Круглий стіл «9 травня: правда і міфи» проведено у Чернігові
29 квітня 2014 р. у військово-історичному музеї – відділі Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського проведено круглий стіл «9 травня: правда і міфи».
Організатори: Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського та Український інститут національної пам’яті за сприяння департаменту культури і туризму, національностей та релігій та департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації.
Під час відкриття Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського наголосив про важливість конкретного знання історичних фактів минулого, з метою відокремлення пропагандистських міфів від правди. Особливо це важливо сьогодні напередодні відзначення Дня Перемоги, коли північно-східний сусід використовує міфи та фальсифікації як зброю проти України. Так, він процитував твердження Й. Сталіна щодо вирішальної ролі російського народу у перемозі над гітлерівською Німеччиною від 25 травня 1945 р. й заяву В. Путіна за 2010 р., що російський народ і без допомоги українців та інших народів СРСР виграв би війну. Для порівняння навів нотатку з щоденника українського кіномитця Олександра Довженка, який ще у 1942 р. записав «Якщо вся доблесть синів України у Вітчизняній війні, всі жертви і страждання народа, і вся переможна сила після війни хитроумними руками і перами відповідних молодців оформиться в єдиний Побідний советський котел, а на рахунок українців цими ж таки руками випреться штучно утворена гітлерівська петлюрівщина і антисемізм, з усіма наслідками м’ясорубок, – краще б мені вмерти і не знати більш людської підлості, і бездонної ненависті, і бездонної вічної брехні, якою оплутані ми».
Ростислав ПИЛЯВЕЦЬ, провідний науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, доцент, фахівець з воєнної історії, свій виступ присвятив питанням жертовності українського народу і його внеску у перемогу, колосальності людських втрат України в роки Другої світової війни. Він акцентував увагу присутніх на відомих не лише компетентним історикам цифрах і фактах, показавши неспроможність міфів, створених радянською пропагандою і які в наш час актуалізуються в Росії. Так, він зазначив, що за роки війни в лавах Червоної армії воювало загалом майже 30 млн. осіб, з них близько 9 млн. (тобто 30%) складали наші співвітчизники (за іншими підрахунками, в лавах 26-ті мільйонної Червоної армії було 7 млн. українців). З них на фронтах загинуло від 3,5 до 4,1 млн. військовослужбовців. Історик нагадав, що насправді 150 тис. українців воювали з нацистською Німеччиною ще з 1 вересня 1939 р. в польській армії, з них 16 тис. загинуло. Крім того, українці воювали у складі армій США, Канади та інших держав-учасників антигітлерівської коаліції, рухів опору окупованих нацистами країн Європи та в радянському партизанському русі.
Водночас він відзначив, що особливістю України було те, що велика кількість українців брала участь у збройній боротьбі не лише на боці воюючих сторін, а й боролися за незалежність України проти нацистського та радянського поневолення в Українській повстанській армії та інших національно-визвольних формуваннях. У 1944 р. в УПА нараховувалося понад 100 тис. вояків, а всього через УПА (в роки війни і пізніше) пройшло понад 500 тис. осіб.
Військовий історик наголосив, що катастрофічними були втрати серед цивільного населення України – 4,5 млн. осіб загинуло внаслідок бойових дій, нацистської окупаційної політики, каральних і винищувальних акцій, сталінських репресій, голоду та епідемій. Серед них від 1 до 1,8 млн. – це жертви Голокосту. 670 сіл і містечок України нацистськими карателями було знищено разом із його жителями. Цей скорботний перелік можна продовжувати безкінечно.
Загалом Україна в Другій світовій війні втратила вбитими від 8,5 до 10 млн. людей. Р. ПИЛЯВЕЦЬ привернув увагу на той факт, що на відміну від країни Європи та Північної Америки, у нас досі точно не пораховані всі жертви війни. А документи переважно знаходяться в архівах Росії.
Олена ЛИСЕНКО, директор Комунального закладу «Пошукове Агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради, та Ірина РЯБЧУК, провідний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Чернігівської області, розповіли про жахливу долю українських остарбайтерів. На примусову роботу до Третього рейху було вивезено 2,4–2,8 млн. осіб. Чисельність підневільних робітників із Чернігівської області, яких мобілізували з 15 квітня 1942 р. і до визволення від окупантів у вересні 1943 р. – 41578 осіб. Вони документально показали жорстоку експлуатацію українців на рабських роботах, яка привела частину з них до загибелі. Водночас історики вказали вороже ставлення радянської влади до них після повернення до дому з неволі: фільтраційні табори, репресії, приниження, тавро зрадників і неблагонадійних людей залишалося практично до розвалу СРСР.
