Основною загрозою для Андріївської церкви протягом багатьох років були зсувні процеси схилів пагорба.
Як співавтор проекту реставрації цього храму, ще працюючи над книжкою «Андріївська церква» (вийшла 1999 року), автор цих рядків виявив у архівах цікаві факти про те, яких неймовірно трудомістких заходів вживали наші предки на Андріївській горі з єдиною метою — запобігти зсувам та руйнуванню храму.
Схил «упорядковували» уступами. Там висаджували рослини з глибоким і розгалуженим корінням. Інколи застосовували фашинне покриття. Пізніше використовували дренажні пристосування: жолоби, водозбірні колодязі й навіть штучні водойми великої ємності. Проте всі ці технічні хитрощі згодом ставали жертвою неминучого зсувного процесу: руйнувалися і сповзали вниз, нерідко ховаючи під собою житла людей.
Наймасштабніші протизсувні заходи проводилися вже у XX столітті. Так, у 1923—1926 роках на Андріївській горі навколо церкви спорудили обвідне кільце дренажної системи з включенням у нього п’яти вже наявних колодязів, а в 1970—1972 роках схили закріпили півкільцем буронабивних залізобетонних паль на глибину до 20 метрів. На палях розмістили залізобетонну подушку, накривши її землею й дереном.
Проте й ці заходи в наші дні виявилися малоефективними. У фундаментах і стінах можна виявити наскрізні тріщини завширшки шість-сім сантиметрів, які інтенсивно розширюються. А в інтер’єрі храму вертикальні тріщини вже утворилися на старовинних мармурових підвіконнях. Поряд із цим почастішали провали ґрунту, вимивини на ділянках вулиць, що прилягають до Андріївської церкви.
Звісно, дедалі більша загроза існуванню пам’ятки ні для кого не є таємницею. Велику тривогу ця ситуація давно викликає в наукових співробітників заснованого 1968 року архітектурно-історичного музею «Андріївська церква», який увійшов до складу Державного заповідника «Софія Київська».
Завідувачка музею «Андріївська церква» Жанна Григорівна Литвинчук дала мені підшивку документів та листів, що ілюструють багаторічну боротьбу музейного колективу за збереження архітектурно-історичної пам’ятники і неоціненних творів мистецтва, які містяться в її інтер’єрі. У цій підшивці увагу привернули матеріали про діяльність «Спецкомісії для розслідування аварійної ситуації навколо Андріївської церкви», створеної влітку 2007 року за дорученням екс-міністра з надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича.
Рік тому ця комісія дійшла висновку про гостроаварійний стан як храму, так і всього пагорба під ним, і потребу вжити термінових заходів із запобігання катастрофі. Проте, як відомо, досі для розв’язання проблеми держава не виділила потрібних коштів. Не проведено й гідрогеологічної експертизи. Не складено проекту й не визначено черговості протиаварійних робіт.
Поряд із цим бачимо, як біля самого храму виросли й продовжують рости громіздкі споруди. Надбудовуються поверхи над старими будинками (вул. Володимирська 4, вул. Десятинна 11, 12, 13 та ін.). Якщо раніше храм був наче відокремлений, височів на літописному пагорбі, то тепер урбаністична маса напливає на церкву, позбавляючи її давнього домінантного значення в силуеті «верхнього» Києва.
Важливий і інший аспект — насильницьке вторгнення «новобуду» в структуру прибережного схилу і збільшення навантаження на нього не може не позначитися на міцності та стійкості Андріївського пагорба. Передусім обурює новобудова на вул. Десятинній, 12, що споруджується з допомогою гігантського підйомного крану. З тильного боку цієї будівлі вже скопали півгори і щось громадять каскадом на терасах пагорба. Призначення будинку — один приватний музей, який буцімто належить одному з олігархів.
