У Радянському Союзі не тільки перетворили на рабів селянство (через колективізацію, розкуркулення і Голодомор), але й примудрилися перетворити на кріпаків інший «оплот» влади – робітників.

26 червня Президія Верховної Ради СРСР видала указ «Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного уходу робітників і службовців із підприємств та установ» (карна відповідальність за запізнення на роботу більше як на 21 хвилину).

На годину збільшувалася тривалість робочого дня (а для службовців установ і тих, хто досягнув 16-и років, – навіть на дві години!), при цьому зменшувалася кількість вихідних – раніше існували шестиденки (5 днів робочих, шостий – вихідний), тепер вихідним був лише кожен сьомий день (неділя).

Але справжньою «родзинкою» стали пункти про заборону самовільного уходу робітників і службовців із підприємств та установ, а також про самовільний перехід із однієї установи (підприємства) в іншу. Оце й було запровадженням справжнього кріпосного права. Порушення цього пункту каралося обов’язковим тюремним ув’язненням на термін від 2-х до 4-х місяців. За прогул карали виправними роботами по місцю роботи на термін до 6-и місяців. Народним судам пропонувалося всі подібні справи розглядати в 5-денний термін, а вироки виконувати негайно.

Указ вступав у силу наступного дня (27 червня). Всього по цьому указу засуджено понад 3 млн осіб.

Зауважимо, що СРСР до 22 червня 1941-го не визнавав себе учасником Другої світової війни, тож за радянськими шаблонами подібні драконівські закони приймалися у мирний час. Паралельно зростали норми виробітку, знижувалися розцінки, а для колгоспників невиконання мінімуму трудоднів призводило до кримінального переслідування.

І саме в цей час особливої популярності набула пісня «Широка страна моя родная», написана Василем Лебедєвим-Кумачем та Ісааком Дунаєвським для фільму «Цирк» (1936 р.), із словами: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек».


Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті