Києву пропонують мир на умовах Кремля, або війну до переможного кінця
Києву пропонують мир на умовах Кремля, або війну до переможного кінця, теж нав’язану Путіним, пише «Главред».
Видання нагадує нещодавню заяву ватажка угруповання «ЛНР» Плотницького, який вкотре проголосив курс на інтеграцію з Росією. Російські ЗМІ відразу ж розтиражували цю «сенсаційну» новину. І заодно вкотре нагадали росіянам – жителі Донбасу повстали через незгоду з «державним переворотом» у Києві. Головною – якщо взагалі не єдиною! – метою котрого було позбавити російську мову в Україні статусу регіональної. Отже, риторика пропагандистів – те єдине, що залишається стабільним у Росії, наголошує видання. При цьому російська влада від самого початку окупації заявила й потім не раз підтверджувала – інтегрувати в себе «народні республіки» не збирається ані зараз, ані пізніше. В такому разі, для чого Путін дозволяє своїм маріонеткам обіцяти російську інтеграцію? Відповідь: аби довести росіянам та своїм прихильникам на окупованому Донбасі абсурдність українських прагнень інтегруватися в ЄС і НАТО. А Києву подібні безпідставні заяви мають довести повну відсутність перспектив будь-яких переговорних процесів. Або мир – на його умовах. Або – війна до переможного кінця, теж нав’язана.
На цьому наголошується в публікації «Інтеграція в Росію: марення «ЛНР» чи план Путіна».
Український політичний бомонд, а вслід за ним і громадськість багато років не звертали уваги на ситуацію в Збройних силах України. Навіть Віктор Янукович вважав, що має армію. А коли він наважився придушувати Євромайдан, то виявилося, що з понад 120 тисяч військовослужбовців і цивільних працівників можна використати в активних діях хіба що кілька тисяч солдатів, констатує «Тиждень.ua».
Потім у такій самій ілюзії перебували лідери Майдану, що прийшли до влади наприкінці лютого 2014 року. Причому проблема виявилася не стільки в озброєнні, скільки в якості командних кадрів – цілковитій відсутності волі та ініціативи, неспроможності вирішити найпростіші польові завдання, як-от проведення в заданий термін часу колони з пункту А до пункту Б або забезпечення елементарної охорони, згідно з військовим статутом. Попри існування сотень генералів, досі не з’явилося жодного гідного воєначальника.
Про те, чому так сталося і як змінити ситуацію, йдеться в статті «Лише молоді офіцери радикально змінять Збройні сили України».
Видання нагадує нещодавню заяву ватажка угруповання «ЛНР» Плотницького, який вкотре проголосив курс на інтеграцію з Росією. Російські ЗМІ відразу ж розтиражували цю «сенсаційну» новину. І заодно вкотре нагадали росіянам – жителі Донбасу повстали через незгоду з «державним переворотом» у Києві. Головною – якщо взагалі не єдиною! – метою котрого було позбавити російську мову в Україні статусу регіональної. Отже, риторика пропагандистів – те єдине, що залишається стабільним у Росії, наголошує видання. При цьому російська влада від самого початку окупації заявила й потім не раз підтверджувала – інтегрувати в себе «народні республіки» не збирається ані зараз, ані пізніше. В такому разі, для чого Путін дозволяє своїм маріонеткам обіцяти російську інтеграцію? Відповідь: аби довести росіянам та своїм прихильникам на окупованому Донбасі абсурдність українських прагнень інтегруватися в ЄС і НАТО. А Києву подібні безпідставні заяви мають довести повну відсутність перспектив будь-яких переговорних процесів. Або мир – на його умовах. Або – війна до переможного кінця, теж нав’язана.
На цьому наголошується в публікації «Інтеграція в Росію: марення «ЛНР» чи план Путіна».
Український політичний бомонд, а вслід за ним і громадськість багато років не звертали уваги на ситуацію в Збройних силах України. Навіть Віктор Янукович вважав, що має армію. А коли він наважився придушувати Євромайдан, то виявилося, що з понад 120 тисяч військовослужбовців і цивільних працівників можна використати в активних діях хіба що кілька тисяч солдатів, констатує «Тиждень.ua».
Потім у такій самій ілюзії перебували лідери Майдану, що прийшли до влади наприкінці лютого 2014 року. Причому проблема виявилася не стільки в озброєнні, скільки в якості командних кадрів – цілковитій відсутності волі та ініціативи, неспроможності вирішити найпростіші польові завдання, як-от проведення в заданий термін часу колони з пункту А до пункту Б або забезпечення елементарної охорони, згідно з військовим статутом. Попри існування сотень генералів, досі не з’явилося жодного гідного воєначальника.
Про те, чому так сталося і як змінити ситуацію, йдеться в статті «Лише молоді офіцери радикально змінять Збройні сили України».
Теґі:
