Про роль олігархів і Юлії Тимошенко, де шукати лідерів та які сценарії розвитку подій в Україні – говорить експерт з питань Сходу Вєслав Романовський.
Сьогодні гостем Української служби Польського радіо є експерт з питань Сходу, довголітній кореспондент Польського телебачення в Україні та автор двох книжок про Україну, зокрема про Степана Бандеру – Вєслав Романовський.

Лідія Іванюх: Хочу запитати, що ви відчуваєте, коли спостерігаєте за подіями над Дніпром, коли чуєте про репресії щодо осіб, які підтримують Євромайдан, про напади на людей, побиття журналістки тощо.

Вєслав Романовський: Що відчуваю? Я, передусім, вражений, і відчуваю страх за цих людей. Усе це нагадує мені останні дні періоду Кучми і справу Ґонґадзе. Нагадує мені тодішні марші, і намагання людей вияснити цю справу. Справу, яку до кінця так і не розкрито. Нині побиття журналістки стало можливим саме тому, що справа Ґонґадзе залишається невиясненою. Що вся українська політика абсолютно непрозора, що з’являються якісь «таємні сили», які намагаються змінити ситуацію, впливати на неї. І вражає, що влада на таке дозволяє. Справа так званих «тітушок», які нині беруть участь у громадському житті – найкращий цього доказ. Це факт, який примушує призадуматися над суттю, і визначенням цієї системи влади, яка нині присутня в Україні. Влада пробує різних засобів – у тому насилля, залякування, маніпуляції інформацією. Але є також жести з боку влади, що мають показати її гуманність. Очевидно, усе це направлено до громадської думки. Так чи інакше, нині політика української влади не є чітка.

Чи, на ваш погляд, Євромайдан–2013 можна вважати символічним народженням свідомого громадського суспільства в Україні?

В.Р.: Я не хотів би вживати надто великих слів, говорити про зламні моменти. На нинішній Майдан треба дивитися в контексті того Майдану, який був раніше, а також в контексті післявоєнної історії України та її радянської історії. Це фрагмент довгого процесу повернення до нормального життя, демократичних цінностей. Це надзвичайно важке повернення, і кожен прояв громадської, демократичної діяльності – для цього історичного процесу надзвичайно корисний. Цікаво, що виникне з Майдану, проте безумовно це дуже цінний досвід.

А отже, які сценарії розвитку подій?

В.Р.: В моїй оцінці, нині видно, що Майданові не вдасться змінити уряд, втім, у цій системі, зміна уряду не принесла б особливої користі. Наступний крок – це президентські вибори, маємо початок виборчої кампанії, і ось тут буде головне зіткнення прихильників і противників євроінтеграції України, та головне зіткнення прихильників демократичної держави з прихильниками української «просімейної політики», оскільки українські олігархи – це нині головна проблема України. Оцей клас неробів призводить до того, що країна не може розвиватися.

Олігархи намагатимуться впливати на Януковича? Чуємо думки, що для них євроінтеграція корисніша, ніж підпорядкованість Москві.

В.Р.: В олігархів ніколи не буде стратегії будови національної держави, вони думають категоріями свого банківського рахунку, і поточних інтересів. Якщо нині є корисний бізнес з Росією – вони увійдуть у цей бізнес. Це зовсім інша логіка, вона відрізняється від логіки ЄС. Якби нині ЄС приїхав в Україну з грошима, олігархи негайно взяли б його сторону. В олігархів немає батьківщини, у них є рахунок. Отже, в цій справі, на олігархів не слід розраховувати. Вони є елементом у грі, але не союзником.

А роль Юлії Тимошенко? Які шанси на її повернення?

В.Р.: Шанси на її повернення доволі невеликі. Вона – частина України, яка відходить, зв’язаної з Януковичем, з цими багатіями, які своє дозвілля проводять у Лондоні чи Лазурному узбережжі, і вони не спроможні зробити стратегічний вибір, посприяти будові сучасної держави, яка буде реалізувати національний інтерес українців. В моїй оцінці, цей світ, швидше або пізніше, та, все-таки, відійде.


Тоді з ким ви ідентифікуєте сучасну українську державу, хто спроможний повести її новим шляхом? Кличко?

В.Р.: Не надто. У нього, гадаю, немає політичних кваліфікацій, немає концепції. І ось тут проблема України, що поки не з’явився лідер, чи лідери, які могли б взяти справи в свої руки.

Чи це момент, щоб Юрій Луценко відважніше заявив про себе?

В.Р.: Луценко є потенційним кандидатом, завжди був і є, тільки, що його ідентифікують з функцією коменданта Майдану, він завжди був у другому ряді.

Вважаєте, що це радше виконавець, а не лідер?

В.Р.: Саме так. Я шукав би лідерів цієї нової України, наприклад, серед мерів міст, у яких досвід в управлінні соціальними, державними справами. Ось в моїй оцінці людиною, яка готова прийняти нові виклики, є мер Львова, пан Садовий, у нього є досвід, у нього є погляди, освіта. Таких людей в Україні значно більше. І нині саме серед них я вбачав би цих лідерів, які серйозно й компетентно могли б у майбутньому висловити свою думку в справі політичного вибору України, майбутнього орієнтиру держави і, що важливо, вони вміють вирішити економічні проблеми. Україна має надзвичайно великий потенціал, але дії влади призвели до того, що нині ця держава на сірому кінці Європи. Сьогодні рівень життя в Україні нижчий, ніж у Білорусі.

Ви зачепили питання Білорусі. Саме, чуємо, що Україна наближається до білоруського варіанту – ви згодні?

В.Р.: Ключ до відповіді на ваше запитання у порівнянні біографії трьох лідерів: Путіна, Януковича і Лукашенки. Вони народилися більш-менш у цей сам час, у них дуже подібна політична освіта, виростали у період Брєжнєва, у період морального розпаду комуністичної партії, а водночас дуже важливим фактором, що вплинув на їхню особистість, було переконання у величі Радянського Союзу. Це було вирішальним для їхнього політичного виховання, і в дійсності, Путін, Янукович та Лукашенка практично роблять те саме, хоч за дещо інших умов.

І, на закінчення, хочу запитати: на ваш погляд, різниці між Сходом і Заходом України будуть зменшуватися чи зростати?

В.Р.: Ми будемо спостерігати за двома процесами – один процес – це наближення Сходу і Заходу та спроба знайти консенсус у питанні історії, традиції – тому що концепцію України як незалежної держави підтримують і на Сході, і на Заході держави. Але будуть теж політичні спроби розпалювати сепаратистські настрої.

Гостем УСПР був Вєслав Романовський.
Лідія Іванюх
Джерело: http://www.polradio.pl, Польське радіо