Скільки ж терпіти фарисейство маразматичної ідеології...
Кому ж іще не зрозуміло, що найбільше український народ постраждав від комуністів. Червоні терори, голодомори, геноцид 1932-1933 років, винищення свідомого українського населення комуністичними вождями перед війною і в повоєнні часи.
Колективізація, індустріалізація – все чим так гордилися Сталін, Постишев і інші кати нашого народу – здійсненні на кістках українського села. Жителі яких завжди були беручким паливним матеріалом у жерлі радянського локомотиву, який летів невідомо куди.
Аби мене на запідозрили, так би сказати, в притягувані фактів за вуха, звернуся до стенограми ХХ-го з’їзду КПРС, доповіді одного з комуністичних керманичів – Микити Хрущова. У розділі, де розповідалося про те, як людиноїд Й. Сталін розправлявся з цілими народами, був і цей абзац:
“Так, уже в конце 1943 года, когда на фронтах Великой Отечественной войны определился прочный перелом в ходе войны в пользу Советского Союза, принято было и осуществлено решение о выселении с занимаемой территории всех карачаевцев. В этот же период, в конце декабря 1943 года, точно такая же участь постигла все население Калмыцкой автономной республики. В марте 1944 года выселены были со своих родных мест все чеченцы и ингуши, а Чечено-Ингушская автономная республика ликвидирована. В апреле 1944 года с территории Кабардино-Балкарской автономной республики выселены были в отдаленные места все балкарцы, а сама республика переименована в Кабардинскую автономную республику. Украинцы избежали этой участи потому,что их слишком много и некуда было выслать. А то он бы и их выселил. (Смех,оживление в зале.)”
Хрущов, як бачимо, і словом не обмовився про виселення комуністами з півострова кримсько-татарського народу, про те, що весь Сибір був буквально забитий українцями, яких засилали на каторгу за найменшу провинність.
А жорстокі комуністичні репресії проти української інтелігенції в 60-70 роки минулого століття…
Комуністична ідеологія в Україні умертвила десятки мільйонів людей і давно повинна була б бути проклятою, засудженою, і забороненою, як фашизм. Бо вона за своєю сутністю однозначно ще більш людиноненависницька, людожерна від гітлеризму. Оскільки вояки фюрера, принаймні, зовсім не знущалися зі своїх одноплемінників. Німці, як титульна нація, при Гітлеру відверто жирували…
Я знаю, що закидатимуть мені у відповідь на ці слова релікти сталінізму, засліплені ідеями давно вимерлих маразматиків нинішні продовжувачі великих ідей марксизму-ленінізму.
Вони будуть говорити, що Сталін і його кліка підняли, мовляв, Україну з голої і безграмотної.

Почасти це правда.
Але не забуваймо, що, приміром, той самий Адольф Гітлер першим почав будувати автобани, розвивати потужну індустрію. Зводив міста, повносилі індустріальні центри, суттєво продвинув уперед науку. Зокрема, машино- й ракетобудування.
Чи є йому за це виправдання від німецького народу, від світової спільноти?
Чи стало це своєрідною індульгенцією біснуватому фюреру при оцінці його особистих діянь і ним очолюваної нацистської партії на світовій арені?
Виникає цілком логічне запитання, чому ж тоді ми терпимо дітище Леніна-Сталіна – КПУ і по нині? Яка упродовж десятиліть була свідомим натхненником і організатором геноциду проти українського народу. І це, до речі, встановлено судом!
Її оплічники в галіфе і з червоними партквитками замало не все минуле століття безкарно гнобили, мучили, розстрілювали українців. А ми мовчимо…
І це тільки тому, що за роки свого смертоносного правління свідомість суспільства, частини українців, зокрема, комуністична ідеологія переорієнтувала на те, що для кожного з них споруда Дніпрогесу була важливішої від долі тисяч людей, які згинули смертю рабів, каторжників на його споруджені. Це ж стосується і мартенівських цехів, рудників, вугільних шахт. Нарешті, й будівництва під Києвом, в унікальній природно-кліматичній, санаторно-курортній зоні Чорнобильської атомної електростанції з радіаторами застарілої конструкції, яке відбулося на підставі рішення московського політбюро ЦК КПРС…
Себто, комуністи нав’язали світорозуміння, коли в центр уваги береться не людина, її турботи, а… статистика.
Старші люди пам’ятають, як ми всі на чолі з КПРС доганяли і переганяли Сполучені Штати Америки. Як під комуністичним началом виробляли на душу населення яйця, вовну, молоко і м’ясо? А їсти не було чого, одягтися теж не було в що…

