реклама партнерів:
Головна » 2008 » Березень » 2 » Свобода слова чи демократія?

Свобода слова чи демократія?


2008 » Березень » 2
Автор: Редактор
Коментарі: 0
Переглядів: 1918
Погляд. Версії

Допомога проекту Європейської України - благодійний внесок
ваша підтримка важлива для незалежного видання
Слова, винесені в заголовок статті, напевно багатьом здадуться як мінімум дивними, якщо й не взагалі – абсолютно незрозумілими. «Як?!!!» – з обуренням вигукнуть вони – «Хіба це не одне і теж?!!!» Інші, спокійніші і більш освіченіші, відповідно і висловляться більш стримано – «Так, свобода слова це не зовсім демократія, але саме свобода слова є неодмінною умовою останньої» – але і вони виявляться … ну м’яко кажучи, не зовсім правими… І навіть більше того – дивно, наскільки сильно тепер одне (свобода слова) змогло поєднатися з другим (демократією) в наших уявленнях, якщо ми вже не бачимо між ними такої очевидної, здавалось би, різниці, і практично зовсім нездатні відділити одне від іншого. Звичайно можна сказати й так, що демократія – це ще в будь-якому разі не вседозволеність, а тому навіть свобода слова повинна мати при ній якісь свої певні обмеження – а проте для широкого загалу і таке пояснення мало що уточнює. А насправді ж все набагато простіше і … набагато трагічніше. От тільки для того, щоб зрозуміти як саме, перш за все доведеться відділити від цієї проблеми головне – тобто для початку треба просто знати, що основою людської пам’яті є повторюваність – і якщо будь-яке слово почастіше і в найрізноманітніших ситуаціях повторювати – воно неодмінно стане для нас таким же фетишем, придатним на всі випадки життя, незалежно від його справжнього смислу, яким для нас стала тепер демократія. А по-друге – треба зрозуміти що ж воно отаке насправді – ота славнозвісна демократія? Ну і нарешті, по-третє, – треба хоча би приблизно знати що воно таке політика і навіщо, і кому в ній потрібна ота «свобода слова», і чи потрібна взагалі?

* * *

Так от – спробуємо висвітлити все це максимально коротко і тезисно, намагаючись проте разом з тим не втратити основної суті такого викладу:

1. Людське мислення в основі своїй має асоціативну природу – тобто щось одне завжди згадується чи запам’ятовується у зв’язку з чимось іншим. А тому дуже часто одні події, які запам’ятовуються разом з іншими, насправді можуть до них не мати абсолютно ніякого відношення. Але оскільки людина наділена свідомим розумом, то вона може й цілеспрямовано, а не просто випадково, нав’язувати комусь ті чи інші уявлення задля власної вигоди, користуючись саме таким методом почастішого їхнього повторення. Тому якщо ми вже надто часто чуємо якісь одні і ті ж твердження, то переважно це означає саме таке – що таким чином хтось хоче використати нас в своїх цілях.

2. Демократія в своєму первинному значенні цього слова означає систему влади, при якій вона, ця сама влада, повинна належати народу. Проблема ж полягає тільки в тому, що в своєму прямому, безпосередньому вигляді, така влада насправді ніяк не може існувати – інакше довелося би проводити збори чи голосування з будь-якого, навіть якнайменшого приводу, який тільки й може виникнути, що звичайно ж, майже неможливо. А тому те, з чим ми маємо справу зараз, в кращому вигляді можна назвати лише демократією представницькою, якщо вже й демократією взагалі. Представниками же народу в цьому випадку стають обрані ним депутати і/або обраний ним президент. Але щоб управляти державою, народ:
а) повинен мати для того такі можливості – в нашому випадку це на разі тільки одна-єдина можливість виборів – і більше нічого поза тим;
б) володіти достовірною інформацією про справжній стан справ в державі і про можливість подальшого розвитку подій в ній;
в) мати можливість проаналізувати цю інформацію – або самостійно, або отримуючи готові, необхідні йому, експертні висновки з приводу тих чи інших подій, які вже відбулися, чи які ще тільки можуть статися, від когось іншого;
г) мати можливість приймати рішення, здійснювати ті чи інші дії задля їх впровадження в життя, і впливати на розвиток подій і після їх здійснення (наприклад після проведення виборів), щоб коригувати, якщо це потрібно, їх результати в ту чи іншу сторону в залежності від того, наскільки обраний нами шлях розвитку відповідає тому, чого ми хотіли насправді. В даному випадку – чи обрані нами представники виправдали, чи ні, наші сподівання.
Тобто ще раз:
- можливість впливу на владу;
- можливість отримання необхідної йому інформації;
- можливість її аналізу;
- можливість коригування результатів здійснених ним вчинків.

3. Політика. В стародавньому світі уся політика зводилася лише до одного – того чи іншого способу проголошення верховного правителя богообраним – і не менше, а іноді навіть – й самим Богом. Що, правда, одночасно породжувало вже й два інших наслідки:
- необхідність наявності в такого правителя якогось особливого родоводу – якщо вже не від самих богів, то принаймі хоча би – від особливої і виняткової раси людей;
- визнання такої його богообраності з боку панівної в суспільстві релігії, що й свідчитиме про його визнання саме як намісника бога на Землі.
Проте поступове змішування рас і народів, видозміни, яких зазнавали з часом самі релігії, криваві війни і міжусобиці, які дуже часто знищували цілі царські роди, та поступовий перехід до торгівлі і наступних грошових відносин, замість ведення натурального господарства, надали тепер можливість боротися за владу і тим, хто раніше не міг на це претендувати саме в силу свого походження чи конфліктних відносин з представниками релігійної еліти – для цього їм тепер треба було тільки здобути прихильність простого люду, яка могла замінити собою і принцип богообраності правителя, і – його виняткового походження. Тому політика з самого початку виникла як механізм здобуття симпатії простого народу, або – як механізм маніпуляції ним за рахунок вмілого використання його основних життєвих прагнень в своїх цілях.

4. Свобода, в тім числі – і свобода слова. Прагнення до свободи належить до споконвічних і природних прагнень людини. Проте живучи в суспільстві, людина майже завжди вимушена відмовлятися від якоїсь її частини заради отримання для себе якихось інших, важливіших для неї зараз, благ – і в кінцевому результаті це завжди призводить до одного і того ж результату – до того, що якась одна, менша частина суспільства, наділена владою, починає шукати усі можливості для того, щоб з максимальною для себе вигодою скористатися іншою. Але разом з тим такий розвиток подій в подальшому призводить до загальної деградації суспільства – тому що внаслідок нього перестає оновлюватися його еліта, а тому рано чи пізно породжує вже нові проблеми. Тоді, з одного боку – в народі поступово починає наростати невдоволення таким станом справ, а з другого – природна необхідність в оновленні еліт починає проявлятися в різних формах боротьби за владу – аж до заколотів, отруєнь престолонаслідників, повстань і революцій, поєднуючи таким чином на короткий час інтереси простого люду і нових претендентів на крісло володаря. За таких умов вся політика зводилася вже тільки до того, щоб забезпечити собі прихильність людей байдуже вже якими саме методами – навіть винищенням незгідних, а для самого народу тоді основною метою ставала хоч якась надія на зміну влади, чи може навіть – прагнення до повного звільнення від неї і самостійного вирішення усіх своїх проблем – прагнення до свободи та рівності усіх, без будь-якого поділу на обраних, належних до влади, і – ні.

5. Гроші. Проте ситуація ще більше загострилася з винайденням еквіваленту вартості товару – грошей, і поступовим переходом від натурального господарства до ринкових відносин. В першу чергу це призвело до майже повного руйнування колишнього патріархального устрою суспільства, та наступного створення нового класу тепер вже відносно вільних, не настільки прив’язаних до якогось одного місця проживання, людей. Але одночасно це призвело і до зростанням можливостей тих, хто вже не обов’язково тепер повинен був бути наділеним благородним походженням чи благословенням церкви. За таких умов основним ставав вже саме вплив на думки народу – особливо тоді, коли якась частина останнього стала наділятися ще й правом виборчого голосу. Тоді лозунг «Свобода, рівність, братство» став лозунгом, з одного боку – народу, що прагнув до подальшої незалежності, а з другого – тих, хто прагнув до влади фінансової чи державної, тобто в кінців кінців – до того, щоб знову все так же закріпачити все той же народ, тільки тепер вже за допомогою використання дещо інших принципів – не патріархально-релігійного устрою самого суспільства, а за рахунок використання усіх можливостей новоутворених фінансових імперій. Саме тоді основним вмінням володаря почало ставати вміння маніпулювати народом тепер вже за допомогою лозунгів і закликів, а не за допомогою його просто придушення, чи того, щоб вимагати від нього поклоніння «правильному» богу. І так лозунги тієї ж свободи, що й раніше, тепер вже насправді стали означати щось зовсім інше – те, що свобода одного – того, хто має більше грошей, завжди буде більшою за свободу іншого – того, хто в них обмежений. А тому насправді ні про ніяку рівність і братство між цими двома новоутвореними класами вести мову стало вже просто неможливо, і тому ці дві останні вимоги революційного народу – «рівності і братства» – з часом просто забули.

