З іменем Івана Мазепи міцно пов'язаний найяскравіший період боротьби українського народу за свою свободу і національну державу. У голові пересічного українця життя цього видатного гетьмана асоціюється із боротьбою, патріотизмом, завзяттям та відвагою. Але у нього була й інша сторона буття, наповнена ніжними почуттями та переживаннями. Отож, у день святого Валентина, коли з подвійною силою пломеніють серця закоханих, а бешкетник Амур із неабияким завзяттям відточує свої стріли, дізнайтесь про трепетну історію кохання гетьмана Івана Мазепи.
Розповідаючи про особисте життя Івана Мазепи, слід згадати про Василя Кочубея, який за часів Дорошенка був його добрим товаришем. Старий Кочубей займав посаду найвищого судді. По всій Україні знали про його багатства, безмежні поля, табуни шпарких коней, палати із золотом, кожухами, дорогоцінностями. Та найкращим його самоцвітом вважали доньку Мотрю, хресним батьком якої був Мазепа. Проте цей факт не завадив йому у 60-річному віці "по вуха" закохатися у свою похресницю. Гетьман не відчував наступу літ. Він мав струнку стать, гарні промовисті очі, що горіли живим блиском, та дужий організм, який не втратив жодної краплини своєї сили та живучості. Також існував якийсь чар довкола цієї не збагнутої постаті, якого зазнала й донька Кочубея. Не має причин сумніватись, що вона щиро покохала гетьмана.
Мазепа волів із нею оженитись у 1704 році. Старий Кочубей і чути про це не хотів. Не кажучи про різницю віку, православна церква забороняла шлюби між хресним батьком і похресницею. Проте гетьман мав славу переможця жіночих сердець...
Закохана пара сходилась потайки, а гетьман постійно обдаровував свою кохану дорогоцінними дарунками. Та її мама, сувора жінка, не вміла жартувати з обов'язком: ненавиділа Мазепу і так ганьбила доньку, що життя Мотрі ставало нестерпне. Тож в якийсь час Мотря вирішила покинути рідну хату і втекти до гетьмана.
Василь Кочубей був сам не свій від люті. Він наказав бити у дзвони, аби всі знали про його лихо. Мазепа ж не очікував скандалу, і з огляду на осуд козацької старшини, відіслав Мотрю до її батьків. Та кохати її не перестав. До сьогоднішніх днів збереглися кілька його листів, які він писав Мотрі. Слова в них сповнені ніжності, в яких присутнє щире почуття та довготерпіння: "Моє серденько, мій квіте рожаний! Сердечно на теє болію, що надалеко від мене їдеш, а я не можу очиць твоїх і личка біленького видіти; через сеє письмечко кланяюся, всю Тебе цілую любезно. Зажурився я, почувши від служниці, що Ваша Милость за зле на мене маєш, що Вашу Милість при собі не задержав, але відослав додому. Уваж сама, щоб з того виросло. Я би не міг витримати, щоб твої родичі по всім світі розголосили: що взяв у нас дочку уночі ґвалтом і держить у себе замість підложниці".
Наступний лист промовляє такими словами: "Моя сердечна кохана Мотронько! Поклін мій віддаю В. М., моє серденько, а при поклоні посилаю В. М. гостинця-книжечку і обручик діамантовий, прошу теє завдячне прийняти, а мене в любові своїй невідмінно ховати, заки дасть Бог з ліпшим привітаю. За тим цілую уста коралевії, ручки біленькі і всі приваби тільця біленького, моя любенько кохана!"
Як на затятого скептика, учня Макіавеллі, слова у цих листах справді сповнені подиву ніжності почуттів. Складна душа Мазепи мала такі незбагненні переходи! У той же час старий Кочубей не знаходив собі місця. У своїх доносах він нарікав царю, що "Мазепа прохав і дістав від його доньки мичку волосся і що вона переслала йому свою нічну сорочку".
Життя Мотрі перетворилося на справжній жах. Щодня спалахували сварки. Дівчина проклинала своїх батьків і впадала у таку лють, що плювала їм в лице. Вони думали, що вона заворожена. Кочубей, втративши терпець, і не маючи сил боротися з донькою, написав лист до Мазепи зі скаргою: "Лихо мені нещасливому, всіма покинутому! Замість надії знайти в рідні потіху на старість, маю нову журбу. Очі мої вкриваються мрякою. Невимовний сором заливає мене і не можу я нікому поглянути в очі. Ганьба каже мені втікати від людей. Я плачу невпинно зі своєю нещасливою жінкою".
Мазепа відповів, обвинувачуючи у всьому нещасті жінку Кочубея: "Це жінка нахабна і балакуча, яку треба би загнуздати як дикого коня". Утеча Мотрі спонукала його до роздумувань у класично-біблійному стилі: "Чи свята мучениця Варвара не втекла з дому батька свого Діоскора, і не до хати гетьмана, а поміж пастухів?"
Василь Кочубей затаїв невимовну лють на Мазепу і чекав слушної нагоди для помсти. Декілька разів він робив офіційні доноси на гетьмана, якого обвинувачував у державній зраді. Але згодом сам потрапив у свою ж пастку. Царські міністри занадто дружили з Мазепою, який впливав на них своїми чарами навіть на відстані, тому вони не підтримали Кочубея. Згодом судді наказали випитати у головного обвинуватця всі факти. Кати вже наближалися до Кочубея, він перестав володіти собою і викрикнув: "Признаю, що з ненависти до Мазепи я видумав усю цю історію, щоб помститись за образу, заподіяну моїй рідні". Та було запізно, муки почались: Кочубея вдарили п'ятикратним кнутом, про який тоді ще в Україні не знали.
Після низки тортур Кочубея та його спільників відіслали через Дніпро, до головного місцеперебування Мазепи, яка знаходилася у Борщагівці, поблизу Білої Церкви. Гетьман міг їх помилувати, але час не був пригожий на ласку. Зраджений змовник і розчарований коханець виявив себе невблаганним.
Коли Мотря дізналась про смерть батька, її горю не було меж. Вона зненавиділа свого коханого та від розпуки збожеволіла і наклала на себе руки.

Матеріал підготували Оксана Кордоба, Микола Щур, член Галицької РО УНП
Джерело: http://www.unp-lviv.com.ua