Найстрашніше полягає в тому, що історія в Україні нічому не вчить наш народ.
Більше ніде, приміром, у світі немає подібного конгломератного їжака, аби тим, чи іншим вивертом, а в уряді завжди були брехливі, продажні комуністи.
То їх представник керує відомством усіх лісів, то очолює найбільш корумповану структуру – митну службу держави. Не кажучи вже про те, що діти й родичі лідерів КПУ роками в різних урядах займають кабінети заступників міністрів, керівників різноманітних наглядових рад.
Мабуть, народові України вже можна комуністам поставити таке запитання. Ваші люди уже років шість чи сім працюють на відповідальних посадах у вищих ешелонах влади. Чому ж за цей час життя трудових людей все більше й більше погіршується? Чи не пора за це нести відповідальність і вам, комуністам?
А дзуськи. Вожді КПУ настільки оволоділи лихоманською риторикою відвертого словоблуддя, що вже й не збагнеш, де вони знаходяться насправді – чи у владі, чи в опозиції. Кожен каже так, як вигідно за даного моменту.
Це мавпування – філософія тривіального пристосуванства. Вона й перетворила за статутом ідеологічну партію в банальну прислужницю олігархів. Варто поглянути як голосує фракція компартії, щоб переконатися – лозунги з трибуни, в ЗМІ – туманна публічна ширма, за якою лідери КПУ постійно й наполегливо працюють на партії олігархічних кланів, які знаходяться при владі.
Так було за часів уряду Ю. Тимошенко, так вельми активно робиться нині. І все ж, напевне, не задарма…
Лідер комуністів П.Симоненко, зодягнений у найдорожчі костюми, при годиннику вартістю в 50 тисяч доларів США (звісно, ж подарованому!), мешкає на віллі багатомільйонної цінності (звісно ж, не на його персональній!) усі свої виступи починає словами, немовби мантрою: “Ми, комуністи, вважаємо…”
Насправді ж, одурманені рядові комуністи не знають, засліплені гаслами своїх лідерів ніяк не можуть зрозуміти одного. Що всі їхні потуги з пропаганди замшілих, прогнилих комуністичних ідей із метою гуртування мас потрібні лише для одного – голосування на парламентських виборах. Щоб у Києві мандати народних депутатів від КПУ отримала галаслива групка ожирілих, але спаяних одним устремлінням людей: залишитися в своїх кріслах. Із захмарне високими зарплатами, непомірними привілеями, правом так чи інакше голосувати фракцією. Звісно ж, на певних умовах. Можливо, й комерційних…
Аби створювати в рядах своїх вірних враження активної діяльності, лідери КПУ раз по раз видають “на-гора” певні галасливі ініціативи. Як ось, приміром, і тепер. Провести ряд референдумів. Серед них, про визнання російської мови як другої державної. Про необхідність приєднатися Україні до Митного союзу і ввійти у Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю і Казахстаном…

Думаю, що давно назріло, уже й перезріває інше питання для всенародного обговорення: заборонити комуністичну ідеологію, як таку, що завдала незбагненно багато горя й людських втрат Україні, а нині йде в розріз зі справою розбудови незалежної, суверенної держави.

Особливо це стало зрозуміло нині, коли комуністи заявили, що КПУ виступатиме проти того, щоб у Львові, де українські патріоти 2 травня ц. р. виступили проти шабашу комуністів, відбувалися футбольні матчі Євро-2012. Мовляв, вони звернуться до М. Платіні з пропозицією не допустити в “фашистському Львові” європейського спортивного свята.

Чи ж можна далі терпіти наругу комуністів над здоровим глуздом мільйонів
українців?

Олександр Горобець
Джерело: http://blogs.korrespondent.net