У Львівському державному історичному архіві неабиякий ажіотаж – мешканці області почали масово звертатися по документи, які підтвердили б приналежність їхніх родичів до польської національності.
Ці папери потрібні, щоб отримати “карту поляка” – документ, який запровадив польський сейм 7 вересня 2007 року і який надає низку переваг громадянам колишнього СРСР, у яких батько або мати, дід і бабця, або ж прадід та прабабця були поляками. Водночас претендент на цю карту повинен знати хоча б на початковому рівні польську мову й дотримуватися польських звичаїв.
Після її отримання громадяни матимуть такі права, як змогу безкоштовно отримувати візу на в’їзд у Польщу, право на працю і вільне ведення бізнесу, право на безкоштовну освіту, а також, за необхідності, на отримання медичної допомоги, знижку на залізничні квитки, змогу безкоштовно відвідувати польські музеї.
Одна з відвідувачок архіву приїхала з Дрогобича, бо хоче отримати “Карту поляка”, щоб лікувати в Польщі свого сина-інваліда, а за нагоди – знайти йому там роботу. Про сина вона сказала так: “Він дуже талановитий, знає декілька мов, але, на жаль, прикутий до інвалідного візка”. Однак із документами, які підтверджують “польськість” її родичів, є проблема – свого часу костел у селі Ступниця Дрогобицького району згорів, а разом із ним згоріли й церковні книги, які могли б підтвердити, що її прадід був поляком.
“Поляки вважають: отримавши карту, людина стане поляком. Але насправді її власники - це прагматики, які цинічно використають нову змогу і залишаться самими собою”, – так прокоментував “Газеті” ситуацію культуролог Тарас Возняк. За його словами, більше проблем із цим матиме Польща, адже саме на її платників податків упаде основний тягар із соціального забезпечення поляків із-за Бугу. “Звичайно, підтримувати національні меншини потрібно, питання лише, чи саме в такий спосіб”, – зазначив Т. Возняк.
Його позицію не поділяє директор інституту етнографії АН України Степан Павлюк. Адже основне завдання “карти поляка” – стимулювати еміграцію до Польщі, щоб поліпшити там демографічну ситуацію. “Річ у тім, що Польща має чималі демографічні проблеми, оскільки багато її громадян виїхало на Захід”, – каже етнограф. Натомість для України цей чинник накладається на проблему власної трудової міграції, адже, за різними оцінками, від 4 до 7 млн. українців перебувають на заробітках за кордоном. “Отож це не поліпшить міждержавних відносин”, – зазначив Степан Павлюк.
Зауважимо інше: якщо за даними останнього перепису населення близько 100000 громадян України визнали себе поляками, то за оцінками польських дипломатів, на отримання “карти поляка” може претендувати близько мільйона громадян України. У повоєнні роки в Україні, за даними перепису, проживало близько 400000 поляків. Однак унаслідок повоєнних депортацій у Сибір їх чисельність значно скоротилася.
Масове “записування в поляки” не є чимось унікальним в історії України. Перша така хвиля розпочалася в XVII столітті в часи підписання Унії і тривала до кінця XIX ст. Її причини так само були соціально-економічними. Потім почалася масова еміграція українців за океан, і процес полонізації припинився. Отож зараз, можливо, маємо справу з початком другої хвилі полонізації.
Чи отримає Польща від цього нових відвідувачів своїх музеїв, як це передбачає “карта поляка”, доводиться сумніватися. Натомість реакція українського суспільства може бути доволі несподіваною. Принаймні С. Павлюк заявив “Газеті”, що на порядок денний можуть поставити питання про майже 30 тисяч квадратних кілометрів українських етнічних земель, які належать Республіці Польща. У довоєнні часи на цих землях проживали лемки, яких депортували із цих земель під час операції “Вісла”.

Олександр Сирцов
Джерело: Львівська Газета, http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/03/28/30243/