На 14 березня в церковному календарі припадає свято Преподобної Євдокії.
У молоді роки Євдокія вела порочне життя, але під впливом ченця Германа відмовилася від хибного шляху, прийняла християнство. Надалі відзначалася суворим дотриманням обітниць, за що Господь наділив її даром чудо творення. Під час гонінь на християнство вона тяжко постраждала. Вмерла мученицькою смертю у 152 р.
У народному побуті 14 березня має назву Явдохи. Згідно зі стародавньою традицією, це не тільки перший день весни, але й перший день нового року, адже в наших предків рік починався з 1 березня. За повір’ям, цього дня прокидається від зимової сплячки бабак, виходить на світ, свище три рази, а потім знову лягає на другий бік і так спить аж до Благовіщення. І ховрашок, кажуть, перевертається на інший бік.
Селяни вірили, що в цей день повертаються з вирію ластівки. Побачивши пташину, вони кидали в неї жменю землі й говорили при цьому: «На тобі, ластівко, на гніздо!». Це для того, щоб швидше приходила весна та прилітали всі ластівки, бо як відомо, одна ластівка ще погоди не робить.
Ластівки в Україні завжди користувалися особливою шаною та охороною. Вважалося, що руйнувати гніздо ластівки – великий гріх.
З днем Явдохи було пов’язано багато звичаїв і прикмет:
Якщо Явдоха хвостом крутить – зима ще довго полем блудить;
Як на Явдоху небо погоже – літо буде пригоже, якщо дощ – літо буде тепле й мокре, якщо сніг – на врожай і добрий медозбір;
Якщо в цей день завірюха – до пізньої весни.

Цього дня заносили до хати талу воду, вмивали дітей і самі вмивалися. Люди вірили – як умитися на Явдоху молоком, будеш на обличчя білим і гарним. А ще кропили водою стіни – щоб ті дихали. Давали цю воду курям, щоб добре неслися, коровам – щоб доїлися. В центральних регіонах України жінки сіяли розсаду в горщиках, сподіваючись, що, посіяна в цей день, вона не постраждає від морозу. А ще святили в церкві зерна пшениці з тим, щоб першою її висівати.

Джерело: "Чернігів стародавній", http://naiz1.pp.net.ua/news/2009-03-13-284