Масштабний будмайданчик розгорнувся й під горою — на Поштовій площі. Фахівці Центру аерокосмічних досліджень землі НАН України ще 2005 року й потім, на початку 2008 року, попереджали, що на схилах (зокрема на Андріївському пагорбі та прилеглих до нього ділянках) активізувалися зсувні процеси. Крім того, ці порушення повністю перекреслюють ратифіковані Україною міжнародні зобов’язання щодо збереження національної культурної спадщини, яка є невід’ємною частиною загальносвітового культурного надбання.
Науково-художня громадськість не один рік домагалася внесення Андріївської церкви до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. І, певно, випадково до ювілейного 2008 року (цього року виповнюється 40 років музеєві й 255 років самому храму з моменту його освячення) дирекція Софійського заповідника підготувала пакет документів для розгляду питання на черговій сесії ЮНЕСКО, що відбулася в перших числах липня в Канаді, у Квебеку. Тільки нашу пропозицію відхилили через порушення норм з охорони та використання пам’ятки.
Справді, об’єкти, що вносяться до реєстру ЮНЕСКО, мають бути в хорошому стані. Вони повинні бути відреставровані, конструкції — володіти потрібною міцністю й надійністю. Крім того, навколо пам’ятки має бути окреслена буферна зона, на її території забороняються будівельні роботи, що загрожують споруді. Причому держава бере на себе контроль за виконанням усіх норм і вимог.
До речі, незадовго до сесії ЮНЕСКО (21 травня 2008 року) в секретаріаті президента було складено проект урядової постанови, відповідно до якої історико-архітектурний музей «Андріївська церква» підлягає ліквідації, а церковна споруда — передачі в повне розпорядження громади Української автокефальної церкви як діючий храм.
Договір між дирекцією Софійського заповідника та духівництвом УАПЦ про те, що в інтер’єрі пам’ятки під час великих релігійних свят може проводитися богослужіння (як це практикується в багатьох цивілізованих країнах), був би компромісним рішенням... Ніщо не заважало б мирному співіснуванню духівництва та музейних працівників.
Але останнім часом представники УАПЦ почали виявляти нетерпимість до музейників. Обмежили час проведення екскурсій до трьох годин посередині дня. Заборонили проводити традиційні концерти духовної музики. Водночас богослужіння проводять щодня... Кіптява від згорілих свічок в’їдається в кракелюри старовинних ікон, руйнуючи шар фарб. Чорніє позолота іконостасу й кафедри. Масні брудні плями з’явилися на плитах підлоги з каррарського мармуру. В іконостас часто вбивають цвяхи для розвішування рушників та ікон нового сучасного письма.
Касовий апарат примусили зняти ще 19 червня, а з доповідної записки Жанни Григорівни від 26.07.2008 випливає, що духівництво має намір зняти зі стін інформаційні щити і «неканонічні» живописні полотна «Проповідь апостола Андрія Первозваного» та «Вибір віри князем Володимиром» (зазначу: подаровані храму 1868 року до його 100-літнього ювілею митрополитом Арсенієм), а також «відірвати» від фасаду храму-пам’ятки його охоронну дош- ку. Скарги і клопотання працівників музею ефекту не дають. Дуже схоже на те, що опоненти доможуться свого.
Але ж у нашій країні церква відділена від держави. І вона не є «юридичною особою», вона не підпорядкована жодній із гілок влади. Держава тепер не зможе контролювати, чи не замінять якоюсь копією ту чи іншу старовинну ікону (зазначу, наприклад, що запрестольний образ «Таємної вечері» пензля О. Антропова, за західними каталогами, коштує понад два мільйони доларів).
І, напевно, нічого дивного не буде згодом у тому, що загальнонародні духовні цінності опиняться у власності колекціонерів — важливих персон, котрі володіють домашніми музеями, чайовими галереями.