6. Демократія та лібералізм. Таким чином сучасна політична система, якщо розглядати її максимально спрощено, і опинилися тепер поміж цими двома своїми крайніми полюсами, які випадково, чи може навіть швидше абсолютно цілеспрямовано, дуже часто тепер змішують докупи – говорячи про лібералізацію суспільства як про необхідну умову його демократизації – ?!!! На першому етапі, коли обидві ці системи влади дійсно боролися проти спільного ворога – старого патріархально-релігійного суспільства, їх і справді до певної міри могли об’єднувати спільні прагнення, але тепер, фактично знищивши і одне (устрій суспільства), і інше (релігію), вони самі стали ворогами навіть стосовно їхньої основної цілі – демократія віддає право на управління державою народу, а лібералізм пропонує віддати його новоявленій фінансово-інформаційній еліті, не кажучи вже навіть про інші, менш значні на перший погляд, розбіжності. І так, вже на цьому етапі розвитку суспільства, свобода слова дуже часто починає служити цілям ліберальної еліти, але не самого народу.

7. Що таке демократія? Це питання я вже якось детально розглядав в одній своїй статті з аналогічною назвою – і кого цікавить цей детальніший його виклад – може спробувати самостійно знайти її в глибинах Інтернету. Якщо ж коротко – то основна проблема демократії полягає в тому, що народ – маса насправді далеко не однорідна, і до того ж така, яка складається не з однієї-єдиної особистості, а з достатньо великої їхньої кількості. Тому якщо для однієї людини дуже часто зрозуміло, що саме і як вона повинна робити в своєму житті, то для того, щоб цілий народ міг управляти своїм життям, конче доведеться створити ще й цілий ряд додаткових і обов’язково необхідних для того механізмів. А проте всі ці механізми насправді зовсім не є для нас чимось кардинально новим – ми і так постійно використовуємо їх у своєму повсякденному житті, дуже часто навіть не помічаючи цього, і навіть не задумуючись над цим. Так для того, щоб досягнути чогось, ми повинні:
а) зрозуміти чого саме – тобто більш чи менш чітко уявити собі свої цілі;
б) мати можливість виконати цілий ряд послідовних дій, які приведуть до досягнення цілі, і якщо необхідно – скласти план такого поетапного її досягнення;
в) вчасно отримувати інформацію про стан навколишнього середовища і про те, як саме ті чи інші наші дії впливатимуть на його зміни – в кращу чи в гіршу сторону;
г) мати можливість в разі необхідності відкоригувати свою поведінку – в тому разі, якщо наші дії не приводять до досягнення бажаного, або й навіть навпаки – тільки ще більше погіршують ситуацію.
Так от – що з усього цього може тепер виконати народ? В давньогрецьких містах-державах демократичність влади полягала в тому, що всі важливі питання громадяни вирішували на загальних зборах відкритим голосуванням. В нашому ж випадку, коли йдеться про таку достатньо велику державу, як Україна, це вже неможливо – хоча би внаслідок її розмірів чи кількості населення, а тому тут можна говорити лише про демократію вже не прямого, а лише представницького типу – за якої єдиний вплив народу на владу полягає саме в виборі його представників – депутатів парламенту чи президента. Але навіть в цьому разі приклад давньогрецької демократії теж може бути для нас більш ніж корисним, і навіть достатньо повчальним. Уявимо собі, наприклад, такі загальні збори громадян:
– перш за все – головуючий повинен оголосити про причину їх скликання і надати інформацію про проблеми, які треба вирішити;
– далі він сам, хтось з присутніх громадян, чи хтось зі спеціально для того запрошених гостей, повинен надати достатньо достовірну інформацію про проблему, що розглядається – інакше навряд чи можна чекати якогось правильного і осмисленого рішення по ній. І ось вже на цьому етапі і починає проявлятися перший серйозний конфлікт між справжньою демократією і … свободою слова. Демократія передбачає, щоб слово надавалося тільки тому, хто дійсно володіє інформацією – на вимогу головуючого, або на вимогу присутніх на зборах громадян. Свобода же слова в такому разі, в нашому теперішньому розумінні цього терміну, мала би означати і свободу слова для тих, хто почав би замість того, щоб говорити щось по темі, почати читати наприклад вірші, виголошувати пафосну промову, хвалити себе, чи говорити ще якусь дурню – затикаючи таким чином рота усім присутнім і по-суті зриваючи проведення зборів.
