Будь собою, підтримуй українське!
Зворотний бік глобалізації
Зі стрімким науково-технічним прогресом і виникненням явища глобалізації суспільство перейшло на рівень нових можливостей і, відповідно, якісно нових проблем. Одним із загально важливих питань стало саме вирішення тієї проблеми, яка виникла в негативному підсумку консолідації. Йдеться про так званий феномен масової культури. Це прошарок продукції, який заповнює проміжок, утворений між нестачею у виробництві духовної культури й попитом на неї: зразки низького ґатунку, переважно чужої культури. Це культура мас, призначена для споживання народом. Але, на відміну від справжньої, вона не має традицій і національності – це суто комерційний продукт, смаки й ідеали в якого блискавично змінюються, пристосовуючись до потреб моди. Явище, вороже не лише народній культурі, а й, якщо звернутися до крайнощів, самобутності нації. Адже воно охоплює не лише споживання масової духовної продукції, а й усі форми реальної масової поведінки. Це культура – не як здобуток, гордість і унікальність нації, а як посередник між працею й дозвіллям. Якщо нині люди й віддають перевагу національній культурі, то друге місце неодмінно посідає американський продукт.
У ХХІ столітті американська масова культура стала універсальною мовою міжнародного спілкування. Вирішальну роль у такій ситуації відіграє монопольне володіння Америкою каналами поширення інформації. Голлівудські кіностудії налагодили масштабність збуту американських фільмів іще в 1920-х роках, коли зруйнована війною Європа не становила жодної конкуренції. Тоді Штати були торговою цивілізацією, що спеціалізувалася на масовому виробництві різноманітних товарів і послуг. З огляду на масштабність ринку в цій країні легко досягти зниження собівартості, наприклад, теле- та кінопродукції. На створені американською індустрією масові “стандарти жанру” досі орієнтуються творці розважальної продукції в усьому світі: фільм-бойовик, фільм-подорож, комедія недоумків тощо. Й оскільки ці матриці дозволяють здобути прибутки й популярність не лише раз, а й мають тенденцію до створення не менш економічно вигідних першої, другої, “енної” частини, навряд хтось має бажання відмовитися від такого бізнесу. Але, на жаль, молоді держави, що розвиваються в сучасних ринкових умовах (у тому числі й Україна), орієнтуються не лише на американські стандарти кінокультури, а й на спосіб ведення бізнесу та господарства.
Масова культура Америки – це уніфіковані сюжети з передусім розважальною метою, які відрізняються емоційністю, жагою до сенсацій, мелодраматичністю. Це куль¬турне знеболююче, що дає змогу відпочити від життєвих переживань, але не дає дороги в майбутнє. А воно у своєму вічному уособленні – молоді – також прагне до Голлівуду. Такі процеси призводять до універсалізації життя різних груп і спільнот, до визначеного й вирахуваного типу “глобального споживача”, який у кожному місці прагне однакових речей.
Масова культура й Україна
Через ізольованість Радянського Союзу – “залізної завіси” – Україна до 90-х років минулого століття не відчувала тиску глобальної масової продукції. Але після здобуття незалежності ситуа¬ція змінилася, до того ж ускладнилася тим, що після зруйнування старого компартійного керівного апарату ще досі не створено нового цілісного механізму державної культурної політики. Наша культурна продукція ще не готова до ринкової боротьби за споживача, адже вся “система” звикла до щоденного й безкомпромісного контролю “згори”. Крім того, національна українська культура до 1980-х років існувала в режимі високої (для інтелігенції) та традиційної (переважно для селян і вчорашніх селян). Тож, відповідно, виявилася малопристосованою для конкурування із західною та російською, що їх організовано за іншими принципами.
Основною проблемою стало те, що перед національною продукцією, яку раніше споживала лише не дуже численна група людей, постала проблема задоволення потреб усього суспільства України. Як наслідок – держава втратила контроль над виробництвом власного масового культурного продукту та його поширенням, швидко передавши цю нішу західним, насамперед американським і російським, виробникам.
Нині на ринку популярної музики понад 60% займає російська продукція, понад 30% – західна, й лише 6-7% – українська. У фондах державної бібліотечної мережі близько 61% російськомовних книжок і журналів,
38% – україномовних, і лише один відсоток припадає на видання іншими мовами.
Перспективи національного виробництва
Національна культура – це та база, на якій ґрунтується єдність народу, його повноцінне функціонування, самоствердження й розвиток. Це важливий початок “дороги у світ”, усвідомлення в ньому свого чільного місця. Тому завдання, які нині постають перед культурною сферою молодої України, є надзвичайно важливими. Це насамперед формування в населення поваги до своєї культури, обізнаності в її традиціях і бажання зберегти народні надбання. До цього повинні спонукати навколишні чинники, розмаїття підходів до публіки, створення культурного продукту для аудиторії з різними вподобаннями й орієнтаціями. Нехай масового, але національного.
Зовсім не розробленою нішею на цьому етапі є рекламна галузь. І хоча це той продукт, на який хочеш не хочеш звертає увагу й запам’ятовує практично кожен, йому приділяють зовсім мало уваги в сучасних школах. А варто було б створювати не лише соціальну рекламу, що пропагує національні ідеї й цінності, а робити таку основу й для комерційних продуктів – відійти від усталеного образу “доброчесного американського громадянина”. Необхідно також розвивати й підтримувати всі прояви традиційних культур і національних меншин України, популяризувати культурно-історичну спадщину й у нашій країні, й за кордоном. Й основне пам’ятати – доля країни залежить від особистостей. Отож – починаймо із себе, шановне панство!
Ліна Смикало
Джерело: «Львівська газета», http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/08/19/33569/