Не таким вже й безтурботним видався для селян Чернігівщини рік 1934-й. У Шестовиці Чернігівського району рівень смертності в 1934 році перевищив рівень 1933-го (66 проти 56). Схожа картина мала місце і в Рудці того ж району: 45 померлих в 1933-му і 56 – у 1934-му.

Наприкінці січня 1934 р. у Понорницькому районі 24 сім’ї опухли від голоду в колгоспі імені Сталіна, 25 сімей – у колгоспі імені Молотова, 6 сімей – у колгоспі імені Петровського. Схожа картина і в інших колгоспах, хіба що масштаби менші. Як наслідок, у районі поширилася епідемія висипного тифу.

Ще гірші справи в Прилуцькому районі, особливо в колгоспах Яблунівської МТС, які дуже важко пережили Голодомор і тепер знову голодували. А до всього – бездушне ставлення до окремих колгоспників з боку керівництва: «с. Боршна – колгоспниці, дружині червоноармійця, родина якого минулого року вимерла, не дали коня, щоб привезти жому з заводу, і вона мусила на собі везти сані за 30 км, с. Полова – Степаненко Юхим, родина якого опухла, день у день працюючи в колгоспі, допомоги не одержав».

В лютому 1934 р. секретар Новгород-Сіверського райкому КП(б)У В. Талалай також повідомляє про «продовольчі труднощі». Тобто чимало сімей вже настільки виснаженні недоїданням, що починають пухнути. 500 господарств починають пухнути в 9 колгоспах Малодівицького району.

У Семенівському та ряді інших районів 50% колгоспників в середині лютого 1934 р. вже деякий час «харчуються сурогатами», причому «голодують не лише ледарі та прогульники», але й колгоспники з чималою кількістю трудоднів і навіть ударники. У Шостці населення починає пухнути, а в Понорницькому районі зафіксовані і смертні випадки.
Відмітимо, що в 1934-му влада вже намагалася реагувати на випадки голодування і надавати населенню хоч якусь допомогу. Однак люди і надалі мерли від голоду.

В ніч на 2 березня 1934 р. у селі Перелюб Поборницького району мав місце факт людожерства: згоріла клуня, внаслідок пожежі загинув 15-річний глухонімий Михайло Борисенко. Першою на місце пожежі з’явилася Меланія Мацюк, «яка почали зубами гризти труп і їсти м’ясо». Її двічі відганяли від трупа, але нічого не могли вдіяти.

А це більш пізні повідомлення. 17 червня 1934 р. у Домашлині Корюківського району в сараї виявили труп дівчини – без рук і ніг, з випущеними внутрішностями, тобто приготовлений на поталу. Там же виявлені двоє дітей, з відрізаними руками і без тулубів. Слідство прийшло до висновку, що тіла з’їдені канібалами.

У селі Перелюб того ж району 17-річна дівчина від голоду кинулася в колодязь.
Весною 1934-го велика смертність через недоїдання спостерігалася в дитячому будинку в Черешеньках Коропського району. Померлі (не менше 10-и) не обліковувалися. Їх закопували в ями на господарському дворі, голих і без гробів. І часто не лише на очах вихованців, але й примушуючи їх самим закопувати померлих.

Всього в Україні жертвами голоду в 1934-му дослідники вважають близько 200 тисяч осіб. Ці страшні цифри лише підкреслюють жахливі масштаби трагедії Голодомору-геноциду – вийти зі «смертельного піке» було вкрай непросто.

Сергій ГОРОБЕЦЬ,
Український інститут національної пам’яті