Цими днями виповнюється 90 років, як відійшов у кращі світи Ілля Шраг (1847 – 1919) – знакова для Чернігівщини і відома всій Україні постать національно-визвольного руху кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Смерть тяжко хворого діяча, котрий перебував під домашнім арештом більшовицької влади Чернігова, настала 11 квітня, 13 квітня його поховали на кладовищі поблизу Вознесенської церкви.
Повідомлення, некролог, опис похорону були вміщені в газеті лівих есерів “Боротьба”. Автор некрологу М. Андрійко (Михайло Могилянський) відзначив, що небіжчик “здавна став моральним громадянським авторитетом”, в українських колах його заслужено називали “батьком Шрагом”. Зворушували написи на вінках від молодого покоління чернігівців: “Незабутньому вчителеві вдячне юнацтво” та “Любому дідусеві діти Чернігівської Української гімназії”. Доказом пошани простого люду до покійного діяча можуть слугувати вірші анонімного автора “На вічну память І. Л. Шрага”:
“В тяжкую годину
нас батько покинув,
в глибоку могилу
спочивать полинув”.

Давно побутує думка, що істина – дитя часу. Декілька десятиліть не тільки ідеї, справи, а й саме ім’я Іллі Шрага знаходилося поза історичним контекстом, було повністю викреслене із суспільної пам’яті. Проте люди такого калібру не зникають безслідно. Ілля Шраг залишив по собі потужну духовну спадщину, складові частини якої по праву трактуються як його заповіти і нам, і прийдешним поколінням.
Він вірив у народ, у перспективи його державного та культурного відродження. Виступаючи на засіданні з’їзду партії українських соціалістів-федералістів 11 квітня 1918 р., (рівно за рік до смерті) один з найстаріших її членів Шраг сказав: “Ми зібралися в дуже важкий мент і, кінчаючи з’їзд, сподіваємося, що зберемося при кращих обставинах. Хоч темні хмари поняли небо, але гроза розрядить атмосферу. Тепер Україна воскресла і віримо: раз воскресла, не вмре, не загине, і серед інших народів здобуде собі місце, якого заслуговує. Народ, що воскрес, не вмирає, зацвіте і засяє Україна”. Впадає у вічі його щире прагнення підбадьорити засмучених невдачами товаришів по партії і палка віра у прийдешню щасливу долю для рідної Вкраїни та її народу.
Другим важливим складником життя цієї яскравої постаті є наполеглива, постійна праця на терені українського відродження. Потрібно значно більше місця, щоб тільки перерахувати усі справи невтомного трудівника. Він не цурався ніякого діла. Треба – то у роки заборони українського друкованого слова розповсюджував українську пресу в губернії, збирав кошти на спорудження пам’ятника Т. Шевченку.
Нарешті, необхідно наголосити, що Ілля Шраг був людиною команди. Він умів і любив працювати у колективі однодумців. Здається, у нього були відсутні амбіції (або він їх не демонстрував) щодо першості, почесного місця у тій чи іншій організації, акції тощо. Більше того, його так часто обирали головою з’їзду саме тому, що він мирив непримиренні позиції товаришів, залагоджував конфліктні ситуації. З огляду на сучасний стан українського політичного життя ця риса може бути оцінена як унікальна.

Тамара ДЕМЧЕНКО, доцент Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка, кандидат історичних наук