Цифрове телерадіомовлення має цілу низку переваг порівняно з аналоговим. Перш за все мова йде про вищу якість зображення та звукового супроводу. Не менш важливою є і можливість у кілька разів збільшити кількість доступних телеглядачеві каналів.
Ще років із десять тому слово «цифра» для більшості з нас асоціювалося з математичним символом. Але стрімкий розвиток інформаційно-комунікативних технологій помітно розширив перелік речей, які називають цифровими. І тепер ми користуємося фотоапаратами, диктофонами, DVD-програвачами, мобільними телефонами, відеомагнітофонами, комп’ютерами, які базуються на цифрових технологіях. Але це ще не все: найближчими роками повністю цифровим має стати й телебачення.
Нагальність переходу від уже традиційного аналогового телебачення до цифрового пояснюється дуже просто: для передавання телесигналу використовується фізично обмежена смуга частот, якої нині недостатньо для переліку телеканалів, що постійно розширюється. Іншими словами, «втиснути» в цю смугу більше телеканалів, зберігаючи при цьому якість їх прийому, вже неможливо, і тому частотний ресурс став дефіцитом. Тим часом сучасні глядачі більше не хочуть обмежуватися скромним телеменю з кількох чи навіть кільканадцяти каналів, потребуючи змістовного й тематичного розмаїття. Серйозною причиною переходу є також збільшення кількості перешкод, пов’язане, знову ж таки, з розвитком телекомунікацій, що призводить до погіршення якості зображення та звуку.
Нагальність переходу від уже традиційного аналогового телебачення до цифрового пояснюється дуже просто: для передавання телесигналу використовується фізично обмежена смуга частот, якої нині недостатньо для переліку телеканалів, що постійно розширюється.
Саме тому 2006 року в Женеві представники 129 країн світу, зокрема Україна, підписали угоду, в якій взяли на себе зобов’язання до 17 червня 2015 року поступово відмовитися від застарілого аналогового телерадіомовлення і замінити його цифровим. Зауважимо, що перехід окремої держави до цифрового телерадіомовлення є неможливим, оскільки такий процес безпосередньо корелюється з інтересами сусідніх держав щодо використання радіочастотного ресурсу. Відтак цифрове мовлення може бути впроваджено лише за умови існування єдиного підходу на міжнародному рівні. Ним сьогодні й виступає Женевська угода, якою було затверджено План використання частот мовлення та яка є обов’язковою для всіх держав, що до неї приєднались.
Цифрове телерадіомовлення має низку переваг порівняно з аналоговим. Перш за все мова йде про вищу якість зображення та звукового супроводу. Не менш важливою є і можливість у кілька разів збільшити кількість доступних телеглядачеві каналів (на одному аналоговому частотному телевізійному каналі можна передавати до восьми телепрограм у цифровому форматі). Додайте значну економію енергії, яка витрачається на трансляцію сигналу, а також технічне обслуговування, пакетування, додаткові сервіси для абонентів – і шалька терезів буде на боці «цифри».
Попри значні переваги цифрового телерадіомовлення, його впровадження не є простим і потребує величезних коштів та зусиль як державних структур, так і комерційних організацій. Так, на сьогодні Великобританія вже витратила на нього понад 4,2 мільярда євро, Іспанія – більше 1,2 мільярда євро, США, які завершили такий перехід влітку цього року, – близько двох мільярдів доларів. Чому ж цифрове телебачення таке дороге?
Попри значні переваги цифрового телерадіомовлення, його впровадження не є простим і потребує величезних коштів та зусиль як державних структур, так і комерційних організацій.
Справа в тому, що, на відміну від переходу до кольорового телебачення, який відбувався у 60–70-х роках минулого століття, коли сигнали можна було приймати на чорно-білі телевізори, сигнал цифрового телебачення аналоговий приймач «не розуміє».
Існує кілька способів доставки цифрового сигналу користувачу. Так, у європейському стандарті цифрового телебачення виділяють: наземне (DVB-T, Terrestrial), супутникове (DVB-S – Satellite), кабельне (DVB-C – Cable) мовлення, а також мовлення для портативних приладів (DVB-H – Handheld). І у всіх випадках, за винятком мобільного телебачення, для прийому телесигналу в цьому форматі більшість приймачів, які є в наших оселях, потребують спеціального обладнання – перетворювачів сигналу, які ще називають тюнерами або декодерами (англійською – set top box). Вартість таких пристроїв – мінімум 50–70 доларів. Для України, де, за статистикою, біля третини населення перебуває за межею бідності, це – немала сума. Навіть уряди більшості країн, які успішно завершили чи завершують перехід до «цифри», передбачають у своїх бюджетах кошти на компенсацію витрат незаможним верствам. Та телетюнери – лише одна ланка великого ланцюга телевиробництва й телетрансляції, який також має бути докорінно зміненим відповідно до нової технології, на що, ви розумієте, знову потрібні гроші.
