18 травня, в День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, в обласному центрі представники Кримської громади Чернігова, «Самооборони», мережі «Вільні люди», учасники АТО, військовослужбовці Збройних Сил України, які у 2014 р. служили у Криму, пройшли ходою від Меморіального знаку захисникам України, які загинули у сучасній війні з російським агресором, на Красній площі до храму святої великомучениці Катерини.

На майдані між храмом і пам’ятним знаком «Борцям за волю і незалежність України» учасники заходу вшанували пам’ять жертв геноциду кримськотатарського народу хвилиною мовчання, у виступах істориків і громадських діячів була представлена повна картина злочинів агресора від кінця ХVІІІ ст. і до сьогодення.

«Після анексії Кримського півострова російськими військами у 1783 р. на долю кримськотатарського народу випали страшні випробування, – зауважив кандидат історичних наук, співробітник Українського інституту національної пам’яті Сергій ГОРОБЕЦЬ. – Імперія проводила цілеспрямовану політику винищення кримськотатарської еліти – всіх, хто мав хоч якийсь авторитет і міг хоча б теоретично очолити рух опору. Корінне населення Криму витіснялося за межі півострова, а на їх місце переселяли росіян. Репресії посилилися після Кримської війни 1853-1856 років, коли свою ганебну поразку росіяни стали виправдовувати «зрадою» кримських татар. Більш як 800 мечетей були зруйновані або перебудовані в казарми чи церкви. Закривалися школі, спалювалися книги, як то було в 1833 р. Як наслідок, від приблизно двох мільйонів кримських татар наприкінці ХVІІІ ст. через сто років у Криму їх залишилося якихось 10 відсотків – трохи менше 190 тисяч».

Історик звернув увагу на той факт, що за радянської влади репресивна політика стала ще більш нестерпною. Майже 60 тисяч кримських татар стали жертвами голоду 1921-1923 років, біля 50 тисяч – депортовані з Криму під час так званого «розкуркулення», ще 10 тисяч – стали жертвами довоєнних чисток та терору 1937-1938 років. А потім був гіркий травень 1944-го, коли 200 тисяч кримських татар були, немов худоба, вивезені за тисячі кілометрів від рідних домівок.

Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, наголосив на тому, що депортація була проведена у декілька етапів: «Перший хвиля – 18-20 травня 1944 р. 183 тисячі осіб були примусово депортовані. Друга хвиля наспіла в червні, тоді було депортовано більше трьох тисяч кримських татар, а також ще до 3 тис. осіб, що перебували у змішаних шлюбах із татарами, а також неслов’янське населення півострова. Масштаби цього злочину – близько 200 тис. депортованих і ув’язнених. Сухі цифри статистики безжально стверджують, що від 15 до 46% всіх депортованих кримських татар загинули дорогою углиб Радянського Союзу. Така політика комуністичного режиму однозначно оцінюється як геноцид».
Він також нагадав: «Називати будь-який народ зрадником – підлий обман і злочин. Москва чомусь завжди мовчить про понад 1 млн. етнічних росіян у лавах збройних формувань нацистської Німеччини під час Другої світової війни, а це без врахування місцевих поліцаїв на службі нацистам».

Олександр ЯСЕНЧУК звернув увагу присутніх на нинішні події в Криму: «Російський окупант зараз здійснює гібридну депортацію кримськотатарського народу. Злочин можна зупинити, якщо його витягти на світло міжнародного співтовариства, а Україні активніше діяти».

На заході виступали представники Кримської громади Чернігова, які наводили сумні історії, що трапилися з їх сім’ями або знайомими. Волонтерки читали авторські вірши і співали пісні на честь кримськотатарського народу. Лунала поезія від волонтерок та кримськотатарська музика.

На завершення заходу учасники послухали пісню Джамали «1944», запустили у небо сині і жовті повітряні кульки, заспівали гімн України.

Олександр МАЙШЕВ, член Національної спілки журналістів України