«Як так можна питати?», – обуриться пересічний знавець історії – «Українська радянська соціалістична республіка з грудня 1922 року входила до складу Радянського Союзу і не мала права на власну зовнішню політику, її проводив московський Кремль». Проте, законна українська державна влада, обрана українським народом шляхом вільного волевиявлення на власній території, яка у 1920 році з окупацією країни російсько-більшовицьким агресором була змушена емігрувати, та існувала на чужині до 1992 року як УРЯД УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ЕКЗИЛІ (у вигнанні). Його також називали Державний Центр УНР.

Правовою основою уряду УНР були «Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в УНР» і «Закон про Державну Народну Раду», затверджені 12 листопада 1920 Директорією в Україні. Ці акти, базуючись на законах Трудового конгресу України, передали Державній народній раді законодавчі функції та контроль над урядом УНР. Однак до скликання цієї Ради її функції було покладено на Раду Народних Міністрів, а голова Директорії виконував функції глави держави, затверджував закони, договори, призначення, представництво перед іноземними державами. Главу Директорії, на випадок неможливості виконувати обов'язки, заступала колегія, а в разі неможливості її скликати — голова Ради Народних Міністрів.

На початку Другої світової війни Президент ДЦ УНР Андрій Лівицький, який потрапив під німецьку окупацію і не міг повноцінно виконувати своїх обов’язків, передав свої повноваження Прем’єр-міністру В’ячеславу Прокоповичу, який на той час перебував у Франції.

3 вересня 1939 року саме в Парижі Уряд Української Народної Республіки в екзилі закликав українців-емігрантів підтримати боротьбу проти нацистської Німеччини, вступати в лави армій союзників. Іншими словами, УКРАЇНА У ВИГНАННІ ОГОЛОСИЛА ВІЙНУ НАЦИСТСЬКІЙ НІМЕЧЧИНІ.

СРСР у той час (з 23 серпня 1939 року) був союзником Німеччини, а війну оголосив тільки після її нападу 22 червня 1941 року.

У червні 1940 року після окупації військами Німеччини Франції до німецького полону потрапив Прем’єр-міністр уряду, який сформував Прокопович, Олександр Шульгін. Сам Прокопович, не у змозі виконувати обов’язки Президента УНР, повертає повноваження А. Лівицькому до Варшави, оскільки сам перебуває у аналогічному з ним становищі. Завдяки роману Юліана Сємьонова «Третя карта» стала відомою відмова Прокоповича співпрацювати з нацистами: «Маріонеткою бути не умію, я Прокопович, а не Лаваль».

Така офіційна позиція Державного Центру УНР створила відповідний морально-психологічний і правовий клімат для вступу українських емігрантів до лав армій союзників. Нагадаємо, що у Збройних Силах Франції воювало 6 тис. українців, Великої Британії та Канади – 45 тис. осіб, США – 80 тис. осіб.

Цікаво, що західні союзники всі роки-десятиліття російської окупації України пам’ятали про це…
Сучасна держава Україна, проголошена 24 серпня 1991 року, у світовому співтоваристві є ТРИЧІ ЛЕГІТИМНОЮ (законною) з точки зору міжнародного права:
— 1 грудня 1991 відновлення держави Україна освячено всенародним референдумом;
— Україну визнали всі країни світу, які входять до складу ООН;
— 22 серпня 1992 Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного центру УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, всі його повноваження. Таким чином, ДЕРЖАВА УКРАЇНА – ПРАВОНАСТУПНИЦЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ.

Сергій Бутко
Український інститут національної пам’яті