Олександр ДОБРИЦЯ, колишній підполковник КДБ і СБУ, відомий чернігівський історик і краєзнавець, привернув увагу до долі у повоєнний час червоноармійців – інвалідів війни, величезна кількість яких була в усіх містах і селищах європейської території СРСР. Він повідомив, що «раптом» у 1947 р. всі інваліди війни, які не мали родини і родичів, які могли піклуватися за ними, зникли з вулиць населених пунктів України, Росії, Білорусі… На думку О. Добриці, «зачистили», «ліквідували», можливо, до 1 млн. осіб. Причина невідома. Нагадаємо, що в Україні у 1946–1947 рр. був штучний голод, від якого померло понад 1 млн. громадян.
Він висловив впевненість, що за умови відкриття усіх архівів колишнього КДБ, що зберігається в Росії, існує ймовірність кривавого бунту російського народу внаслідок обурення та помсти за злочини радянського режиму.
Учасники круглого столу підтвердили, що таких «плям» в радянській історії ще залишилося досить багато.
Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, заявив, що нацистську Німеччину розгромили український та інші народи СРСР всупереч некомпетентній, злочинній політиці радянського державного керівництва та особисто Й. Сталіна.
Він ознайомив учасників заходу з методичними рекомендаціями Українського інституту національної пам’яті до відзначення Дня Перемоги. Фахівці Інституту рекомендують для позбавлення від ідеологічного впливу Росії відмовитися від святкування Дня Перемоги в радянському форматі. Акцентувати увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі живим ветеранам та вшануванні загиблих. Посилити соціальний аспект підтримки ветеранів як з боку держави, так і з боку громадськості. Перевести радянський культ війни, важливим інструментом якого був День Перемоги, в традицію пам’яті про солдат, які загинули за свою батьківщину.
Увагу зосереджувати саме на індивідуальних героїчних вчинках учасників війни. Акцентувати увагу на персональних історіях українців – учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій німцями території. Зосередити увагу на стражданні людей в умовах окупації, у полоні, після війни. Особливо звернути увагу на ставлення радянської влади до червоноармійців у повоєнні роки, які фактично перебували поза законом, кинуті на напризволяще, як непотріб.
Під час підбиття підсумків круглого столу історики закликали 9 травня використати виключно національно-державну символіку, яка символізує єдність нашої країни.
Олександр МАЙШЕВ, "Європейська Україна"
член Національної спілки журналістів України
Організатори: Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського та Український інститут національної пам’яті за сприяння департаменту культури і туризму, національностей та релігій та департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської облдержадміністрації.
Під час відкриття Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського обласного історичного музею імені В.В. Тарновського наголосив про важливість конкретного знання історичних фактів минулого, з метою відокремлення пропагандистських міфів від правди. Особливо це важливо сьогодні напередодні відзначення Дня Перемоги, коли північно-східний сусід використовує міфи та фальсифікації як зброю проти України. Так, він процитував твердження Й. Сталіна щодо вирішальної ролі російського народу у перемозі над гітлерівською Німеччиною від 25 травня 1945 р. й заяву В. Путіна за 2010 р., що російський народ і без допомоги українців та інших народів СРСР виграв би війну. Для порівняння навів нотатку з щоденника українського кіномитця Олександра Довженка, який ще у 1942 р. записав «Якщо вся доблесть синів України у Вітчизняній війні, всі жертви і страждання народа, і вся переможна сила після війни хитроумними руками і перами відповідних молодців оформиться в єдиний Побідний советський котел, а на рахунок українців цими ж таки руками випреться штучно утворена гітлерівська петлюрівщина і антисемізм, з усіма наслідками м’ясорубок, – краще б мені вмерти і не знати більш людської підлості, і бездонної ненависті, і бездонної вічної брехні, якою оплутані ми».
Ростислав ПИЛЯВЕЦЬ, провідний науковий співробітник Українського інституту національної пам’яті, кандидат історичних наук, доцент, фахівець з воєнної історії, свій виступ присвятив питанням жертовності українського народу і його внеску у перемогу, колосальності людських втрат України в роки Другої світової війни. Він акцентував увагу присутніх на відомих не лише компетентним історикам цифрах і фактах, показавши неспроможність міфів, створених радянською пропагандою і які в наш час актуалізуються в Росії. Так, він зазначив, що за роки війни в лавах Червоної армії воювало загалом майже 30 млн. осіб, з них близько 9 млн. (тобто 30%) складали наші співвітчизники (за іншими підрахунками, в лавах 26-ті мільйонної Червоної армії було 7 млн. українців). З них на фронтах загинуло від 3,5 до 4,1 млн. військовослужбовців. Історик нагадав, що насправді 150 тис. українців воювали з нацистською Німеччиною ще з 1 вересня 1939 р. в польській армії, з них 16 тис. загинуло. Крім того, українці воювали у складі армій США, Канади та інших держав-учасників антигітлерівської коаліції, рухів опору окупованих нацистами країн Європи та в радянському партизанському русі.
