оперативні матеріали органів державної безпеки УРСР про хід боротьби з ОУН і УПА в 1939-1941 та 1943-1955 рр. У справі також зберігаються фотографії учасників ОУН і УПА.
Крім архіву СБ України у Києві, архівні кримінальні справи на учасників ОУН і УПА зберігаються в обласних управліннях СБУ Західних областей. Зокрема, в Тернопільській області їх понад 16 тисяч, у Львівській області – понад 20 тисяч. Нині ГДА СБУ проводить систематизацію та опис цих масивів документів. Для активізації вивчення цих документів будуть залучатись місцеві історики та науковці.
Співробітники архіву беруть участь в інформуванні громадськості про діяльність ОУН і УПА. Зокрема, матеріали СБ України використовувалися для підготовки кількох томів документальної серії книг „Літопис УПА”, яка на сьогодні є найбільшою збіркою про діяльність українського підпілля, а також у спільній українсько-польській серії книг „Польща та Україна у тридцятих-сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеціальних служб”.
У 2001 році Львівському історичному музею були передані копії фотокарток Р. Шухевича, його родини та довірених осіб для розміщення у музеї Головного командира УПА у с. Білогорща. У 2007 році видано двотомник “Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950)”, в листопаді 2007 року в Центральному офісі СБУ в Києві відкрито виставку, присвячену цьому Герою України.
У жовтні 2007 року в музеї Великої Вітчизняної війни у Києві відкрилася виставка, присвячена постаті Ніла Хасевича („Зота”, члена ОУН, автора бофонів - своєрідних облігацій державної позики), де представлені оригінальні роботи митця з фондів ГДА СБ України.
Наступні Громадські історичні слухання в Службі безпеки України на тему: “Звинувачення проти “Нахтігаль” – історична правда чи політичні технології” відбудуться в середу 6 лютого цього року.

Джерело: Прес-центр СБ України, http://www.sbu.gov.ua