Чи не кануть наче в пісок кошти, які планувалося виділити «новим» господарям храму на його реставрацію, як це недавно сталося в Києво-Печерський лаврі? Там протягом кількох останніх років духівництву на реставраційні роботи (зазначу, що не державному заповіднику, розміщеному в Лаврі) було виділено з держбюджету до 28 мільйонів. Але пам’ятки залишилися в тріщинах. А гроші?.. Загалом, хороший подарунок готує секретаріат президента Андріївській церкві до її ювілею!
Судячи з численних публікацій у ЗМІ, нині дедалі гучніше звучать голоси тверезомислячих людей (незалежно від їхніх ідеологічних переконань чи партійної приналежності): унікальну пам’ятку архітектури і мистецтва можна зберегти, лише залишивши за нею статус музею.
Тільки влітку нинішнього року відбулося кілька конференцій, круглих столів, присвячених проблемі. Було заслухано депутатські запити й колективні звернення до президента й уряду з вимогою не допустити втілення в життя необачного проекту секретаріату, який становить собою реальну загрозу збереженню церкви. Згідно із законодавством, жодну зі складових частин знаменитого музейного комплексу «Софія Київська», зокрема й Андріївську церкву, не можна від нього відділити. І тільки працівники комплексу, що володіють багатолітнім досвідом співпраці з ліцензованими державними організаціями з реставрації пам’яток (які вже давно себе зарекомендували з найкращого боку), можуть організувати на належному рівні протиаварійні та відбудовні роботи в храмовій споруді.
Пригадується, на одному з круглих столів прозвучала цілком конструктивна, на мій погляд, пропозиція: з огляду на гостроаварійний стан храму, відкласти вирішення питання його приналежності як мінімум на період відновлення, вивівши звідти на цей час і музейних працівників, і духівництво, щоб не наражати на небезпеку людські життя.
Національна культурна спадщина не належить ні президентові персонально, ні депутатам, ні духівництву… Її передали нам попередні покоління, щоб ми передали її наступним… Ось тільки чи буде що передавати.

Раніше боялися, що навіть звуки дзвонів викличуть… зсув. Андріївська церква в Києві — пам’ятка світового значення. Церква стала візитною карткою столиці, улюбленим мотивом творчості живописців, графіків, фотографів. Андріївська церква — єдина з видатних пам’яток Києва, яка ввійшла в каталог «1000 чудес світу», виданий у Німеччині 2002 року. Ця церква, побудована в середині ХVIII століття за проектом Ф.-Б. Растреллі, — єдиний витвір великого майстра в Україні, який до того ж зберіг автентичний інтер’єр, зокрема позолочені кафедри й іконостас — зразки мистецтва різьблення по дереву епохи бароко, виготовлені за кресленнями самого Растреллі.
В інтер’єрі зберігся також неоціненний ансамбль творів станкового і монументального живопису, авторами яких є як знамениті петербурзькі іконописці (І. Вишняков, О. Антропов), так і місцеві українські майстри релігійного живопису (І. Чайковський, Г. Стеценко, П. Борисполець та ін.)
Храм зведено на пагорбі, на якому, відповідно до переказів, апостол Андрій Первозваний поставив хрест, провістивши появу тут у майбутньому міста зі славетною історією. Храм призначався для невеликої кількості молільників, переважно членів царської родини під час перебування їх у Києві. Дзвіницю поруч із культовою спорудою не побудували, оскільки припускали, що звуки дзвонів можуть викликати зсув ґрунту на крутому схилі пагорба.
З усіх будівель Растреллі Андріївська церква донедавна вважалася такою, що збереглася до наших днів у найкращому вигляді. За довгу історію її існування під час ремонтних робіт, які проводилися неодноразово, реконструювалася лише незначна частина окремих елементів. У результаті виконаних у 1980-х робіт храму повернули початкові історично достовірні форму й колір, які відповідають проектові Растреллі.

Михайло ДЕГТЯРЬОВ
Джерело: «Дзеркало тижня», http://www.dt.ua