Водночас він відзначив, що особливістю України було те, що велика кількість українців брала участь у збройній боротьбі не лише на боці воюючих сторін, а й боролися за незалежність України проти нацистського та радянського поневолення в Українській повстанській армії та інших національно-визвольних формуваннях. У 1944 р. в УПА нараховувалося понад 100 тис. вояків, а всього через УПА (в роки війни і пізніше) пройшло понад 500 тис. осіб.
Військовий історик наголосив, що катастрофічними були втрати серед цивільного населення України – 4,5 млн. осіб загинуло внаслідок бойових дій, нацистської окупаційної політики, каральних і винищувальних акцій, сталінських репресій, голоду та епідемій. Серед них від 1 до 1,8 млн. – це жертви Голокосту. 670 сіл і містечок України нацистськими карателями було знищено разом із його жителями. Цей скорботний перелік можна продовжувати безкінечно.
Загалом Україна в Другій світовій війні втратила вбитими від 8,5 до 10 млн. людей. Р. ПИЛЯВЕЦЬ привернув увагу на той факт, що на відміну від країни Європи та Північної Америки, у нас досі точно не пораховані всі жертви війни. А документи переважно знаходяться в архівах Росії.
Олена ЛИСЕНКО, директор Комунального закладу «Пошукове Агентство по створенню науково-документальних серіалів «Книга Пам’яті» та «Реабілітовані історією» Чернігівської обласної ради, та Ірина РЯБЧУК, провідний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Чернігівської області, розповіли про жахливу долю українських остарбайтерів. На примусову роботу до Третього рейху було вивезено 2,4–2,8 млн. осіб. Чисельність підневільних робітників із Чернігівської області, яких мобілізували з 15 квітня 1942 р. і до визволення від окупантів у вересні 1943 р. – 41578 осіб. Вони документально показали жорстоку експлуатацію українців на рабських роботах, яка привела частину з них до загибелі. Водночас історики вказали вороже ставлення радянської влади до них після повернення до дому з неволі: фільтраційні табори, репресії, приниження, тавро зрадників і неблагонадійних людей залишалося практично до розвалу СРСР.
Олександр ДОБРИЦЯ, колишній підполковник КДБ і СБУ, відомий чернігівський історик і краєзнавець, привернув увагу до долі у повоєнний час червоноармійців – інвалідів війни, величезна кількість яких була в усіх містах і селищах європейської території СРСР. Він повідомив, що «раптом» у 1947 р. всі інваліди війни, які не мали родини і родичів, які могли піклуватися за ними, зникли з вулиць населених пунктів України, Росії, Білорусі… На думку О. Добриці, «зачистили», «ліквідували», можливо, до 1 млн. осіб. Причина невідома. Нагадаємо, що в Україні у 1946–1947 рр. був штучний голод, від якого померло понад 1 млн. громадян.
Він висловив впевненість, що за умови відкриття усіх архівів колишнього КДБ, що зберігається в Росії, існує ймовірність кривавого бунту російського народу внаслідок обурення та помсти за злочини радянського режиму.
Учасники круглого столу підтвердили, що таких «плям» в радянській історії ще залишилося досить багато.
Сергій БУТКО, представник Українського інституту національної пам’яті у Чернігівській області, заявив, що нацистську Німеччину розгромили український та інші народи СРСР всупереч некомпетентній, злочинній політиці радянського державного керівництва та особисто Й. Сталіна.
Він ознайомив учасників заходу з методичними рекомендаціями Українського інституту національної пам’яті до відзначення Дня Перемоги. Фахівці Інституту рекомендують для позбавлення від ідеологічного впливу Росії відмовитися від святкування Дня Перемоги в радянському форматі. Акцентувати увагу не на військових парадах, що є своєрідною формою пропаганди війни, а на допомозі живим ветеранам та вшануванні загиблих. Посилити соціальний аспект підтримки ветеранів як з боку держави, так і з боку громадськості. Перевести радянський культ війни, важливим інструментом якого був День Перемоги, в традицію пам’яті про солдат, які загинули за свою батьківщину.
Увагу зосереджувати саме на індивідуальних героїчних вчинках учасників війни. Акцентувати увагу на персональних історіях українців – учасників війни, не лише вояків, а й тих, хто пережив її в тилу чи на окупованій німцями території. Зосередити увагу на стражданні людей в умовах окупації, у полоні, після війни. Особливо звернути увагу на ставлення радянської влади до червоноармійців у повоєнні роки, які фактично перебували поза законом, кинуті на напризволяще, як непотріб.
Під час підбиття підсумків круглого столу історики закликали 9 травня використати виключно національно-державну символіку, яка символізує єдність нашої країни.
Олександр МАЙШЕВ, "Європейська Україна"
член Національної спілки журналістів України
Теґі:
