Сьогодні модно бути військовим експертом. Звичайно, ситуація, яка склалася в державі, внаслідок неоголошеної війни з боку східного сусіда, торкається кожного свідомого українця. Тому, і не дивно чути по радіо, бачити на телебаченні, читати на шпальтах газет різноманітні погляди і оцінки сьогодення. На жаль, рідко зустрінеш об'єктивний аналіз причин неготовності сектору безпеки і оборони до сьогоднішніх викликів, які виникли перед нашою державою.
Випадково натрапив на інтерв'ю в газеті "Експрес" відомого українського письменника Михайла Слабошпицького. Читаю: " ... в Україні. - величезна кількість генералів. Стільки, як у всіх країнах Європи разом узятих.
Шановний Михайле Федотовичу! Яку Європу Ви маєте на увазі?
У Збройних Силах України на сьогодні 114 генералів на 165 тисяч списочного війська.
Водночас в Італії - 493 генерали на 182 тисячі війська, Великій Британії-477 генералів на 184 тисячі війська , Франції - 285 генералів на 202 тисячі війська, Німеччині - 201 генерал на 181 тисячу війська.
Візьмемо ближчих сусідів.
У Польщі - 104 генерали на 118 тисяч війська, Румунії - 80 генералів на 64 тисячі війська, Білорусі - 35 генералів на 46 тисяч війська, Угорщині - 33 генерали на 22 тисячі війська, Болгарії - 28 генералів на 26 тисяч війська, Словаччині 12 генералів на 15 тисяч війська.
Співвідношення кількості генералів до чисельності збройних сил у процентному відношенні показано в таблиці:



Так кого Ви разом взятих берете?
Для чого ця заява?
І далі: " Моя ідея створити із генералів штрафбати і відправити під Луганську та Донецьк Бо генерали показали, що вони вміють тільки красти і зраджувати (за незначним винятком). А ось воювати якраз не вміють, хоча мали б."
З історії ми знаємо, для чого створювалися і ким комплектувалися штрафбати. І яким чином Ви збираєтеся комплектувати ці підрозділи? До речі, усіх генералів Збройних Сил України ледве вистачить на одну роту. І без вашої ідеї в зоні АТО постійно виконують завдання до ЗО тільки армійських генералів. Правда, вони не звикли давати інтерв'ю, брати участь у телешоу, і, взагалі, їм ні до чого піаритися. їхня професія - Батьківщину боронити.
Можливо, не випадково антигенеральська компанія, яка спостерігається останнім часом на всіх рівнях, розгорнута в складний для країни час.
Де ж ті зрадники, де ж ті злодії в лампасах, про яких говорить шановний Михайло Федотович? На жаль, І не тільки він. Назвіть їх прізвища, покажіть суспільству. Нехай суди оголосять свій вердикт. Огульно ганьбити весь генеральський корпус, мабуть, не по-людськи?
Цілком погоджуюсь з Михайлом Федотовичем, що генерали "мали б вміти воювати". Але щоб вміти - треба вчитися. Будь-яке навчання, а тим більше військове, потребує значних матеріальних і фінансових витрат.
Адже вчитися потрібно не тільки в аудиторіях, а й на полігонах з залученням великої кількості навченого особового складу, підготовленої техніки та озброєння. Тільки для проведення повноцінного батальйонного навчання з бойовою стрільбою потрібно більше 10 мільйонів гривень, а таких же навчань у складі механізованої бригади - цілих 40 мільйонів гривень. І це тільки в штаті мирного часу. А скільки потребує підготовка льотчиків, моряків, десантників, спеціалістів інших родів військ і спеціальних військ. Великих витрат потребують підготовка штабів як органів управління, забезпечення сучасною військовою технікою і озброєнням, їх утримання, підготовка тилу.
А що ми мали останнім часом?
У результаті прорахунків в оцінці воєнно-політичної обстановки, явної недооцінки існуючих загроз для України, було прийнято рішення про позаблоковість держави.
Тішили себе думкою, що війни не буде.
І, як результат, був розбалансований сектор безпеки і оборони держави, бездумно реформувався його основний компонент - Збройні Сили України. Хронічне недофінансування призвело до механічного скорочення і зниження боєздатності Збройних Сил України, загострення соціальних проблем, відтоку з їх лав професійного офіцерського корпусу. Принижувалася роль військових у суспільстві. Майже не оновлювалися озброєння та військова техніка, булц принижена роль тилового забезпечення.
Дуже не хотілося годувати свою армію!
Звичайно, основна провина в такому стані покладається на вище керівництво держави на чолі з Президентом України.
Але хтось готував і затверджував жалюгідні бюджети на оборону держави. Де ж були сьогоднішні патріоти, які полюбляють брати участь у різноманітних шоу з нищівною критикою військових?
Шкода, що тільки біда змушує нас повернутися обличчям до святая святих оборони держави, а вчитися воювати доводиться не на навчаннях (для цього не було коштів), а в ході бойових дій, приносячи в жертву багато життів наших співвітчизників.
І насамкінець. Шановний Михаиле Федотовичу!
Хочеться запитати Вас як відомого українського прозаїка, критика, літературознавця, публіциста, громадського діяча і просто представника творчої інтелігенції. Скільки творів написано про армію незалежної України, скільки фільмів знято про Українське військо, скільки пісень складено про українського солдата за всі роки незалежності?

З повагою, Шуляк Петро Іванович, генерал-полковник у відставці, кандидат військових наук, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки.

Джерело: УНІАН