В Україні затверджено Державну програму впровадження цифрового телерадіомовлення, яка має забезпечити гармонійний перехід до цифрового способу наземного ефірного поширення теле- та радіопрограм з метою дотримання міжнародних зобов'язань. Вона передбачає досягнення показників країн Західної Європи щодо кількості каналів та програм телерадіомовлення і забезпечення широким верствам населення доступу до програм цифрового телерадіомовлення з використанням сучасних цифрових технологій. Виконавці програми: Мінтрансзв'язку, Держкомтелерадіо, Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (РРТ), Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Національна комісія з питань регулювання зв'язку України (НКРЗ) та ін.
Цією програмою передбачалося загальне фінансування обсягом 4,3 мільярда гривень (нині документ скоригували, і ця сума не перевищує 1 мільярда). Головним джерелом фінансування мали слугувати інвестиції самих мовників. Планувалося використати досвід мобільних операторів, коли самі компанії за власний рахунок розвивали мережу покриття. Тільки з тією різницею, що мовники інвестували б у встановлення необхідного обладнання на вже існуючих ретрансляторних вежах аналогового сигналу.
Передбачалося також, що населення буде змушене власним коштом закупити перетворювачі цифрового сигналу: після вимкнення аналогового сигналу іншого вибору у людей просто не буде, міркували наші державні мужі.
Проте не так сталося, як гадалося. Почалася економічна криза, рекламні бюджети мовників скоротилися, і їм стало не до інфраструктури цифрового телебачення. Після переговорів з урядовцями президент зобов’язав останніх внести до програми переходу зміни, які б передбачали можливість для малозабезпечених купувати тюнери за пільговими цінами. Чи зможе держава і справді гарантувати для своїх зубожілих громадян те, що їхні голубі екрани не згаснуть після 2015-го? Покаже час.
Поки що ефірне цифрове мовлення в тестовому режимі запущено лише у трьох регіонах – у Києві й області, Житомирській та Одеській областях. Наразі можна дивитися тільки дев’ять каналів: «Мегаспорт», «Футбол», НТН, «Гумор», КДТРК, «Інтер», ТВі, Music Ukrainian box та «Культура». Стартові канали визначалися Національною радою з питань телебачення й радіомовлення.
Звісно, підводного каміння ще хоч греблю гати. Не вистачає, особливо у районних центрах, тюнерів: попит на них малий, і їх майже не завозять. Імпортні перетворювачі сигналу коштують часом дуже дорого, їх досі не сертифіковано, а виробництво вітчизняних ще не почалося. Попри це чиновники з Мінтрансу оптимістично запевняють, що до кінця року цифрове телебачення з’явиться ще в двох-трьох областях. Маються на увазі передусім прикордонні регіони, де сигнал по обидва боки кордону має технічно узгоджуватися. А тому країна, яка першою починає в певній місцевості цифрове мовлення, надалі змусить сусідів узгоджувати з нею параметри трансляції.
…Та хоч би як там було, світовий перехід до цифрових технологій триває. Частина країн Старого Світу вже повністю завершили його: Німеччина, Голландія, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Люксембург. Решта, за рішенням Євросоюзу, мають припинити аналогове телевізійне мовлення до 1 січня 2012 року.
Цей же рік чимраз частіше у своїх промовах згадують і українські можновладці – у зв’язку з перспективою проведення Євро-2012, у тому числі й у Львові. На нашу думку, чиновники мають рацію, але тільки не щодо ефірного цифрового мовлення. Досвід останніх років показує, що цифрове телебачення масово впроваджується насамперед зусиллями провайдерів супутникового і кабельного телебачення. І якщо перші орієнтуються передусім на заможніших глядачів та тих, хто змушений купувати «тарілку» за відсутності інших способів отримати телесигнал, то запорука успішності «кабельників» – помірні ціни, хороший вибір телепакетів і надання глядачу можливості взяти телетюнер в оренду. Гарний приклад – Київ, де сотні тисяч телеглядачів вже дивляться цифрове кабельне телебачення від телекомунікаційного лідера – компанії «Воля». Можливо, Львів також має шанс успішно перейти до «цифри»?

Джерело: www.zaxid.net