– далі… після отримання інформації дуже часто буває необхідним ще й те, щоб отримати ще й експертний висновок про ній. Наприклад на зборах заслухали якогось селянина, який живе поблизу міста, торгує в ньому вирощеною ним продукцією, а тому й зацікавлений в його процвітанні, про те, що в верхів’ях річки після дощів назбиралося багато води, яка може прорвати стару греблю і затопити все місто. Після того, щоб реально вирішити, що треба робити далі, необхідно якось оцінити ступінь такої можливої загрози. А для цього на зборах слово можуть надати вже наприклад комусь зі старійшин – якщо той може пригадати попередні і такі ж дощовиті роки, або – інженеру, який може сказати, наскільки міцною є збудована за його проектом гребля і чи не могла вона пошкодитися з часом. Такий експертний висновок звичайно може зразу містити в собі кілька різних варіантів виходу з ситуації, хоча можливо й таке, що для того, щоб знайти якийсь прийнятний вихід, знову ж-таки доведеться заслухати ще когось, хто б міг краще порадити, що саме тепер робити далі – збудувати нову греблю нижче за течією, поступово спускати воду, щоб не допустити її раптового прориву, укріпити існуючу дамбу, чи може навіть відселити з міста усіх без винятку громадян до закінчення сезону дощів – і т.д. Але в будь-якому разі кожен з цих варіантів рішення буде вимагати ще якихось додаткових затрат від громадян міста, і буде вимагати того чи іншого відтинку часу для свого повного впровадження;
– а тому, вислухавши думку експертів, конче доведеться вислухати й думку самих громадян – на яку саме пропозицію і чому саме вони би вважали за краще для себе пристати. Це вже більш схоже на свободу слова в її теперішньому розумінні, але й така свобода буде достатньо обмеженою – наприклад після згоди якоїсь частини громадян на якусь одну пропозицію, іншому громадянину з тією ж точкою зору слова вже можуть і не надати, і навіть навпаки – головуючий запитає лише про те, в кого є якісь інші, відмінні від решти, думки. Тобто в цьому разі навіть якимсь дивним чином може вийти й так, що переважне право на висловлення своєї точки зору (фактично навіть – право на переважаючу свободу слова) будуть мати окремі громадяни, але не їх більшість.
– після того, коли всі альтернативні думки розглянуться – свободу слова в громадян знову ж «забирають» – тому що вони переходять до голосування, а потім – і до виконання прийнятого рішення. Після того вже ніхто звичайно не заборонятиме нікому висловлювати свої думки, але й ніхто напевно і не буде вже до них особливо прислухатися – тоді, коли вже треба не говорити, а дійсно щось робити.
– правда останнє знову ж таки буде відбуватися тільки до певної межі, бо як ми це вже казали, – для успішного досягнення поставлених цілей конче необхідний зворотній зв’язок. В даному випадку – це контроль за процесом їх досягнення і за тим, як наші дії впливають на загальний розвиток ситуації, та за тим, чи дійсно така встановлена нами ціль дозволяє нам досягнути саме того, чого ми насправді хочемо. А тому кожен громадянин повинен мати право висловити свою думку наприклад щодо того, чи не могли ми помилитися в розрахунках, так що нова гребля виходить ще слабшою, ніж попередня, чи про те, що найняті нами робітники крадуть будівельний матеріал, або й навіть і про те, що за час виконання робіт озеро вже прорвало дамбу в іншому місці, а тому загроза для міста давно вже минула. І знову ж таки – якщо на цьому етапі розглядати свободу слова тільки як можливість говорити що попало, а не те, що безпосередньо стосується справи – то навряд чи це сильно допоможе загальній справі, навряд чи буде ознакою справжньої демократії.

8. Свобода слова та демократія. Подивимося же тепер, які з цих насущних, попередньо описаних нами завдань, може виконувати сучасна система демократії, наприклад в Україні. Перш за все – щодо можливості впливу на владу – доведеться визнати, що такої можливості в нас зараз практично зовсім немає. Навіть в радянські часи рядовий громадянин і то міг написати листа в газету з будь-якого приводу, чи звернутися зі скаргою на місцеву владу або до вищестоящих органів, або до партійного керівництва відповідного регіону. Тепер же такої можливості впливу на місцеву владу вже немає практично зовсім, хоча натомість і з’явилася система загальнодержавних виборів, фактично відсутня раніше – абсолютно недосконала і така, що постійно змінюється від виборів до виборів тільки заради того, щоб не дати виборцям можливості зорієнтуватися і зробити таким чином правильний для себе вибір. А тому, отримавши ілюзорну можливість впливати на долю всієї держави, ми зате втратили будь-яку можливість впливати на своє власне життя. Далі – ще цікавіше… Оскільки така система виборів для нас насьогодні залишається єдиним доступним нам механізмом демократичного управління, то в ній вже, здається, всі описані нами вище умови мусіли би обов’язково виконуватися, щоб забезпечити бездоганне функціонування такого єдиного демократичного механізму. Тобто – можливість отримання інформації про стан справ в державі і в зовнішньому світі, можливість отримання повноцінних і своєчасних експертних висновків по ній – які саме загрози, чи навпаки вигоди, дана ситуація може для нас принести, можливість надання права на висловлення своєї думки усім, хто може запропонувати якісь виходи з ситуації, або скласти хоч якийсь план дій щодо того, як з максимальною вигодою використати її для себе, забезпечення повноцінного і чесного голосування для обрання якогось одного, спільного для всіх, плану дій, надання усіх можливостей для донесення інформації до суспільства тим, хто буде контролювати виконання поставленого плану, хто буде сам приймати участь в його реалізації, хто може надати нову інформацію по тому як і в яку саме сторону змінюється ситуація і чи залежить це від наших дій, чи ні, хто може навести якісь нові дані по тому, що і як заставило нас в свій час прийняти саме такий план дій. Тобто тут, знову ж як і у випадку з давньогрецькою демократією, ми бачимо що повна свобода слова дуже часто може виявитися прямо протилежною завданням демократії, і що для повноцінного функціонування останньої важлива не так свобода слова сама по собі, як свобода…. отримання інформації – і про стан світу, і про стан держави, але й крім того – і такої, яка містила би в собі аналіз попередньо здобутих даних, пропонувала би шляхи виходу з проблемної ситуації і надавала би можливість подальшого контролю за здійсненням тих чи інших дій і за зміною ситуації внаслідок цього в ту чи іншу сторону.

Але що ж тоді свобода слова? Невже при демократії вона так-таки зовсім і не потрібна?! Ні, не так! Потрібна – тільки в певних відведених рамках. По-перше – ніхто не буде посягати на свободу громадянина висловлювати свою власну думку в будь-якій ситуації, якщо це не заважатиме виконанню поставлених завдань, тобто на «побутову» свободу слова. По-друге – така свобода безперечно повинна стосуватися тих, хто для народу виконує роль цих, таких необхідних йому, експертів, здатних і проаналізувати проблему, і запропонувати свої шляхи виходу з неї. Тобто в даному разі, як це не парадоксально звучить, – це схоже на свободу «на вимогу народу», чи може й навіть ще більш парадоксально – народ повинен мати право на те, щоб вимагати надання права публічного голосу тій чи іншій людині тоді, коли він сам буде вважати це важливим для свого існування. Ну і нарешті – безперечно свобода слова повинна стосуватися того, щоб своєчасно донести до всіх громадян інформацію про виконання вже поставлених завдань і про можливе виникнення тих нових загроз, які можуть з’явитися на цьому шляху разом з ними цілком закономірно, або й цілком випадково – в силу якихось інших на то причин. Ця свобода слова повинна дійсно стосуватися вже кожного, як і свобода висловлювати свою думку – особливо тоді, коли вона чимось відрізняється від загальноприйнятої – а раптом саме вона в кінці кінців і виявиться саме тим єдиним виходом з ситуації, який всі вже так давно і безуспішно шукають…

Що ж стосується лібералізму – то в цьому плані його завдання якраз кардинально відрізняються від завдань демократії. Щоб забезпечити собі легше управління масами за допомогою доступних йому фінансових ресурсів, йому треба якраз максимально зламати усі ці ланки довгого демократичного ланцюга управління – приховувати інформацію про справжній стан речей, не надавати доступу до засобів масової інформації людям, які можуть її повноцінно проаналізувати і доступно, простими словами, донести до простого люду, фальсифікувати результати виборів і опитувань, заборонити будь-кому висловлювати свої думки з приводу того, що робити далі, не надавати можливостей громадянам висловлювати свої критичні зауваження стосовно впровадження і ходу виконання тих справ, рішення по яким вже прийняте. Все це, здається, нам тепер вже достатньо добре відоме. Але напевно найкращим методом маніпуляції в такому випадку стає саме та підміна понять, за якої справжнє народовладдя (демократію) замінюють правом тільки на те, щоб говорити все, що тобі тільки й взбреде в голову, аби лиш воно ніяк не впливало на долю власть імущих. Тобто це – така свобода слова, яка насправді закриває рот тим, кому дійсно є що сказати. І тоді цілком закономірно хочеться задати іще одне, ключове запитання – так все-таки, панове, – що саме ми обираємо на кожних чергових і позачергових виборах – справжню демократію, чи ілюзорну, і не дуже й потрібну нам насправді, свободу слова?

Ігор Лубківський
м. Тернопіль
01.03.2008
VOX.com.ua





QR-код посилання на сторінку
Скористайтеся програмою для сканування штрих-кодів на телефоні.





Коментарі

avatar

Останні новини

18:22
30-Бер-2020
Верховна рада призначила нових керівників МОЗ і Мінфіну
Верховна Рада призначила міністром охорони здоров'я Максима Степанова і міністром фін
17:40
30-Бер-2020
На Донбасі ще стріляють: один загинув, двоє поранених
Один військовослужбовець збройних сил загинув у результаті ворожого обстрілу на Донба
16:21
29-Бер-2020
Міністри охорони здоров'я, фінансів, інфраструктури можуть залишити Кабмін
Міністр охорони здоров'я Ілля Ємець, міністр фінансів Ігор Уманський і міністр інфрас
13:42
29-Бер-2020
Жінка, яка примудрилась заразити коронавірусом кілька сіл на Буковині, попросила пробачення
Перша хвора на коронавірус на Буковині жінка, яка примудрилася заразити десятки жител
09:35
29-Бер-2020
Кількість випадків інфікування коронавірусом в Україні зросла до 418
Станом на 10:00 29 березня, за результатами досліджень вірусологічної референс-лабора
12:52
28-Бер-2020
2. Реорганізація армії. Тріумфальна весна 1918-го
Після важких і напружених боїв за Київ, ввечері 8 лютого 1918-го українські війська в
09:33
28-Бер-2020
У "Слузі народу" заявили те, що ризик оголошення дефолту в країні зростає
Народний депутат з "Слуги народу" Єгор Чернєв заявив про те, що ризик оголошення дефо
19:30
27-Бер-2020
Міністрів охорони здоров’я і фінансів можуть скоро звільнити
Міністрів охорони здоров’я Іллю Ємця і фінансів Ігоря Уманського можуть скоро звільни
19:22
27-Бер-2020
1. Забуті перемоги. Тріумфальна весна 1918-го
Підручник історії України 10-го класу авторства В. Власова і С. Кульчицького, виданий
13:39
26-Бер-2020
Лауреати Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» за 2020 рік
Цю почесну нагороду засновано у 1998 р. Чернігівським медіа-клубом за сприяння Націон
Усі новини